Рішення № 66419046, 11.05.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3165/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Кравця Ю.І., Сегеди С.М.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 березня 2015 року,

встановила:

У січні 2015 року ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції звернулося до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи тим, що 14.06.2007 року між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/0079/85/76577, відповідно до умов якого позивач надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 135 946 доларів США, з 14.06.2007 року по 14.06.2027 року, зі сплатою за користування кредитом 14,50 відсотків річних, з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами 15.06.2007 року було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» майнові права на земельну ділянку №1910, площею 0,0577 га, розташовану на території Затоківська сільська рада м. Білгород-Дністровського Одеської області, кооператив садоводів та індивідуальних дачних будівництв «Лагуна», цільове призначення для індивідуального дачного будівництва.

Проте ОСОБА_3 порушив умови договору, не виконав свої зобов'язання належним чином, у зв'язку з чим на даний час за ним рахується заборгованість у загальній сумі 247 652,39 дол. США та 6476155,62 грн. Невиконання відповідачем зобов'язань по укладеному договору зумовило звернення ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» до суду із відповідним позовом.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 березня 2015 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції було задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором №014/0079/85/76577 від 14.06.2007 року у розмірі 247652 дол. США 39 центів та 6476155 гривень 62 копійки, звернуто стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку, площею 0,0577 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0051, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Затоківська сільська рада, кооператив садоводів та індивідуальних дачних будівництв «Лагуна», ділянка №1910. Вирішено питання судових витрат.

Вказане судове рішення оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_3 скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Таким чином при вирішенні справи суд повинен був визначити зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою зясування наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, виявлення заінтересованих осіб у справі, правильного застосування матеріальної форми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також для визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Вказаним нормам закону судове рішення у повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що боржник не виконав узятих на себе зобовязань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, тому іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень статей 12, 33, 39, 41 Закону України «Про іпотеку».

Проте повністю погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.

Встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 14.06.2007 року між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/0079/85/76577, відповідно до умов якого позивач надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 135 946 доларів США, з 14.06.2007 року по 14.06.2027 року, зі сплатою за користування кредитом 14,50 відсотків річних, з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно. Кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі, а саме на придбання земельної ділянки за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, кооператив «Лагуна», ділянка 1910.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами 15.06.2007 року було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» майнові права на земельну ділянку №1910, площею 0,0577 га, розташовану на території Затоківська сільська рада м. Білгород-Дністровського Одеської області, кооператив садоводів та індивідуальних дачних будівництв «Лагуна», цільове призначення для індивідуального дачного будівництва. За домовленістю сторін вартість предмета іпотеки становить 858997 грн.

ОСОБА_3 порушив умови договору, не виконав свої зобов'язання належним чином, у зв'язку з чим на даний час за ним рахується заборгованість у загальній сумі 247 652,39 дол. США та 6476155,62 грн.

Відповідно до статті 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави.

Відповідно до статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобовязань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобовязання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

За змістом частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, беручи до уваги аналіз норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обовязково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі №6-1239цс16, 13 травня 2015 року (№6-53цс15, 6-63цс15), 16 вересня 2015 року (№6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№6-332цс15), 10 червня 2015 року (№6-449цс15), 7 жовтня 2015 року (№6-1935цс15), 21 жовтня 2015 року (№6-1561цс15), 4 листопада 2015 року (№6-340цс15), 3 лютого 2016 року (№6-2026цс15), 1 березня 2017 року (№6-2284цс16), який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції в порушення частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» в рішенні суду не зазначив: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; не встановив у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин в цій частині, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

Від проведенні відповідної судово-економічної експертизи представник банку відмовився, зазначивши що вказане питання може бути вирішено шляхом ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з розясненнями викладеними в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобовязані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

ОСОБА_5

ОСОБА_6