Ухвала суду № 66410088, 10.05.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/5519/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

10 травня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого-судді Мацунича М.В.,

суддів: Кожух О.А., Кондора Р.Ю.

з участю секретаря: Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 січня 2017 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог - ОСОБА_2, Орган опіки та піклування Ужгородської районної державної адміністрації про виселення, -

встановила:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 про виселення. Позив вмотивовано тим, що відповідно до укладеного Кредитного договору № MKH7GA00000006 від 06.03.2008 року ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 87000 Доларів США на строк до 06.03.2028 року. Даний кредитний договір забезпечено договором іпотеки від 07.03.2008 року, який укладено з ОСОБА_3, предметом якого є нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 64,80 м.кв., житловою площею 32,80 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Позичальник зобов'язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся був до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 17.12.2014 року суд виніс рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилаючись на норми ст. 40 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 Житлового кодексу України, ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", просить виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 12.09.2016 року відмовлено у відкритті провадження в частині вимог до ОСОБА_3 на підставі п. 5 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, а.с. 87.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 січня 2017 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» - відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на помилковість висновку суду про відмову у виселенні з посиланням на ст. 109 ЖК УРСР, оскільки чинним законодавством України не встановлено обов'язку кредитора забезпечувати іншим житлом боржників у разі їх виселення як і встановлювати наявність такого житла.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 06 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № MKH7GA00000006, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 87000 доларів США на строк до 06.03.2028 року (а.с.7-12).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 07.03.2008 року предметом якого є нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 64,80 м.кв., житловою площею 32,80 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13-15).

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 грудня 2014 року, яке набуло законної сили, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № MKH7GA00000006 від 06 березня 2008 року в розмірі 1351921,19 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанку» всіх повноважень, необхідних для продажу (а.с.16-18). Також даним рішенням виселено відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1. Тобто судом фактично не конкретизовано осіб, які підлягають виселенню. В резолютивній частині рішення вказано про виселення відповідача, яким по справі була неповнолітня ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_1

Проаналізувавши зазначене судове рішення та пред'явлений наразі позов, колегія суддів вважає, що такі не являються тотожними (не співпадають сторони), а відтак підстав для закриття провадження згідно п. 2 ч. 1 ст. 205 ПЦК України, немає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення, суд першої інстанції виходи з неможливості такого без надання іншого житлового приміщення згідно ст. 109 ЖК УРСР.

З даним висновком суду погоджується колегія суддів, оскільки такий ґрунтується на нормах матеріального права.

Так, як вбачається з матеріалів справи, будинок, що є предметом іпотеки належав ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору дарування від 02.09.1997 року, тобто, такий не придбано за рахунок кредитних коштів.

Таким чином, вірним є висновок суд про неможливість виселення осіб з даного будинку без надання іншого жилого приміщення. Таких же висновків дійшов ВСУ у своїх Постановах від 18.03.2015 р. № 6-39цс15 та від 24.06.2015 р. №6-447цс15, які є обов'язковими для всіх судів України.

При цьому підлягають відхиленню доводи апеляційної скарги щодо відсутності в Банку обов'язку надання чи встановлення іншого житла, з наступних підстав.

Загалом, колегія суддів погоджується з твердженням апелянта щодо відсутності в нього обов'язку надавати інше жиле приміщення, оскільки такий обов'язок покладено на органи місцевого самоврядування.

Разом з тим, колегія суддів констатує, що норма ч. 2 ст. 109 ЖУ УРСР носить імперативний характер. Вказана норма робить неможливим задоволення позову банку про виселення у разі не встановлення судом іншого конкретного жилого приміщення, яке можна надати відповідачам, і таке приміщення обов'язково повинно зазначатися в резолютивній частині рішення.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до принципів диспозитивності, рівності сторін та змагальності.

Згідно даних принципів, суд не вправі самостійно, з власної ініціативи вчиняти певні процесуальні дії спрямовані на встановлення та перевірку обставин, що мають значення для справи, зокрема, шляхом витребування доказів, зобов'язання певних органів, в тому числі органів місцевого самоврядування, надати суду інформацію чи вчинити якісь дії, тощо. На суду лише лежить обов'язок сприяти сторонам щодо всебічного і повного з'ясування обставин справи, в тому числі шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).

При цьому, зважаючи на наявність Постанов ВСУ від 18.03.2015 р. № 6-39цс15 та від 24.06.2015 р. №6-447цс15 (а також інших аналогічних Постанов ВСУ, які офіційно опубліковані на веб-сайті Верховного Суду України), позивач повинен був передбачити, що під час розгляду даної справи, суд обов'язково застосує такий висновок в силу імперативних приписів ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України.

Незважаючи не це, під час розгляду справи, позивачем не вчинено жодних дій спрямованих на встановлення обставин щодо можливості надання відповідачам іншого житла. Позивачем не вчинено жодних ініціативних процесуальних дій спрямованих на встановлення вказаних обставин (ст.ст. 133-135, 137 ЦПК України), хоча обов'язок доведення обставин щодо наявності підстав для задоволення позову лежить саме на ньому.

За таких обставин, суд абсолютно правомірно та у відповідності до приписів ЦПК України, розглянув дану справу на підставі наявних у ній матеріалах, та зважаючи на відсутність в таких жодних доказів щодо можливості надання відповідачам іншого житла, обґрунтовано відмовив у задоволенні даних позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування немає.

За таких обставин, апеляційна скарга, згідно приписів ст. 308 ЦПК України підлягає відхиленню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

А звідси, керуючись нормами ст. 109 ЖК УРСР, статей 303, 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 січня 2017 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.

Суддя-доповідач

Судді