Рішення № 66401437, 10.05.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7456/16-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/1917/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 54 10.05.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

10 травня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Голуб С.А.,

суддів: Приходька К.П., Верланова С.М.

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Аеропорт Житомир» Товариства з обмеженою відповідальністю «Акорд» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства Аеропорт Житомир Товариства з обмеженою відповідальністю Акорд про стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації від втрати частини доходів у звязку з порушенням встановлених строків їх виплати,

В С Т А Н О В И Л А:

11 серпня 2016 року позивач пред»явила в суді названий позов посилаючись на те, що згідно наказу від 05 січня 2015 року вона була прийнята в Дочірнє підприємство «Аеропорт Житомир» ТОВ «Акорд» на посаду головного бухгалтера згідно штатного розпису підприємства, про що в трудовій книжці міститься запис під № 28 від 02 лютого 2015 р.

Згідно наказу № 9 від 31 серпня 2015 року позивач була звільнена з займаної посади за угодою сторін згідно п.1. ст. 36 Кодексу Законів про працю України, про що свідчить запис в трудовій книжці під № 29 від 31 серпня 2015 р. За умовами трудового договору, вона працювала з понеділка по пятницю з двома вихідними днями (субота, неділя) і визначеними святковими та неробочими днями згідно законодавства України.

Позивачу за всі місяці роботи на підприємстві не виплачувалася заробітна плата, внаслідок чого виникла заборгованість підприємства перед нею. При звільненні з роботи з нею не був проведений розрахунок.

Розмір заборгованості по заробітній платі за лютий-вересень 2015 року складає 12 872,72 грн. , що підтверджується документом, а саме випискою з облікової картки застрахованої особи форми ОК-5 ГУ ПФУ в Житомирській області від 01 серпня 2016 року, № 7478/07.

Позивач просила судстягнути з Дочірнього підприємства «АЕРОПОРТ ЖИТОМИР» ТОВ «АКОРД» на користь ОСОБА_2 12872,72 грн. - заробітної плати за лютий - вересень 2015 року, 786,24 грн. - грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Всього: 13 658.96 грн.

В подальшому позивач збільшила позовні вимоги, та подала до суду позовну заяву про стягнення нарахованої але невиплаченої при звільненні заробітньої плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації від втрати частини доходів у звязку з порушенням встановлених строків їх виплати.

Згідно позовної заяви в новій редакції позивач просила стягнути з Дочірнього підприємства «АЕРОПОРТ ЖИТОМИР» ТОВ «АКОРД» ідентифікаційний код 18014149) на користь ОСОБА_2 12 600грн.- невиплачену заробітну плату за період з 02 лютого 2015 р. по 31 серпня 2015 року, 786,24грн.- грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, 31 397,31грн.-річний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП країни за період з 01.09.2015 року по 03.10.2016 року, що становить 399 календарних днів, 313,64грн.- компенсації згідно ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Тому відповідач вважає дане рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позову.

Зокрема в доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції при ухвалені рішення обмежився лише тим, що зазначив, що відповідачем не надано суду належних та допустимих письмових доказів які б підтвердили факт виплати позивачу заробітної плати, а також не надано доказів про надання позивачу відпустки за відпрацьований час або ж виплати компенсації за невикористану відпустку за цей період. При цьому, судом не надано жодної правової оцінки обставинам та доказам, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення. а саме звіту податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 1-3 квартали 2015 року, яким підтверджується факт виплати позивачу заробітної плати за період з лютого по серпень 2015 року у розмірі 12600 грн.

Крім того, судом не враховано, що саме позивач як головний бухгалтер зі своєї електронної пошти надсилала до контролюючих органів фінансову звітність, оскільки це входило до її посадових обов»язків, як не враховано і того факту що саме вона була відповідальна за нарахування та виплату заробітної плати працівникам.

Також суд не прийняв до уваги, що грошові кошти для виплати заробітної плати передавались позивачу директором підприємства ОСОБА_3. який у свою чергу знімав їх з банківського рахунку підприємства за допомогою банківських чеків. Копії банківських виписок та банківських чеків були надані суду. У них вказана сума, період та призначення платежів.

Також суд не дав оцінки тій обставині, що після 31 серпня 2015 року позивач продовжувала перебувати у трудових відносинах з відповідачем. Ця обставина підтверджувалась наданими відповідачем доказами, а саме листом тимчасової непрацездатності, відповідно до якого позивач в період з 04 вересня 2015 року по 11 вересня 2015 року перебувала на амбулаторному лікуванні і їй було рекомендовано стати до роботи. Цей доказ, на думку відповідача, підтверджує той факт, що позивач була працевлаштована, оскільки в іншому разі вона не оформляла би при захворюванні лист тимчасової непрацездатності. Також в цьому документі було зазначено місце роботи позивача.

Відповідач зазначає, що у суду не було підстав встановлювати обставини щодо звільнення позивача з 31.08.2015 року, оскільки наказ про звільнення позивача цього дня не видавався, запис у трудову книжку не робився, із заявою про звільнення за угодою сторін позивач до відповідача не зверталась. Відповідач наголошує на тому, що позивач була звільнена 5 серпня 2016 року за прогули на підставі наказу № 47.

Судом також не надано оцінки тій обставині, що 09 жовтня 2015 року відповідач звертався до позивача із вимогою надати пояснення причин відсутності її на робочому місці, а також повернути речі, які вона незаконно утримувала, а саме: частину бухгалтерських документів, ноутбук, ключі від приміщень, ключі від клієнт банку та паролі рахунків підприємства. Ці обставини, на думку відповідача, також свідчать про те, що позивач не була звільнення 31.08.2015 р.

На підтвердження того, що позивач не була звільнена 31 серпня 2015 року відповідач також надав суду доказ, що позивач 21 вересня 2015 року з власної електронної пошти відправила електронну фінансову звітність підприємства, в якому вона значиться як головний бухгалтер підприємства.

Крім того, станом на 31 серпня 2015 року позивач за наказом виконувала обов»язки директора підприємства, копія наказу також була надана суду.

Також відповідач звертає увагу, що саме позивач як головний бухгалтер була відповідальна за те, щоб у фінансовій звітності відобразити свою відпустку, однак вона цього не зробила, а нарахувала собі за цей період заробітну плату.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги й обговоривши доводи апелянта вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 05 січня 2015 року вона була прийнята на роботу в Дочірнє підприємство «Аеропорт Житомир» ТОВ «Акорд» на посаду головного бухгалтера згідно штатного розкладу підприємства, про що в трудовій книжці міститься запис під № 28 від 02 лютого 2015 р.

Згідно наказу № 9 від 31 серпня 2015 року позивач була звільнена з займаної посади за угодою сторін згідно п.1. ст. 36 Кодексу Законів про працю України, про що свідчить запис в трудовій книжці під № 29 від 31 серпня 2015 р.

Відповідно до Виписки з облікової картки застрахованої особи Форми ОК-5 що надана ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01 серпня 2016 року № 7478/07, вбачається що на час звільнення 31 серпня 2015 року, за період роботи з лютого 2015 року по вересень 2015 року відповідачем було не сплачено ОСОБА_2 нарахована заробітна плата у розмірі 12 600 грн.

28 липня 2016 року ОСОБА_2 направила на адресуДочірнього підприємства Аеропорт Житомир Товариство з обмеженою відповідальністю Акордвимогу про виплату заробітної плати за період з лютого 2015 року по серпень 2015 року з грошовою компенсацією за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Зазначена вимога залишена відповідачем без належного реагування.

Задоволняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача, їй не була виплачена з вини відповідача нарахована заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку, що є прямими порушенням статті 115 КЗпП України підставою для застосування положення ст.117 КЗпП України.

При цьому відповідачем, не надано суду належних та допустимих письмових доказів які б підтвердили факт виплати позивачу заробітної плати.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів про надання позивачу відпустки за відпрацьований час або ж виплати компенсації за невикористану відпустку за цей період.

При ухваленні рішення, суд першої інстанції керувався ст. 116, КЗпП України , за змістом якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду , оскільки вони зроблені із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що заробітна плата позивачу виплачувалась. Належними та допустимими доказами могли бути відомості про виплату заробітної плати з підписом працівника про її отримання, або платіжні доручення про перерахунок заробітної плати на картковий рахунок працівника.

Судова колегія не може погодитись із доводами відповідача про те, що заробітна плата позивачу була виплачена. На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на те, що позивач подавала до податкових органів звітність, в якій було зазначено про нарахування та виплату заробітної плати. Також відповідач наголошує на тому, що саме позивач була зобов»язана належним чином вести бухгалтерський облік і оформляти документи про виплату заробітної плати, а тому відсутність платіжних відомостей у відповідача є наслідком недобросовісних дій позивача. При цьому судова колегія керується такими нормами матеріального права.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( Закон N 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися, та в бюджетних установах.

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер):

забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства;.

Матеріали справи містять дані про те, що керівником підприємства був ОСОБА_3, а тому саме він відповідає за належну організацію бухгалтерського обліку на підприємстві. Як вбачається із матеріалів справи, саме ОСОБА_3 отримував в банку кошти для виплати заробітної плати, однак жодного фінансового документа про те, що ці кошти передавались до каси підприємства і виплачувались позивачу матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять посадових інструкцій головного бухгалтера на підставі яких можна було встановити межу відповідальності директора і головного бухгалтера щодо оформлення платіжних документів.

Судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що він не вважав належними і допустимими доказами виплати заробітної плати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку.

Також є неспроможними доводи відповідача щодо того, що на підтвердження тих обставин, що позивач не була звільнена з роботи, є надіслання податкової звітності позивачем 21.09.2015 р. за серпень 2015 року зі своєї електронної адреси. Ці обставини можуть свідчити про добросовісне відношення позивача до виконання своїх службових обов»язків і надання звіту за серпень місяць в якому вона займала посаду головного бухгалтера.

Підстав вважати, що позивач не була звільнена у суду не було, оскільки станом на 31.08.2015 р. саме вона виконувала обов»язки директора підприємства, у її розпорядженні перебувала печатка підприємства і вона могла себе звільнити з посади головного бухгалтера і здійснити запис у трудову книжку.

Щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, то судова колегія погоджується із відповідачем в тому, що позивачем ці вимоги заявлені безпідставно. Як вбачається із матеріалів справи наказом №25 від 117.08.2015 р. позивачу була надана основна щорічна чергова відпустка за 2015 рік з 17 серпня 2015 року по 31 серпня 2015 року. Однак Наказом від 27.08.2015 року № 26 вона була відкликана з відпустки станом на 28 серпня 2015 року. Таким чином вона використала відпустку строком 13 календарних дні. Тому висновки суду в цій частині є помилковими.

Також судова колегія не може погодитись із судом першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. ст. 116, КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до с. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, його середній заробіток.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ч. 1 ст. 116 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, обов»язковою умовою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільнення є вина власника у несвоєчасному розрахунку звільненого працівника.

Як було встановлено в даній справі, позивач була звільнена посади в той час, коли вона виконувала обов»язки директора підприємства, тобто обов»язок проведення розрахунку покладався на неї. Такий розрахунок нею проведений не був. Вимоги про проведення розрахунку позивач відповідачу не пред»являла до 28 липня 2016 року. Крім того, між сторонами фактично існує спір щодо дати звільнення позивача, оскільки відповідач вважав, що ОСОБА_2 не була звільнена з 31 серпня 2015 року, а не виходила на роботу без поважних причин. ОСОБА_2 роботодавця про своє звільнення до відома не поставила, самостійно зробила запис у трудовій книжці, наказ про звільнення на підприємстві відсутній. Таким чином судова колегія не вбачає підстав для застосування ст. 117 КЗпП України, оскільки відсутня вина власника або уповноваженої ним особи у не проведенні своєчасного розрахунку ОСОБА_2 при звільненні.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 786,24 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31397,31 грн. і в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити. Загальний розмір стягнення з відповідача на користь позивача буде становити 13913,64 грн .

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Аеропорт Житомир» Товариства з обмеженою відповідальністю «Акорд» задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2017 р. року в частині задоволення позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення , яким в задоволенні цих позовних вимог відмовити.

В частині стягнення з Дочірнього підприємства «Аеропорт Житомир» Товариства з обмеженою відповідальністю «Акорд» на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі у розмірі 12872,72 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв»язку з порушення строків їх виплати у розмірі 1313,64 грн., залишити без змін.

Змінити резолютивну часину рішення суду першої інстанції зазначивши, що загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з з Дочірнього підприємства «Аеропорт Житомир» Товариства з обмеженою відповідальністю «Акорд» на користь ОСОБА_2 становить 13913,64 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: