Ухвала суду № 66398607, 11.05.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17590/16 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Кузьмишина О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

11 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

Суддів: Пилипенко О.Є.,

Шелест С.Б.,

за участю секретаря судового засідання Понсе Кашоіди О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного управління юстиції у м. Києві, за участю третьої особи ОСОБА_3 про скасування постанов в частині, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа ОСОБА_3 про скасування постанов в частині.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 346/л-р від 06.09.2004 року, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 45000,00 доларів США на строк з 06.09.2004 року по 06.09.2014 року.

14.10.2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ОСОБА_3 на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором було укладено іпотечний договір за реєстр. № 12490 предметом іпотеки за яким є квартира під номером АДРЕСА_1.

16.12.2011 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управлення юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №30396016, якою відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1938/11 виданого 17.10.2011 Печерським р/с м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» суми в розмірі 988111,69 грн.

В рамках виконавчого провадження ВП №30396016 винесено постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.12.2011 року, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 у межа суми стягнення.

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управлення юстиції у м. Києві ВП №30396016 від 21.04.2015 року про арешт майна боржника та оголення заборони на його відчуження накладено арешт на все нерухоме майно, окрім: домоволодіння, загальною площею 573,0 кв.м., житловою площею 152,7 кв.м.,: надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_2; земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд, площею 0,156 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_3; квартири АДРЕСА_1., що належить боржнику ОСОБА_3 у межа суми стягнення.

23.04.2015 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управлення юстиції у м. Києві винесено постанову ВП № 30396016 про звільнення майна з-під арешту, якою звільнено з-під арешту майно боржника накладеного постановами: про арешт майна боржника №1260/9 від 16.12.2011 на все нерухоме майно (запис обтяження № 11980916); про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №42812883 від 13.01.2015 на все нерухоме майно, що належить боржнику крім квартири квартири АДРЕСА_1. (запис про обтяження № 8375770); що належить боржнику - ОСОБА_3.

В рамках виконавчого провадження ВП №30396016 винесено постанови про арешт майна боржника та оголення заборони на його відчуження від 01.04.2016, якою наклад арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_3 у межа суми стягнення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вважаючи , що постанови ВП № 30396016 від 21.04.2015 та ВП № 30396016 від 01.04.2016 підлягають скасуванню в частині накладення арешту на майно, а саме квартиру під номером АДРЕСА_1.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Частиною четвертою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ч.6 ст.54 зазначеного Закону за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

У відповідності до ч.8 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, у іпотекодержателя виникає право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки тільки у випадку порушення боржником основного зобов'язання (ч.6 ст.3 ЗУ «Про іпотеку»).

Суд першої інстанції вірно зазначив в оскаржуваній позивачем постанові, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов'язання та залишок коштів після задоволення вимог іпотекодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, суд дійшов висновку про те, що факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.

Частиною другою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

З огляду на зазначені норми законодавства суд першої інстанції вірно вказав, що Законом України «Про виконавче провадження» право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці. Отже, відповідачами було правомірно накладено арешти на майно боржника (ОСОБА_3), зокрема, на квартиру під номером АДРЕСА_1.

Враховуючи те, що відповідачами було правомірно накладено арешти на майно боржника постановою ВП № 30396016 від 01.04.2016, а також те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту звернення до відповідача щодо зняття арешту з майна, яке перебувало у позивача в іпотеці та на яке було накладено арешт, колегія суддів погоджується з судом першої інстанці про відсутність підстав для скасування вказаної постанови.

Щодо скасування постанови ВП №30396016 від 21.04.2015 року про арешт майна боржника та оголення заборони на його відчуження, то з постанови ВП №30396016 від 21.04.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, вбачається, нею було накладено арешт на все нерухоме майно боржника, зокрема, окрім квартири номер АДРЕСА_1. Вказана квартира була виключена з переліку майна боржника на яке було накладено арешт постановою ВП №30396016 від 21.04.2015 про арешт майна боржника та оголення заборони на його відчуження.

За наведених обставин, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.41, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: О.Є.Пилипенко

С.Б.Шелест

Повний текст ухвали виготовлено 11.05.2017 року.

Головуючий суддя Кузьмишина О.М.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.