Рішення № 66395621, 20.04.2017, Харківський районний суд Харківської області

Справа 635/7776/16-ц

Провадження 2/635/34/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2017 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

Головуючий суддя Бобко Т.В.,

секретар судового засідання Щербак Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та стягнення грошових коштів,-

В с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою, яку в подальшому уточнила та просила визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02 червня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим №1552 недійсним (фіктивним); поновити (визнати) за нею право власності на нежитлову будівлю АЗС літ. «Б-1» загальною площею 64,0 кв.м., генераторну літ. В, навіс літ. «Г», ємкість літ. «Д», ємкість літ. «Д1», ємкість літ. «Д2», ємкість літ. «Д3», ємкість літ. «Д4», розд.колонку літ. «Е», розд.колонку літ. «Е1», колонку літ. «К», місцеву очисну споруду літ. «К1», бензомаслоуловлювач літ. «К2», розташовані за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, 2Б, стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача відшкодування орендних платежів за землю з урахуванням інфляційних нарахувань та 3% річних у розмірі 706070,35 гривень.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_1 на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 18 грудня 2009 року належала на праві власності нежитлова будівля за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, 2Б, яка розташована на земельній ділянці площею 0,3353 га кадастровий номер 6325155600:00:012:0014, що перебуває в оренді в ОСОБА_1 відповідно до договору оренди б/н від 26 липня 2010 року. 02 червня 2012 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна з ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим за №1552. Однак, з моменту відчуження вказаного нерухомого майна, ОСОБА_1 продовжує виконувати умови договору оренди земельної ділянки та сплачує орендну плату, зокрема у період часу з 01 червня 2012 року по 01 жовтня 2016 року нею сплачено орендних платежів на загальну суму 416524 гривні. Відповідач, з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю, в порушення вимог, передбачених ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 120, 206 ЗК України, ч. 2 ст. 377 ЦК України жодних дій, спрямованих на набуття прав та обовязків орендаря земельної ділянки, не вчинила, що свідчить про укладення з її боку правочину купівлі-продажу нерухомого майна без наміру створення правових наслідків, у звязку з чим позивач вважає, що вищевказаний договір купівлі-продажу є фіктивним. Крім того позивач, посилаючись на те, що нею були сплачені орендні платежі за час фактичного користування землею відповідачем, вважає, що остання повинна відшкодувати на її користь їх розмір в сумі 416524 гривні, а також три проценти річних у розмірі 32122 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 257424,35 гривень, а всього 706070,35 гривень.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4, який діє на підставі договору про надання правової допомоги, підтримав позовні вимоги позивача, просив їх задовольнити, пояснив про обставини, викладені вище, а також зазначив, що між чоловіками сторін малися боргові зобовязання, відповідно до яких чоловік позивача взяв у борг у чоловіка відповідача грошову суму приблизно у розмірі 500000 доларів США, з метою забезпечення вказаних зобовязань і був укладений вищевказаний договір купівлі-продажу як гарантія повернення боргу, за яким позивач грошових коштів за продаж майна фактично не отримувала, про фіктивність укладеного між сторонами зазначеного договору купівлі-продажу свідчить той факт, що позивач з моменту укладення цього правочину до теперішнього часу є орендарем земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно та продовжує сплачувати орендну плату за землю. Проти застосування строку позовної давності до спірних правовідносин заперечував з тих підстав, що укладений спірний договір не створює жодних юридичних наслідків, він є недійсним із самого початку, тобто правовідносини, які склалися між сторонами цього договору є триваючими, а тому порушення прав позивача є наявним по теперішній час.

Представник відповідача ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності, у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні з тих підстав, що ОСОБА_2 набула право власності на нежитлову будівлю АЗС літ. «Б-1», розташовану за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, 2Б на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2012 року з моменту державної реєстрації цього договору. Реалізуючи своє право власності на нежитлову будівлю, відповідач реально володіє та користується зазначеним майном, несе обовязки стосовно його утримання, надає його в оренду. Таким чином вважає посилання позивача на фіктивність договору абсурдними та безпідставними, які спростовуються відповідними доказами, що підтверджують здійснення відповідачем свого права власності на вказану нежитлову будівлю. Щодо позовних вимог про відшкодування орендних платежів зазначив, що вищевказана земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади смт. Безлюдівка й була надана в оренду позивачу на підставі договору оренди землі від 26 липня 2009 року. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 377 ЦК України, ст.ст. 120, 125, 126, 141 ЗК України, Закон України «Про оренду землі», Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та умови зазначеного договору оренди землі від 26 липня 2009 року вважає, що укладення правочину щодо нерухомого майна є лише підставою для переходу права оренди й не передбачає автоматичного переходу права оренди земельної ділянки, оскільки потребує вчинення сторонами правочину низки додаткових юридично значущих дій, а саме: розірвання попереднім власником будівлі договору оренди землі, повернення за актом приймання-передачі земельної ділянки орендодавцю, державну реєстрацію припинення права оренди земельної ділянки, укладання договору оренди з новим власником будівлі, державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за новим власником будівлі. Відповідач неодноразово зверталася до Безлюдівської селищної ради з метою оформлення права оренди на земельну ділянку, однак не мала можливості укласти договір оренди земельної ділянки, оскільки позивач за весь час, який минув з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі не вчинив жодних дій щодо припинення договору оренди землі від 26 липня 2009 року та повернення земельної ділянки Безлюдівській селищній раді. Таким чином, представник відповідача вважає, що саме бездіяльність позивача є причиною, з якої він досі є орендарем земельної ділянки, відповідач не може належним чином оформити договір оренди земельної ділянки. Разом з тим, у період часу з червня 2012 року по вересень 2016 року відповідачем щомісячно передавались через довірену особу ОСОБА_6 грошові кошти позивачу в якості орендної плати за земельну ділянку у загальному розмірі 398000 гривень. Просив застосувати до позовних вимог по справі строк позовної давності.

Допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_6, викликаний за клопотанням представника відповідача, в судовому засіданні пояснив, що сторони є його знайомими та йому відомо, що чоловік позивача ОСОБА_1 взяв у борг у чоловіка відповідача ОСОБА_2 грошові кошти, у звязку з чим між сторонами був укладений договір купівлі-продажу АЗС, як гарантія повернення боргу, при цьому свідку невідомо, чи передавалися за зазначеним договором кошти та чи був він взагалі оплатним. Свідок також зазначив, що після укладення вищевказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна, чоловік відповідача, а систематично 10 числа кожного місяця передавав через нього грошові кошти для ОСОБА_1 в рахунок сплати орендних платежів у розмірі приблизно 10000-13000 гривень щомісячно.

Суд, вислухавши пояснення та доводи сторін, пояснення свідка, дослідивши надані письмові докази у їх сукупності, вважає позовні вимоги такими що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно договору купівлі-продажу від 02 червня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим №1552, ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 на умовах купівлі-продажу нежитлову будівлю АЗС літ. «Б-1», що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, будинок 26, а остання прийняла у власність зазначене нерухоме майно і сплатила за нього обумовлену договором грошову суму. На земельній ділянці площею 0,3353 га кадастровий номер 6325155600:00:012:0014 розташована нежитлова будівля АЗС літ. Б-1 загальною площею 64,0 кв.м., генераторна літ. В, навіс літ. Г, ємкість літ. Д, ємкість літ. Д1, ємкість літ. Д2, ємкість літ. Д3, ємкість літ. Д4, розд.колонка літ. Е, розд.колонка літ. Е1, колонка літ. К, місцева очисна споруда літ. К1, бензомаслоуловлювач літ. «К2», бензомаслоуловлювач літ. «К2». Договір підписаний сторонами по справі.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно дост. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правиломст. 204 ЦК України(презумпція правомірності правочину) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 203 ЦК Українивизначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятоїстатті 203 ЦК України, що за правиламистатті 215 цього Кодексує підставою для визнання його недійсним відповідно достатті 234 ЦК України.

Як вбачається зі змісту вищевказаного договору купівлі-продажу, він вчинений в письмовій формі та нотаріально посвідчений, в ньому містяться всі істотні умови, з якими сторони погодилися, про що свідчать їх підписи у зазначеному договорі.

Згідно положень ст.ст.3,6,627 ЦК Україницивільним законодавством гарантується свобода укладання договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 234 ЦК Українивстановлені правові наслідки фіктивного правочину. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно розяснень, які містяться у п.24постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалась досягти правового результату, такий правочин не можна визнавати фіктивним.

Отже, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме:у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, правові наслідки, зумовлені договором, реально не настають. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Представник відповідача в ході судового розгляду категорично заперечував факт укладення сторонами фіктивного правочину, зазначив, що в момент вчинення вищевказаного правочину волевиявлення відповідача було направлене саме на укладення договору купівлі-продажу, на виконання якого вона прийняла у власність нерухоме майно - АЗС літ. «Б-1», що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, будинок 26 та сплатила позивачу за нього обумовлену договором грошову суму.

В ході судового розгляду судом встановлено, що зазначеним майном, а саме сплачує за нього податок на нерухоме майно та укладає від свого імені договори оренди з третіми особами щодо користування зазначеним майном. Вищевказані обставини підтверджується письмовими доказами, зокрема податковим повідомленням рішенням від 30 червня 2016 року №62-74м-13-03 Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області про сплату податку на нерухоме майно, договором оренди №01/01-2015 від 01 січня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_7 прийняв в строкове платне користування вищевказане нерухоме майно з метою ведення підприємницької діяльності строком до 31 грудня 2017 року, актом №1 від 01 січня 2016 року прийому-передачі приміщення та обладнання за договором №01/01-2015 від 01 січня 2016 року, актом надання послуг №1601 від 31 січня 2016 року. Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу від 02 червня 2012 року мала намір досягти правового результату отримати у власність вищевказане нежитлове приміщення, після укладення вищевказаного договору купівлі-продажу, реально настали юридичні наслідки, які обумовлювалися цим правочином, зокрема договір фактично виконаний, нерухоме майно за договором передане покупцю.

Посилання представника позивача на те, що позивач за спірним договором у дійсності грошей за продаж вищевказаного нерухомого майна не отримувала, а також про відсутність у сторін наміру створювати юридичні наслідки, спростовуються змістом п.п. 4,12 зазначеного договору, відповідно до яких продаж нерухомого майна, що є дійсним наміром сторін, вчинено за суму 363100 гривень, гроші повністю отримані ОСОБА_1 ще до підписання договору, своїм підписом під цим договором остання підтвердила факт повного розрахунку за продане нерухоме майно та відсутність зі свого боку по відношенню до ОСОБА_2 претензій фінансового характеру. Зазначену в договорі ціну продажу ОСОБА_8 вважає вигідною для себе, її розмір не повязаний зі збігом якихось важких для неї обставин і повністю її задовольняє. При укладанні договору сторони стверджували, що однаково розуміють природу цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, договір не носить характеру удаваного правочину, вони не обмежені в праві укладати правочини, вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково), не перебувають у хворобливому стані, на страждають на момент укладення договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно розуміти зміст договору, проект договору складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених сторонами та умов, які є обовязковими, ними прочитаний, зрозумілий і схвалений, правочин відповідає їх намірам і заперечень щодо кожної з умов цього правочину у них немає.

В ході судового розгляду представником позивача було зазначено, що спірний договір був укладений в забезпечення боргових зобовязань, які мали місце між чоловіками сторін, але позивачем не надано жодних допустимих доказів на підтвердження наявності між сторонами, зокрема їх чоловіками, боргових зобовязань в розумінні ч. 2 ст. 1047 ЦК України, за змістом якої на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Відповідно до положень ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.Виходячи із зазначених правових положень, суд не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_6 в частині наявності між сторонами боргових зобовязань.

Крім того, за змістом ст.ст. 234, 235 ЦК України, якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року по справі № 6-116цс14.

Представник позивача, як на підставу для визнання договору купівлі-продажу недійсним (фіктивним) посилається на той факт, що позивач з моменту укладення цього правочину до теперішнього часу є орендарем земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно та продовжує сплачувати орендну плату за землю. Такі доводи представника позивача не підтверджують факт укладення фіктивного правочину, оскільки виникнення права власності або право користування земельною ділянкою, виходячи з положень ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України є похідним від виникнення права власності на нерухоме майно.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності обєкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей обєкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на обєкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці обєкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак обєкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частин першої, третьої статті 626 ЦК України двостороннім договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору.

Отже, правова природа двостороннього договору передбачає волевиявлення обох сторін договору на зміну, припинення або встановлення прав та обовязків сторін цього договору.

Такі висновки суду узгоджуються з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом України в постанові від 13 квітня 2016 року по справі №6-253цс16 та від 12 жовтня 2016 року у справі №6-2225цс16.

Таким чином, перехід права користування спірною земельною до відповідача відбувся на підставах, визначених законом та не залежав від взаємного волевиявлення сторін, не вплинув на настання правових наслідків укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, що є обовязковими ознаками фіктивного договору.

Таким чином, заявляючи про фіктивність договору купівлі-продажу, позивач не довела, що внутрішня воля відповідача не відповідала її зовнішньому прояву, що вони мали зовсім інші цілі, ніж ті, що передбачені цим договором, що цей договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зокрема, що жодна з дій, передбачена договором купівлі-продажу, не була ними вчинена. Отже, позивач не довела, що в діях обох сторін, як учасників договору купівлі-продажу, мав місце умисел на вчинення саме фіктивного правочину.

Згідно із ч. 3ст. 10 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вонапосилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлений ЦПК України, надавши докази відповідно до вимогст.ст. 57-60 ЦПК України.

Відповідно до вимогст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухваленні рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, підстав для визнання договору купівлі-продажу від 02 червня 2012 року фіктивним в ході судового розгляду не встановлено.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору купівлі-продажу фіктивним, позовні вимоги про поновлення (визнання) за позивачем права власності на нежитлову будівлю АЗС літ. «Б-1» загальною площею 64,0 кв.м., генераторну літ. В, навіс літ. «Г», ємкість літ. «Д», ємкість літ. «Д1», ємкість літ. «Д2», ємкість літ. «Д3», ємкість літ. «Д4», розд.колонку літ. «Е», розд.колонку літ. «Е1», колонку літ. «К», місцеву очисну споруду літ. «К1», бензомаслоуловлювач літ. «К2», розташовані за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, 2Б також не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування орендних платежів за землю з урахуванням інфляційних нарахувань та 3% річних у розмірі 706070,35 гривень, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту вищевказаного договору купівлі-продажу, нежитлова будівля АЗС літ. «Б-1», що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, будинок 26 розташована на земельній ділянці площею 0,3353 га кадастровий номер 6325155600:00:012:0014.

Судом встановлено, що 26 липня 2010 року між Безлюдівською селищною радою Харківського району Харківської області (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди, за умовами якого орендодавець на підставі Рішення ХХVІІІ сесії V скликання Безлюдівської селищної ради від 15 жовтня 2009 року надав, а орендар приняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель запасу житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування стаціонарної АЗС загальною площею 0,3353 га, в тому числі землі, які використовуються в комерційних цілях, яка знаходиться в сел. Безлюдівка по вул. Зміївській, 2Б на території Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області строком на 49 років для будівництва та обслуговування стаціонарної АЗС. Договір підписаний сторонами. Відповідно до п. 9 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Безлюдівської селищної ради у розмірі 10% він нормативної грошової оцінки земельної ділянки в загальній сумі і в розрахунку 87228,30 гривень на рік.

Судом встановлено, що після укладення вищевказаного договору купівлі-продажу, за яким нежитлова будівля АЗС літ. «Б-1», що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, будинок 26 перейшла у власність відповідача ОСОБА_2, позивач продовжила сплачувати орендні платежі за користування земельною ділянкою, на якій розташоване зазначене приміщення, зокрема у період з січня 2012 року по серпень 2016 року останньою були сплачені орендні платежі у загальній сумі 456519 гривень, а саме: за 2012 рік 92290 гривень, за 2013 рік 87600 гривень, за 2014 рік 87430 гривень, за 2015 рік 107200 гривень, за 2016 рік 81999 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями про сплату оренди землі за договором оренди б/н від 26 липня 2010 року.

Відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України «Про орендну плату», до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні положень Податкового Кодексу України (п.287.7 ст. 287 ПК України), платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач і обовязок внесення цього платежу виникає з моменту набуття в установленому законом порядку права власності на ділянку чи права користування нею. Будь-які застереження в договорі купівлі-продажу обєкта нерухомості або домовленість сторін в тому числі з приводу продовження сплати продавцем орендних платежів, не звільняє покупця нерухомого майна від обовязку сплати земельного податку, оскільки договором або усною домовленістю сторін не можна змінити виконання обовязку встановленого законом.

З підстав, викладених вище у даному рішенні, відповідно до ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України судом встановлено, що право користування земельною ділянкою площею 0,3353 га кадастровий номер 6325155600:00:012:0014, розташованою за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, 2Б перейшло до відповідача.

Відповідно до п. 37 договору оренди, перехід права власності на будівлі і споруди, які розташовані на орендованій земельній ділянці до другої особи є підставою для розірвання договору та укладання договору оренди зазначеної земельної ділянки з новим власником будівель та споруд.

Судом встановлено, що після укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02 червня 2012 року, договір оренди землі б/н від 26 липня 2010 року, укладений між Безлюдівською селищною радою та ОСОБА_1 розірваний не був, договір оренди зазначеної земельної ділянки з новим власником також не укладався, як зазначалося раніше, орендну плату за землю сплачує позивач.

Таким чином, не зважаючи на те, що відповідач не зареєстрував своє право користування земельною ділянкою належним чином під належними йому на праві власності приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм ЦК України та ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК України, обовязок щодо сплати земельного податку виник у такої особи з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто з 14 червня 2012 року (Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта №29514384).

Аналізуючи вищевказані правові норми та враховуючи вищевказані обставини, посилання представника відповідача на те, що відповідач користується земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно у відповідності до вимог Закону України «Про оренду землі», однак не має змогу укласти договір оренди з Безлюдівською селищною радою, якій належить зазначена земельна ділянка, оскільки позивач до теперішнього часу не розірвала договір оренди є безпідставними, та обставина, що позивач досі не розірвав договір оренди, не звільняє відповідача від обовязку сплачувати оренду за землю, якою вона користується. Крім того, відповідач, отримавши у власність нерухоме майно АЗС на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2012 року, із зазначеного часу почала користуватися і орендованою земельною ділянкою, на якій розташоване зазначене майно, не сплачуючи при цьому будь-який земельний податок за таке користування. Тобто, достовірно знаючи, що земельна ділянка знаходиться в оренді, фактично відповідач сприймала ту обставину, що за користування такою земельною ділянкою передбачена сплата орендної плати відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі», а враховуючи пасивну поведінку відповідача щодо виконання свого обовязку по такій сплаті та не отримуючи будь-яких повідомлень від власника цієї земельної ділянки з приводу сплати земельного податку, вона могла допускати, що такий податок сплачує інша особа. Крім того, пояснення представника відповідача в тій частині, що відповідачем в рахунок орендних платежів за користування земельною ділянкою передавались через свідка ОСОБА_6 грошові кошти, також свідчать про те, що відповідач достовірно знала, що орендні платежі сплачуються саме позивачем.

Представником відповідача не надано будь-яких доказів на підтвердження тих обставин, що відповідач вчиняла дії, направлені на оформлення права оренди на спірну земельну ділянку до 02 вересня 2016 року, коли вона звернулася із заявою до Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області про укладення договору оренди. Представником відповідача в ході судового розгляду надані зазначена заява ОСОБА_2, рішення Безлюдівської селищної ради Харківського району Харківської області від 23 грудня 2016 року «Про вжиття заходів щодо розірвання договору оренди землі за №041070300006 від 17 вересня 2010 року за адресою смт. Безлюдівка, вулиця Зміївська, 2-б», зі змісту яких вбачається, що відповідач одноразово, незадовго до звернення позивача до суду із даним позовом, а саме лише 02 вересня 2016 року, звернулася до власника земельної ділянки з пропозицією укласти договір оренди, до цього часу протягом тривалого часу не вчиняла жодних дій щодо оформлення своїх прав на земельну ділянку, на якій розташоване належне їй нерухоме майно та не сплачувала земельний податок.

Доводи представника відповідача про те, що відповідачем передавались грошові кошти позивача в рахунок сплати орендних платежів не підтверджені жодними допустимим доказами, такі доводи не можуть бути підтверджені показаннями свідка ОСОБА_6 в розумінні ст.ст. 58,59 ЦПК України.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача орендних платежів за землю.

При цьому, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, нарахованих на суму прострочених орендних платежів задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, з аналізу змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України вбачається, що інфляційне нарахування та три проценти річних нараховуються на суму боргу саме за прострочення виконання грошового зобовязання.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Грошові зобовязання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК України, передбачають насамперед договірні правовідносини.

В ході судового розгляду судом встановлено, що договір оренди землі укладений між позивачем та Безлюдівською селищною радою Харківського району Харківської області, позивач та відповідач між собою будь-яких договорів з приводу користування вищевказаною земельною ділянкою, у тому числі з приводу порядку сплати орендних платежів за неї не укладали, наявність будь-якої домовленості між ними з цього приводу сторонами не доведено, таким чином, аналізуючи спірні правовідносини, які склалися між сторонами, суд приходить до висновку про відсутність між ними саме зобовязальних правовідносин, в тому числі договірних, а, враховуючи відсутність таких правовідносин, не має і строку виконання будь-яких зобовязань щодо повернення грошових коштів, тобто не має місце прострочення, що є обовязковою умовою для настання відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України в зв'язку з наявністю заяви представника відповідача, суд розглядає питання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Враховуючи, що плата за оренду землі, виходячи з умов договору оренди землі, носить періодичний характер, право звернення до суду з вимогою про стягнення сплачених орендних платежів виникало у позивача після сплати кожного чергового платежу та існувало весь час у зазначений позивачем період, а тому суд не погоджується з доводами представника позивача про відсутність підстав для застосування строку позовної давності у звязку з невизначеністю строку повернення платежів.

Вищевказаний позов до суду пред'явлений 09 листопада 2016 року, а згідно розрахунку сплати орендних платежів та платіжних доручень, наданих представником позивача, сума розрахована останнім за період часу з січня 2012 року по серпень 2016 року, тобто за межами строку позовної давності, яка до вимог про стягнення зазначених платежів обмежується останніми 3 роками перед зверненням позивача до суду.

Матеріали справи не містять доказів про наявність у позивача поважних причин пропущення позовної давності в три роки для звернення до суду з вимогою про стягнення орендних платежів за період з січня 2012 року по листопад 2013 року. Протягом

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові згідно до ч.4 ст. 267 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає що є підстави для застосування позовної давності та ухвалення рішення про задоволення вимог про стягнення орендних платежів в межах строку позовної давності в три роки та в межах заявлених позовних вимог за період часу з грудня 2013 року по серпень 2016 року.

Разом з тим, як вбачається зі змісту договору оренди б/н від 26 липня 2010 року, відповідно до п. 9 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в загальній сумі і в розрахунку 87228,30 гривень на рік.

Розглядаючи позовні вимоги в межах заявлених позовних вимог, суд зазначає, що згідно платіжних доручень про сплату орендної плати, позивачем за грудень 2013 року сплачено 7300 гривень в рахунок орендних платежів, за 2014 рік - 87430 гривень, за 2015 рік 107200 гривень, за 2016 рік 81999 гривень.

Представником позивача в ході судового розгляду не наведено жодних обставин та не надано жодних доказів, які б давали суду підстави для стягнення з відповідача орендної плати (річної) у розмірі більшому, аніж встановлено п. 9 договору оренди, а саме 87228,30 гривень. Суд не має правових підстав для самостійного визначення розміру орендної плати з урахуванням цільового призначення земельної ділянки та коефіцієнтів індексації, як передбачено п. 10 договору оренди, а тому суд, при обчисленні суми орендних платежів, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, обмежується сумою встановленою в п. 9 договору оренди за рік, яка за період з грудня 2013 року по серпень 2016 року складає 263755,60 гривень ( грудень 2013 року 7300 гривень, 2014 рік -87228,30 гривень, 2015 рік 87228,30 гривень, січень-серпень 2016 року 81999 гривень), при цьому, при обчисленні сум орендних платежів за 2013 та 2016 рік суд виходить з того, що сплачена позивачем сума не перевищує загальну суму орендної плати, встановленої на рік договором оренди.

Враховуючи ту обставину, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору купівлі-продажу фіктивним з інших підстав, суд не розглядає питання про застосування строку позовної давності до зазначених вимог.

В ході судового розгляду представник відповідача звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 25 листопада 2016 року за заявою представника позивача ОСОБА_9 були вжиті заходи забезпечення позову та заборонено відчуження нежитлової будівлі АЗС літ. «Б-1» загальною площею 64,0 кв.м., генераторної літ. «В», навісу літ. «Г», ємкості літ. «Д», ємкості літ. «Д1», ємкості літ. «Д2», ємкості літ. «Д3», ємкості літ. «Д4», розд. колонки літ. «Е», розд. колонки літ. «Е1», колонки літ. «К», місц.оч.споруди літ. «К1», бензомаслоуловлювача літ. «К2», бензомаслоуловлювача літ. «К2», розташованої за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, 2б, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим №1552, а також квартири №30 загальною площею 54,6 кв.м. житловою площею 15,1 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, пр. Перемоги, будинок 66-Д, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим №835.

Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

У звязку з висновком суду про відмову в задоволенні позову в частині поновлення (визнання) за позивачем права власності на нежитлову будівлю АЗС літ. «Б-1» загальною площею 64,0 кв.м., генераторну літ. В, навіс літ. «Г», ємкість літ. «Д», ємкість літ. «Д1», ємкість літ. «Д2», ємкість літ. «Д3», ємкість літ. «Д4», розд.колонку літ. «Е», розд.колонку літ. «Е1», колонку літ. «К», місцеву очисну споруду літ. «К1», бензомаслоуловлювач літ. «К2», розташованих за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, 2Б, суд вважає необхідним одночасно з ухваленням судового рішення скасувати заходи забезпечення позову в частині заборони відчуження зазначеної нежитлової будівлі, оскільки такі заходи були застосовані до зазначеної будівлі саме як до предмета спору, то наявність таких заходів у разі набрання рішенням законної сили може порушити права відповідача та інших осіб на володіння та користування зазначеним майном.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника позивача про скасування заходів забезпечення позову в частині заборони відчуження квартири №30 загальною площею 54,6 кв.м. житловою площею 15,1 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, пр. Перемоги, будинок 66-Д, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим №835, оскільки при вжитті заходів забезпечення позову судом в цій частині було обґрунтовано доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження вищевказаного нерухомого майна наявністю позовної вимоги про стягнення грошових коштів.

Не зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача суми орендних платежів у розмірі 263755,60 гривень, яка є меншою за ту, яку просив позивач у своїх позовних вимогах (706070,35 гривень) та за ту, яку було враховано судом під час постановлення ухвали про забезпечення позову (301729,07 гривень), така сума залишається бути співмірною з вартістю квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (262206 гривень). Обраний спосіб забезпечення позову не порушує право користування та володіння спірною квартирою, відчуження якої заборонено ухвалою про вжиття заходів забезпечення позову, а можливість розпорядження відповідачем цим майном може вплинути на подальше виконання рішення суду. Виходячи з принципу обовязковості рішень суду, передбаченого ст. 124 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також з метою недопущення порушення прав осіб, які беруть участь у справі та гарантії виконання рішення суді в частині стягнення орендних платежів, суд відмовляє в задоволенні заяви представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову в частині заборони відчуження квартири.

Питання про розподіл понесених позивачем судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, а саме позивачу суд присуджує з відповідача понесені ним і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Загальна сума заявлених позовних вимог становить 706070,35 гривень, загальна сума задоволених позовних вимог 263755,60 гривень, що складає 37,352% ціни позову.

При таких обставинах з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати у сумі 2637,17 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошові кошти у розмірі 263755 гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у сумі 2637 гривень 17 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заяву представника відповідача ОСОБА_5 про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Скасувати заходи забезпечення позову, які було вжито ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 25 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, припинення виконання зобовязання та стягнення грошових коштів в частині заборони відчуження нежитлової будівлі АЗС літ. «Б-1» загальною площею 64,0 кв.м., генераторної літ. «В», навісу літ. «Г», ємкості літ. «Д», ємкості літ. «Д1», ємкості літ. «Д2», ємкості літ. «Д3», ємкості літ. «Д4», розд. колонки літ. «Е», розд. колонки літ. «Е1», колонки літ. «К», місц.оч.споруди літ. «К1», бензомаслоуловлювача літ. «К2», бензомаслоуловлювача літ. «К2», розташованої за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, 2б, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02 червня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим №1552.

В задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_5 про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та стягнення грошових коштів в частині заборони відчуження квартири відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя