Рішення № 66379490, 27.04.2017, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 квітня 2017 рокуСправа № 921/79/17-г/4

Господарський суд Тернопільської області

у складі головуючої судді Бурди Н.М. , судді Хоми С.О. , судді Стопника С.Г.

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Софт", вул. Шашкевича, 3/71, м. Тернопіль

до відповідача Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", вул. Єреванська, 1, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль

про визнання правочину недійсним.

За участі представників сторін:

позивача: не з'явився.

відповідача: уповноважений Слєсаренко Я.В. довіреність №142 від 14.04.17 р.

третьої особи: Мулик П.І. наказ 499/8 від 21.05.2015 р.

Суть справи:

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Софт звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання правочину недійсним.

Ухвалою господарського суду від 23.01.2017 року порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль) та призначено справу до розгляду на 23.02.2017 року.

23.02.2017р. 23.02.2017 р. через канцелярію суду позивачем подано письмові пояснення (вх.№6498 від 23.02.2017р.), а також долучено до матеріалів справи витребувані судом витяг з ЄДРПОУ щодо ТОВ "Стар Софт" та копію довіреності від 21.02.2017р.

23.02.2017р. відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву №50402/116/2017 від 23.02.2017р. , у якому вимоги позивача не визнає та просить відмовити у задоволенні у задоволенні позвожу з наступних підстав:

- право власності на спірне нерухоме майно - нежиле приміщення, приміщення офісу №6, загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться: м. Тернопіль, вул. Валова, буд. 5 виникло у АБ «УКРГЗАБАНК» в порядку та у спосіб визначений ст.49 ЗУ «Про іпотеку», тобто шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, та зареєстроване за останнім 07 листопада 2014 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. , про що видано свідоцтво про право власності на майно, зареєстроване в реєстрі за №4690;

- як стверджує позивач, самочинне будівництво нерухомого майна було здійснено у 2009 році, про що не надано жодних підтверджуючих документів, а даний об'єкт нерухомості був переданий в іпотеку на підставі договору іпотеки від 25.03.2005 року, однак, в силу ЗУ «Про іпотеку» та відповідно до п.3.4.3 Договору іпотеки дані дії щодо перепланування можливі виключно за згодою іпотеко держателя;

- крім того, позивач у позовній заяві не зазнає яким чином було порушено його права та законні інтереси на момент вчинення спірного правочину.

З урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, позивачем подано письмові пояснення від 14.03.2017р. б/н (вх. номер 7607 від 14.03.2017р.), у яких серед іншого він зазначає, що відповідач у своїх запереченнях безпідставно посилається на ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку», оскільки вважає, що до моменту державної реєстрації права власності на майно - приміщення офісу №6 загальною площею 171 кв.м., що знаходиться по вул. Валова, буд.№5, вказаний об'єкт нерухомого майна, до складу якого входить самочинно збудований (реконструйовані, переплановані) об'єкт, не є об'єктом цивільних прав та не може відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином. А про факт здійснення самочинного будівництва спірного приміщення у 2004 році свідчить відповідна відмітка у Технічному паспорті , виготовленому ТОВ «МБТІ» від 07.12.2004р., копія якого міститься у матеріалах справи.

20 березня 2017 року суддя Бурда Н.М. звернулась із завою про призначення колегіального розгляду справи №921/79/17-г/4, у зв'язку з її складністю.

Розпорядженням голови господарського суду Тернопільської області від 20.03.2017р., у відповідності до ст.46 ГПК України, Протоколу зборів суддів господарського суду Тернопільської області №8 від 28.12.2010р. та Засад використання автоматизованої системи документообігу господарського суду Тернопільської області, у зв'язку із складністю справи №921/79/17-г/4 для її розгляду призначено судову колегію у складі трьох суддів. За допомогою автоматизованої системи документообігу господарського суду Тернопільської області для розгляду даної справи визначено склад колегії: головуючий суддя Бурда Н.М., судді: Хома С.О., Стопник С.Г.

Ухвалою суду від 20.03.2017р. справу № 921/79/17-г/4 прийнято до провадження колегією суддів та призначено розгляд справи до слухання на 23 березня 2017 року.

03.03.2017р. позивач звернувся до суду із клопотанням №6 від 03.03.2017р. про забезпечення позову у справі №921/79/17-г/4 шляхом заборони Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк "Укргазбанк" до набрання законної сили рішенням суду у справі № 921/79/17-г/4 вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна - нежитлове приміщення: приміщення офісу № 6 загальною площею 137,5 кв.м., яке судом задоволено, про що винесено відповідну ухвалу від 23.03.2017р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2017р. ухвалу господарського суду Тернопільської області про забезпечення позову від 23.03.2017 року у справі №921/79/17-г/4 скасовано. У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених у позові, та просив про задоволення позову.

27.04.2017р. в судове засідання представник позивача не прибув, однак на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача проти відкладення розгляду справи заперечив.

Суд, розглянувши дане клопотання в судовому засіданні, яке відбулося 27.04.2017р., відхилив його, виходячи з такого:

- стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом, а не обов'язком, сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого Господарського Суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Участь уповноваженого представника позивача в судовому засіданні по розгляду даної справи судом обов'язковою не визнавалася.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді даної справи частину 1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

За таких обставин, застосовуючи принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, що закріплені в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.43 та ст.33 ГПК України, беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні, за правилами ст.75 ГПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов №50402/116/2017 від 23.02.2017р.

Уповноважений представник третьої особи у судове засідання прибув, витребуваних судом письмових пояснень по суті спору не надав, однак проти позову заперечив та просить суд в позові відмовити.

У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався (востаннє до 27.04.2016р.) для надання можливості: сторонам прийняти участь у її розгляді, а також подати додаткові докази у справу.

Технічна фіксація (звукозапис) судового процесу у відповідності до ст.81-1 ГПК України не здійснювався за відсутності відповідного клопотання учасників судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін та третьої особи на стороні відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, колегією суддів встановлено таке:

- 25.03.2005 між ВАТ АБ «Укргазбанк» (надалі - Іпотекодержатель) та ТОВ «Стар Софт» (надалі - Іпотекодавець) укладено договір іпотеки приміщення №6 загальною площею 137,5 м2 по вул. Валова 5 м., Тернопіль, вартістю 745 746 грн. вказаний Договір посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О.О. та зареєстровано в реєстрі за №770.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 12 вересня 2012 р. у справі № 1/42/5022-549/2012 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", вул. Єреванська, 1, м.Київ в особі Відділення "Тернопільське обласне управління" АБ "Укргазбанк" , вул. Шептицького,1, м. Тернопіль до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар- Софт" вул. Шашкевича, 3/71, м. Тернопіль про стягнення 107 550,39 доларів США (що становить за офіційним курсом НБУ 856 638,86 грн.) та 42 273,13 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, позовні вимоги позивача задоволено частково та присуджено до виконання в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар-Софт", м. Тернопіль, вул. Шашкевича, буд.3/71 (ідентифікаційний код 21133679) перед Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк", м. Київ, вул.Єреванська, буд. 1, в особі Відділення "Тернопільське обласне управління" АБ "Укргазбанк", м. Тернопіль, вул. Шептицького, буд.1, яка складається із:

- сума боргу за кредитом - 106 923 (сто шість тисяч дев"ятсот двадцять три) дол. США 77 центів, що становить 851 647 гривні 83 копійки;

- пеня - 42 273 (сорок дві тисячі двісті сімдесят три) гривень 13 копійок;

- судові витрати - 17 873 (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 49 копійок шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки -нерухоме майно:

а) однокімнатна квартира загальною площею 42, 9 кв. м., що знаходиться за адресою: місто Тернопіль, вул. Валова, буд. 16, кв. 1, передане в іпотеку АБ "Укргазбанку" на підставі договору іпотеки від 16.10.2006р. за реєстровим № 3973, посвідченого Приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О.О.;

б) приміщення офісу № 6, загальною площею 137, 5 кв. м., що знаходиться: м. Тернопіль, вул. Валова, буд. 5, передане в іпотеку АБ "Укргазбанку" на підставі договору іпотеки від 25.03.2005р. за реєстровим № 770, посвідченого Приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О.О.

Вимоги інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, -відсутні;

Спосіб реалізації предметів іпотеки - шляхом реалізації нерухомого майна на прилюдних торгах. Початкова ціна предмета іпотеки (а) - 173 533 (сто сімдесят сім тисяч п'ятсот тридцять три) грн. рівно, предмета іпотеки (б) - 745 746 (сімсот сорок п'ять тисяч сімсот сорок шість) гривень рівно, про що 12.12.2012 р. господарським судом видано відповідний наказ.

10.10.2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління держаної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області - Санжарою О.М. при примусовому виконанні наказу №1/42/5022-549/2012 виданого Господарським судом Тернопільської області 12 грудня 2012 року було складено акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, що було реалізовано згідно Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року №656/5, а саме - нежиле приміщення, приміщення офісу №6, загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться: м. Тернопіль, вул. Валова, буд. 5, реєстраційний номер майна 35857196, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Стар Софт» (м. Тернопіль, вул. Шашкевича, 3/71, код ЄДРПОУ 21133679) на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21 березня 2003 року виконавчим комітетом міської ради на підставі рішення виконкому тернопільської міської ради №1101 від 27 листопада 2002 року та згідно реєстрового напису на документі про право колективної власності зареєстрованого в Тернопільському бюро технічної інвентаризації та записані 21 березня 2003 року в реєстрову книгу за №1531, яке реалізовувалось організатором - державним підприємством (державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України), яке належить до сфери управління Міністерства юстиції України та уповноважене відповідно до законодавства на забезпечення здійснення заходів із створення та супроводження програмного забезпечення Системи, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у Системі, здійснення організації та проведення електронних торгів, забезпечення збереження майна, виконання інших функцій, передбачених Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року №656/5, початкова ціна продажу становила - 745 746,00 грн.

Згідно повідомлення Тернопільської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (м. Тернопіль, вул. Білецька, 1) №03-08/734 від 01 жовтня 2014 року та протоколу №4520 проведення електронних торгів від 01 жовтня 2014 року торги з реалізації нежилого приміщення, приміщення офісу №6, загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться: м. Тернопіль, вул. Валова, буд. 5 не відбулися.

Листом №50408/513/2014 від 10 жовтня 2014 року Тернопільська обласна дирекція Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» виявила бажання залишити нереалізоване майно в рахунок часткового погашення боргу.

Предмет іпотеки придбано Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» ( м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, код ЄДРПОУ 23697280) за 745 746,00 грн. 00 коп. Кошти за придбане нерухоме майно Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» не вносились у відповідності до ст.45 Закону України «Про іпотеку».

07 листопада 2014 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. ПАТ АБ «Укргазбанк» було видано свідоцтво про право власності на майно, зареєстрованого в реєстрі №4690, а саме: нежитлове приміщення, приміщення офісу №6 загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вулиця Валова, буд. 5, реєстраційний номер майна: 35857196, вартістю 745746,00 гривень.

Водночас, звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого ПАТ АБ «Укргазбанк» з придбання нежитлового приміщення: приміщення офісу № 6 загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Тернопіль, вул..Валова,5, на підставі акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 10 жовтня 2014 року, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області 10 жовтня 2014 року, позивач вважає, що станом на момент вчинення відповідачем спірного правочину, нерухомого майна із

зазначеними в правовстановлюючих документах індивідуальними ознаками вже не існувало, оскільки в приміщенні № 6 на вул. Валовій, 52 в м. Тернополі було здійснено самочинне будівництво (у 2004 році) , а саме перепланування, що підтверджується відповідною відміткою у Технічному паспорті приміщення, виготовленому ТОВ «МБТІ» від 07.12.2004р., копія якого міститься у матеріалах справи внаслідок чого приміщення втратило тотожність з тим, на яке у Позивача ( Іпотекодавця за Договором іпотеки від 25 березня 2005 року) було наявне право власності, а у Відповідача (Іпотекодержателя за Договором іпотеки) право на придбання цього приміщення на підставі ч.1 ст.49 Закону України «Про іпотеку».

З урахуванням наведеного позивач вважає, що вчинений ПАТ АБ «Укргазбанк» правочин з придбання нежитлового приміщення є недійсним. При цьому позивач покликається на норми ст.ст. 215, 376 ЦК України, а також позицію ВСУ, викладену у Постанові від 04.12.2016р. у справі №6-13цс13.

Оцінивши зібрані у справі докази та керуючись нормами чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Згідно з нормами частин 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Абзацом першим п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частиною п'ятою п. 5 вказаної постанови передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК ( 435-15 ) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним правочин, вчинений ПАТ АБ «Укргазбанк» з придбання нежитлового приміщення: приміщення офісу № 6 загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Тернопіль, вул. Валова,5, на підставі акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 10 жовтня 2014 року, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області 10 жовтня 2014 року, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

У п.4 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/ІІІ „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що крім контрагентів за договором, позивачем у справі про визнання угоди недійсною може бути будь-яка особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

У п. 18 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р. вказано, що коло заінтересованих осіб має суд засовувати в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на те, що визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, який передбачений п.2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, з позовом до суду вправі звернутись особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

З наведених норм випливає, що до суду з позовом про визнання "чужого" правочину недійсним вправі звернутись не будь-яка заінтересована особа, а лише та особа, особисті немайнові або майнові права та інтереси якої порушуються оспорюваним правочином. Крім того, визнання правочину недійсним повинно бути саме тим способом захисту прав та інтересів, застосування якого призведе до захисту порушених прав та інтересів особи, яка не є стороною оспорюваного правочину.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Тому, з цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб (правова позиція Верховного Суду України, викладена у листі від 01.07.2014р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").

Зі змісту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання недійсним правочину, вчиненого ПАТ АБ «Укргазбанк» з придбання нежитлового приміщення: приміщення офісу № 6 загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Тернопіль, вул. Валова,5, на підставі акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 10 жовтня 2014 року, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області 10 жовтня 2014 року, позивач вважав себе заінтересованою особою щодо цього правочину, а сам правочин - недійсним.

Водночас, судом встановлено, що обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивачем не доведено, яким чином цей договір впливає на його особисті немайнові права, у чому полягає його законний інтерес і яким саме чином визнання оспорюваного правочину недійсним призведе до захисту цих прав чи інтересу.

Також зібрані у справі докази свідчать, що договір іпотеки від 25.03.2005р., на виконання умов якого відбулась реалізація предмета іпотеки - приміщення офісу № 6 загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Тернопіль, вул. Валова,5 та зареєстровано право власності на це майно за Іпотекодержателем - ПАТ АБ «Укргазбанк», станом не день розгляду спору не визнаний недійсним.

Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється, зокрема, у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що право власності на спірне нерухоме майно - приміщення офісу № 6 загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Тернопіль, вул. Валова, 5 набуто та зареєстровано за Іпотекодержателем - ПАТ АБ «Укргазбанк» в порядку та у спосіб, визначений ст

49 ЗУ «про Іпотеку», а відтак договір іпотеки від 25.03.2017р. слід вважати припиненим.

Крім того, факт самовільного збільшення площі предмета іпотеки та невідповідності його технічній документації не було встановлено органами ДВС ні під час проведення виконавчих дій, ні під час проведення примусової реалізації даного майна. Докази зворотного відповідачем не подані, а судом не здобуті.

Не містять матеріали справи також відомостей про оскарження іпотекодавцем у відповідності до ст.48 ЗУ «Про іпотеку» результатів проведення електронних торгів з реалізації даного предмета іпотеки , що в свою чергу свідчить про його згоду з умовами реалізації даного об'єкта нерухомості.

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до положень вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст. 34 ГПК України. Згідно із приписами вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи вищевикладене позивачем не доведено наявність обставин і підстав, за яких спірний правочин порушує його права і законні інтереси, а відтак у нього відсутні правові підстави вимагати визнання недійсним правочину, вчиненого ПАТ АБ «Укргазбанк» з придбання нежитлового приміщення: приміщення офісу № 6 загальною площею 137,5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Тернопіль, вул. Валова,5, на підставі акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 10 жовтня 2014 року, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області 10 жовтня 2014 року, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача у справі.

Керуючись ст.ст. 43, 32-33, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 10.05.2017р.

Головуюча суддя Н.М. Бурда

Суддя С.О.Хома

Суддя С.Г.Стопник