Рішення № 66377464, 24.04.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.04.2017 Справа №607/1838/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючого-судді Стельмащука П.Я.

- за участю секретаря Бойко І.І.;

- сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 1471075,06 грн., з яких 1105350 грн. заборгованість за договором позики, 365725,06 грн. санкція за порушення грошового зобовязання.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, на підтвердження чого відповідач написав та надав позивачу десять розписок, згідно яких позивач передав окремими частинами відповідачу кошти на загальну суму 750000,00 грн. та 44500,00 доларів США. Взяті на себе зобовязання відповідач не виконав, борг не повернув, тому зобовязаний повернути борг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, просять його задовольнити з підстав викладених у позові та наданих суду усних і письмових пояснень.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили. Надали усні та письмові пояснення, суть яких зводиться до наступного. Стверджують, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникли відносини, повязані із спільною діяльністю по обробці, оздобленню, різанню декоративного та будівельного каменю і подальшим його продажем. Зазначають, що між сторонами було укладено усний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передає окремими частинами ОСОБА_2 грошові кошти з метою придбання відповідного обладнання по обробці каменю, монтаж такого обладнання у приміщенні цеху, що належить ОСОБА_1, розташованому в селі Радичі Володарсько-Волинського району Житомирської області, створення приватного підприємства, яке б здійснювало таку діяльність, передача вказаного обладнання цьому підприємству з метою подальшого здійснення господарської діяльності. Тобто, усі надані згідно розписок кошти були використанні для спільної діяльності, насправді між сторонами виникли не відносини з приводу позики грошей, а був укладений договір про спільну діяльність. Просять відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.

Згідно розписки від 28 вересня 2011 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 120000 грн. для купівлі обладнання по обробці граніту. Вказану суму позичальник зобовязувався повернути до 01.03.2012 року.

Відповідно до розписки від 4 жовтня 2011 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 80000 грн. для купівлі обладнання по обробці граніту. Вказану суму позичальник зобовязувався повернути до 01.03.2012 року.

Як вбачається з розписки від 25 жовтня 2011 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 120000 грн. та 20500 доларів США для купівлі обладнання по переробці граніту. Вказану суму позичальник зобовязувався повернути до 01.03.2012 року.

Згідно розписки від 3 листопада 2011 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 60000 грн. для купівлі кран-балки. Вказану суму позичальник зобовязувався повернути до 01.03.2012 року.

Відповідно розписки від 29 листопада 2011 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 24 000 доларів США для купівлі обладнання по обробці граніту. Вказану суму позичальник зобовязувався повернути до 01.03.2012 року.

Як вбачається з розписки від 19 травня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 100000 грн. на монтажні роботи обладнання по порізці граніту. Вказану суму позичальник зобовязувався повернути через 3 місяці.

Згідно розписки від 19 червня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 80000 грн. на монтажні роботи обладнання по порізці граніту. Вказану суму позичальник зобовязувався повернути через 2 місяці.

Відповідно до розписки від 26 червня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 60000 грн. на монтаж обладнання по переробці граніту. Вказану суму позичальник зобовязувався повернути через 2 місяці.

Згідно розписки від 5 липня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 40000 грн. для монтажу обладнання по переробці граніту Вказану суму позичальник зобовязувався повернути через 2 місяці.

Відповідно до розписки від 17 липня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову позику в сумі 90000 грн. для монтажу обладнання цеху по переробці граніту. Вказану суму позичальник зобовязувався повернути через 2 місяці.

У звязку із тим, що первинно відповідач заперечував позов із тих підстав, що не пригадує факту написання ним розписок, а також заперечував позику грошей, за клопотанням відповідача ухвалою суду призначалась судово-почеркознавча експертиза. Висновком судового експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ №335/336/15-22 від 11.09.2015 року встановлено, що рукописний текст та підписи від імені ОСОБА_2 у наданих на дослідження боргових розписках виконано ОСОБА_2.

В подальшому ОСОБА_2 подав до Тернопільського міськрайонного суду позов до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 28.09.2011р., згідно якого ОСОБА_1 передав окремими частинами ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 677000,00 грн. та 44500,00 доларів США, удаваним правочином. А також просив визнати, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28.09.2011р. укладено договір про спільну діяльність згідно якого ОСОБА_1 передає окремими частинами ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 677000,00 грн. та 44500,00 доларів США, з метою придбання обладнання по обробці каменю, монтаж такого обладнання у приміщенні цеху, що належить ОСОБА_1 розташованого в с. Радичі Володарсько-Волинського району Житомирської області, створення приватного підприємства, яке б здійснювало таку діяльність, передача вказаного обладнання цьому підприємству з метою подальшого здійснення господарської діяльності.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.02.2016р. по справі №607/18230/15-ц відмовлено у задоволенні цього позову, у звязку із відсутністю доказів, які б підтверджували факт укладення удаваного правочину.

Також судом встановлено, що сторони є співзасновниками приватного підприємства «Радичі», з частками у статутному капіталі по 500000,00 грн. кожного.

ОСОБА_1 на праві власності належить обєкт нерухомого майна цех по переробці природного каменю за адресою с. Радичі, Володарсько-Волинського району Житомирської області, вулиця Промислова, будинок №3.

Ухвалою суду доручено Володарсько-Волинському районному суду Житомирської області здійснити допит свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Згідно протоколу судового засідання складеного Володарсько-Волинським судом Житомирської області, свідки надали наступні пояснення.

Так, свідок ОСОБА_3 пояснив, що він з ОСОБА_2 домовилися про виконання свідком роботи по реконструкції цеху, а саме: він копав траншеї, возив землю, вязав арматуру, за що отримував від ОСОБА_2 та ОСОБА_6 грошові кошти. Працював з 2011 по 2013 рік, отримував близько 4-5 тисяч грн. зарплати, з 2012 року працював окантовщиком у цеху. Зазначив, що цех працює і до цього часу. Договір про виконання роботи з ОСОБА_2 не укладали, домовилися усно. Йому відомо, що ОСОБА_1 передавав кошти ОСОБА_2, ОСОБА_1 приїжджав і дивився, що зроблено в цеху, саме тому, свідок зробив висновок, що він передавав кошти відповідачу.

Як вбачається з пояснень свідка ОСОБА_4, то останній повідомив суду, що він знайомий з позивачем та відповідачем, з ними перебуває у нормальних відносинах. Познайомився з ними, коли ті хотіли купити приміщення цеху по переробці природного каменю та допомагав їм оформити документи на придбання цеху. Після того, як розпочалися ремонтно-будівельні роботи, ОСОБА_4 брав участь у будівництві цеху, а саме здійснював зварювальні, токарні роботи. Вказав, що цех від моменту відкриття до цього часу працює без зупинок. Пояснив, що письмовий договір між ним та ОСОБА_2 на виконання будівельних робіт не укладався. Зазначив, що передачі грошей ОСОБА_2 будь-якою особою він не бачив, всі кошти на будівництво привозив відповідач.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_6, з яких вбачається, що свідок знайомий зі сторонами по справі. Суду повідомив, що ОСОБА_2 запропонував йому створити цех по переробці природного каменю. Йому відомо, що ОСОБА_2 не вистачало коштів та він взяв їх у ОСОБА_1 Пояснив, що зустрілися втрьох: він, позивач і відповідач та вирішили створити підприємство, доля учасників була «пятдесят на пятдесят». Свідок був лише керівником та займався оформленням документів по довіреності, купував у людей паї. Цех розпочав свою роботу у 2012 році, чи працює він на даний час ОСОБА_6 не відомо. Останній там попрацював з моменту роботи цеху 2-3 місяці, письмового договору між ним та ОСОБА_2 не було, про все домовилися усно. Стверджує, що гроші йому давав на будматеріали ОСОБА_2

Розглянувши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання про часткову обґрунтованість позовних вимог, підтвердження їх матеріалами справи та необхідність частково задовольнити позов з наступних мотивів.

Згідно ч. 1 статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до положень статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

У відповідності до вимог ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконувати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановленні договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ч. 1 статті 1050 ЦК України).

За нормами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, зазначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано суду розрахунок 3% від суми боргу та боргу з врахуванням інфляції по кожній розписці. Однак, у розрахунку позивач просить стягнути із відповідача інфляційні із суми боргу в доларах США.

У цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають, так як інфляція може бути нарахована лише щодо заборгованості у гривні.

В решті ж вимоги обґрунтовані, при цьому суд, діючи в межах позовних вимог, застосував еквівалент гривні до долара США за курсом 7,99 грн. за 1 долар США, а також період прострочення, як зазначено у позові.

Так, відповідно до розрахунку процентів (3% річних) та з врахуванням індексу інфляції щодо розписки ОСОБА_2 від 28.09.2011 року (сума боргу 120000 грн., кількість прострочених днів -1037), загальна сума 3% складає 10227.95 грн., інфляційне збільшення суми боргу 29682.71 грн.

Згідно розрахунку процентів (3% річних) та з врахуванням індексу інфляції відповідно до розписки ОСОБА_2 від 04.10.2011 року (сума боргу 80000 грн., кількість прострочених днів -1037) , 3% - 6818.63 грн., інфляційні 19788.47 грн.

Здійснюючи розрахунок процентів (3% річних) та суми інфляції відповідно до розписки ОСОБА_2 від 25.10.2011 року (сума боргу 120000 грн. та 20500 доларів США, кількість прострочених днів -1037), суд частково не погоджується із розрахунком позивача, наявного в матеріалах справи, а саме щодо інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 70147.66, вважає вірною суму 29640 (від суми 120000 грн., оскільки борг у доларах США не підлягає індексації). 3 % - складає 24171.19 грн.

Згідно розрахунку процентів (3% річних) відповідно до розписки ОСОБА_2 від 29.11.2011 року (сума боргу 24000 доларів США, кількість прострочених днів -1037) , загальна сума процентів за договором складає 16344.26 грн.. Інфляційне збільшення суми боргу, вказане у розрахунку позивача суд не бере до уваги, оскільки борг у доларах США не підлягає індексації.

Згідно розрахунку процентів (3% річних) та з врахуванням індексу інфляції відповідно до розписки ОСОБА_2 від 19.05.2012 року (сума боргу 100000 грн., кількість прострочених днів -866) , 3% - 7117.81 грн., інфляційні 25740.00 грн.

Відповідно до розрахунку процентів (3% річних) та з врахуванням індексу інфляції згідно розписки ОСОБА_2 від 19.06.2012 року (сума боргу 80000 грн., кількість прострочених днів -866) , ,3% - 5694.25 грн., інфляційні 20592.00 грн.

Згідно розрахунку процентів (3% річних) та з врахуванням індексу інфляції відповідно до розписки ОСОБА_2 від 26.06.2012 року (сума боргу 60000 грн., кількість прострочених днів -859), 3% - 4236.16 грн., інфляційні 15444.00 грн.

Згідно розрахунку процентів (3% річних) та з врахуванням індексу інфляції відповідно до розписки ОСОБА_2 від 05.07.2012 року (сума боргу 40000 грн., кількість прострочених днів - 849), 3% - 2791.23 грн., інфляційні 10296.00 грн.

Згідно розрахунку процентів (3% річних) та враховуючи індекс інфляції відповідно до розписки ОСОБА_2 від 17.07.2012 року (сума боргу 90000 грн., кількість прострочених днів - 837), 3% - 6191.51 грн., інфляційні 23052.94 грн.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що факт повернення відповідачем позики не підтверджений матеріалами справи, оскільки, повернення позики може підтверджуватися розпискою, прибутковим касовим ордером юридичної особи чи іншим документом, що підтверджує факт її повернення. Згідно ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобовязання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обовязку.

Станом на дату розгляду справи сторонами не подано, а судом не здобуто доказів в підтвердження сплати позики, а тому позовні вимоги слід задовольнити частково.

Суд вважає, що відповідачем порушено права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1383134,43 грн., з яких: 1105350,00 грн. основного боргу, 189077,47 грн. інфляційних втрат (за мінусом інфляційних втрат за боргом у доларах США згідно розписок від 25.10.2011 року та від 29.11.2011 року) та 88706,96 грн. 3% річних.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, то в частині боргу у валюті (20500 доларів США відповідно до розписки від 25.10.2011 року та 24000 доларів США згідно розписки від 29.11.2011 року) слід відмовити, так як зобов'язання, виражене у валюті (доларах США), а індекс інфляції, на який посилається позивач, встановлений для компенсації знецінення гривні.

Як передбачено нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні (Аналіз Верховного Суду України щодо практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві. Розділ «Застосування ч. 2 ст.625 ЦК до грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті»).

Щодо твердження відповідача про існування договору про спільну діяльність по переробці природного каменю та пояснення свідків, з яких вбачається, що сторони проводили спільну діяльність по обробці граніту, суд вважає, що ці обставини не спростовують наявності між сторонами відносин за договором позики.

Купівля відповідачем обладнання для обробки граніту вказує лише на те, що він став власником цього обладнання, однак не позбавляє його зобовязання повернути кредитору позичені для купівлі цього обладнання кошти.

Той факт, що обладнання знаходиться у цеху, який належить позивачу, не спростовує власності відповідача на це обладнання, і не перешкоджає відповідачу у разі необхідності захищати своє право власності в порядку встановленому законодавством.

Покази відповідача, допитаного як свідка, щодо удаваності правочину (договору позики) з метою приховати договір про спільну діяльність, суд відхиляє, так як вважає, що ці покази лише спрямовані на ухилення від виконання грошового зобовязання. При цьому суд враховує те, що відповідач спочатку заперечував позов із тієї підстави, що не видавав розписок, не підписував їх. І лише після негативного для відповідача висновку судової експертизи, змінив підстави заперечень. А також судом взято до уваги рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.02.2016р. по справі №607/18230/15-ц, яким відмовлено відповідачу у задоволенні його позову про визнання правочину удаваним.

Крім того, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3434.76 грн. сплаченого судового збору, пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60-62, 88, 209, 212-215, 223, 294 Цивільно-процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1105350,00 грн. основного боргу, 189077,47 грн. інфляційних втрат та 88706,96 грн. 3% річних, а всього 1383134,43 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3434,76 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддяОСОБА_7