Ухвала суду № 66375882, 04.05.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/1209/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

04 травня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі :

головуючої - судді Готри Т.Ю.,

суддів - Бисаги Т.Ю., Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря - Шукаль О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2016 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, 3-х осіб ОСОБА_2 та Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі і набуття у власність, та виселення,-

в с т а н о в и л а:

ПАТ «Дельта Банк» (далі Банк) оскаржив в апеляційному порядку рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2016 року, яким у задоволенні Банку до ОСОБА_1, 3-х осіб ОСОБА_2 та Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі і набуття у власність, та виселення - відмовлено.

У апеляційній скарзі просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов Банку задовольнити. Вказує на те, що установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, суд не вірно вирішив спір по суті, не захистивши порушені права кредитора щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Сторони і треті особи в судове засідання не з»явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином (під розписку), а тому їх неявка згідно ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 05.10.2007 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11228002000, згідно якого позичальник отримав кредит в сумі 40 000,00 доларів США зі сплатою 11% річних, строком повернення до 05.10.2024 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 05.10.2007 між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно якого іпотекодавець передав в іпотеку Банку належне йому на праві власності нерухоме майно - жилий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; загальна площа: 186,20 кв.м.; житлова площа: 71,80 кв.м.

Внаслідок неналежного виконання позичальником ОСОБА_2 умов кредитного договору у нього станом на 21.02.2014 року утворилась заборгованість в розмірі 56496,15 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 499312,97 грн., з яких : 35878,09 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 317090,56 грн. - заборгованість за кредитом; 20618,06 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 182222,41 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

23.05.2006 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 було укладено договір №11005711000 про надання споживчого кредиту, згідно якого позичальник отримав кредит в сумі 22 800,00 швейцарських франків зі сплатою 9,5% річних, строком повернення до 23.05.2023 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 23.05.2006 між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно якого іпотекодавець передав в іпотеку Банку належне йому на праві власності нерухоме майно - жилий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; загальна площа: 186,20 кв.м.; житлова площа: 71,80 кв.м..

08 грудня 2011 року між ПАТ «УКРСИББАНК» та Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно якого до позивача перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав у первісного кредитора.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у позичальника станом на 21.03.2014 року утворилась заборгованість в розмірі 23231,59 швейцарських франків, щозгідно курсу НБУ складає 265138,97 грн., з яких: - 14739,06 швейцарських франків, що згідно курсу НБУ складає 168214,88 грн. - заборгованість за кредитом; - 8492,53 швейцарських франків, що згідно курсу НБУ складає 96924,09 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Відмовляючи у задоволенні позову Банку, суд першої інстанції виходив із того, що порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 Закону України «Про іпотеку». Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). З умов іпотечного договору від 23 травня 2016 року та від 05 жовтня 2007 року вбачається, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, і одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. А також відсутні передбачені законом підстави для задоволення інших позовних вимог Банку.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч.І ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України '"Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч.3 ст.36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку''.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК країни).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Правові позиції щодо позасудових способів захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора викладені, зокрема, у Постановах Верховного Суду України від 30.03. 2016 (справа №6-1851цс15), 14.09.2016 (справа № 6-1219цс16), від 28.09.2016 (справа № 1243цс16), від 12.10.2016 (справа N 6-504цс16), від 02.11.2016 (справа N 6-2457цс16).

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до п.4.2 договору іпотеки від 23.05.2006 року звернення стягнення здійснюється на підставі : рішення суду; - виконавчого напису нотаріуса; - застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз.2 ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (п.5.3 договору іпотеки).

У п.5 договору іпотеки від 05.10.2007 року міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, в якому сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, яке здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення основного зобов'язання на підставі укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (п.5.1, п.5.2, підпункт 5.2.1 договору іпотеки).

Таким чином, з укладених Іпотечних договорів вбачається, що сторонами в договорах було погоджено позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на таке майно, і такий перехід не потребує будь-яких додаткових узгоджень та обговорень Сторонами.

За наявності передбаченої Іпотечним договором можливості переходу власності на предмет іпотеки до Банку, останній таким позасудовим способом захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора не скористався. А обраний Банком позасудовий спосіб захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки не може бути реалізований в судовому порядку на підставі рішення суду.

При цьому колегія суддів констатує, що наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно. Відповідно до ст. 39 цього Закону в судовому рішенні зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону (тобто, продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві). Такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як визнання судом права власності іпотекодержателя на нерухоме майно статтею 39 Закону України «Про іпотеку» не передбачений.

Щодо інших позовних вимог Банку, то суд першої інстанції виходив з наступного.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку». Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Встановивши, що позовна вимога Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього не підлягає задоволенню, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення інших позовних вимог Банку, які є похідними вимогами від первісної вимоги, а саме про припинення права власності іпотекодавця ОСОБА_1 на жилий будинок АДРЕСА_1; виселення іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх мешканців, які проживають і зареєстровані в цьому будинку, та витребування від ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на зазначений будинок.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.308 ЦПК України, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга банку відхиленню, оскільки суд першої інстанції рішення ухвалив з додержання норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча:

Судді: