Постанова № 66354644, 24.04.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2017 р. Справа № 922/14/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Кладько А.С.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю без номеру від 12.04.2016 р.;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1052 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 21.02.17 у справі № 922/14/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка Харківського району Харківської області

про стягнення 82484,02 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" 6528,20 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00007503 від 21.05.2013 р., 69905,62 грн. збитків, 366,78 грн. 3% річних, 3158,54 грн. інфляційних втрат, 1220,81 грн. пені, 1304,07 грн. штрафа, а також судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.2017 р. у справі № 922/14/17 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, ідентифікаційний код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини 1В, офіс В, ідентифікаційний код 35571472) 6528,20 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00007503 від 21.05.2013 р., 366,78 грн. 3% річних, 3158,54 грн. інфляційних витрат, 1220,81 грн. пені та 169,11 грн. витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване, зокрема, з тих підстав, що відповідач заборгованість зі сплати лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг від 21.05.2013 р. № 00007503 не сплатив та не надав доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, а 366,78 грн. 3% річних, 3158,54 грн. інфляційних втрат і 1220,81 грн. пені нараховано відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на підставі п.п. 8.2.2., Договору 1304,07 грн. штрафу за направлення йому вимог про сплату заборгованості, суд в якості підстав для відмови в їх задоволенні зазначив, що позивачем не надано доказів надсилання ним відповідачеві на виконання пункту 20.4 Договору відповідних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення реальних збитків в розмірі 69905,62 грн. у вигляді витрат на сплату юридичних послуг, понесених у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, суд в якості підстав для відмови в їх задоволенні зазначив, що зазначені витрати не є збитками в розумінні статей 22, 623 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України, оскільки не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

Щодо позовних вимог про стягнення 63105,62 грн. упущеної вигоди у вигляді різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу, підставами для відмови в їх задоволенні суд зазначив ненадання позивачем доказів наявності елементів цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме розміру збитків (відповідного його розрахунку) та відсутність своєї провини у їх виникненні, і т. ін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні збитків у розмірі 69905,62 грн. не погодилося, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення в зазначеній частині скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача збитки у розмірі 69905,62 грн., а в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Порше Лізинг Україна" зазначає, що судом порушено та невірно застосовано норми ст.ст. 22, 623, 626-628, 653 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодекс України, ст.ст. 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також неповно досліджено п. 8.2.3., 8.6., 13.6. Договору, які передбачають погодження сторонами відшкодування всіх витрат незалежно від завершення або припинення дії Договору, і т. ін.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

Відповідач представника для участі в судове засідання не направив.

До суду повернулася надіслана на адресу відповідача, зареєстровану в ЄДРПОУ як його місцезнаходження (інформація з Держреєстру на а.с. 119) копія ухвали суду від 05.04.2017 р. про прийняття апеляційної скарги до провадження, якою визначено дату, час та місце судового засідання.

Оскільки відповідач не повідомляв про іншу адресу, за якою слід направляти кореспонденцію, а Господарським процесуальним кодексом України до обов'язків господарського суду не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходжеення сторін під час здійснення тих чи інших процесуальних дій, відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутності його представника.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, законність, обгрунтованість рішення та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, повторно розглянувши справу, встановлено наступне.

21 травня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивачем, лізингодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (відповідачем, лізингоодержувачем) укладено договір про фінансовий лізинг №00007503, відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2013; шасі № WV1ZZZ2KZDX129338; двигун № НОМЕР_1.

Вартість об'єкту лізингу еквівалент 19078,00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 5723,40 дол. США; обсяг фінансування еквівалент 13354,60 дол. США; залишкова вартість - еквівалент 2861,70 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 328,65 дол. США; адміністративний платіж - еквівалент - 286,16 дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

На виконання умов вищезазначеного Договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі від 31 травня 2013 року (а.с. 29).

Відповідно до пункту 4.1. Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" зберігає за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" матиме право розірвати цей договір та вимагати повернення об'єкта лізингу).

За змістом пункту 6.1. Договору, відповідач зобовязався, для експлуатації обєкта лізингу, щомісяця здійснювати на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (далі Графіку).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем порушені свої зобов'язання за Договором, у звязку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за частково несплаченими лізинговими платежами у розмірі 6528,20 грн., а саме: часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1172,57 грн, відповідно до рахунку № 00254888 від 13 січня 2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15 січня 2015 року; несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 5355,63 грн, відповідно до рахунку № 00256728 від 02 лютого 2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15 лютого 2015 року.

Пунктом 8.3.2. Умов лізингу передбачено що, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пункту 12.6.1 Умов лізингу позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути обєкт лізингу, у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Згідно з пунктом 12.7 Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, звязується з ним доступним телефонним звязком. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Відповідно до пункту 12.13 Умов лізингу, у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 Договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Згідно пункту 12.9 Умов лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачу направлено повідомлення про розірвання договору № 00007503 від 21 травня 2013 року у зв'язку з несплатою вищезазначеної заборгованості з лізингових платежів, яке отримана особисто представником відповідача 03 березня 2015 року про що свідчить підпис та печать Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН( а.с. 41).

Таким чином, оскільки вимога була отримана відповідачем 03 березня 2015 року, то згідно з пунктом 12.13 Умов лізингу, договір про фінансовий лізинг від 21 травня 2013 року № 00007503 вважається розірваним з 03 березня 2016 року.

Зазначені обставини стали підставою звернення позивача з позовом до суду у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що відповідач заборгованість зі сплати лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг від 21.05.2013 р. № 00007503 не сплатив, 366,78 грн. 3% річних, 3158,54 грн. інфляційних втрат і 1220,81 грн. пені нараховано відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на підставі п.п. 8.2.2., Договору 1304,07 грн. штрафу за направлення йому вимог про сплату заборгованості, позивачем не надано доказів надсилання ним відповідачеві на виконання пункту 20.4 Договору відповідних вимог.

Заявлені до стягнення в якості реальних збитків в розмірі 69905,62 грн. витрати на сплату юридичних послуг, понесених у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, не є збитками в розумінні статей 22, 623 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України, оскільки не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

Щодо позовних вимог про стягнення 63105,62 грн. упущеної вигоди у вигляді різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу, позивачем не надано доказів наявності елементів цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме розміру збитків (відповідного його розрахунку) та відсутність своєї провини у їх виникненні, і т. ін.

Викладені вище висновки господарського суду першої інстанції, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у зв'язку з чим відстуні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом 1 статті 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За приписами статті 16 вищезазначеного Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як зазначено вище, заборгованість відповідача зі сплати лізингових платежів в сумі 6528,20 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення вимог в частині її стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач є боржником, який прострочив виконання грошового зобовязання зі сплати лізингових платежів в сумі 6528,20 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем у відповідності до зазначеної норми здійснено нарахування на суму основного боргу за період прострочення з 15.01.2015 р. по 23.12.2016 р. 3% річних в сумі 366,78 грн. та 3158,54 грн. інфляційних втрат, у звязку з чим правомірно задовольнив зазначені вимоги.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного

Відповідно до пп. 8.2.1, Умов, у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються санкції в вигляді пені в розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;

Господарський суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет відповідності вимогам Договору та чинного законодавства, дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за період прострочення з 16.01.2015 р. по 22.12.2016 р. в сумі 1220,81 грн. відповідають зазначеним вимогам, а тому підлягають задоволенню.

Пунктами 8.3, 8.3.1 Умов сторони домовилися, що позивач надсилає першу вимогу щодо сплати у письмовій формі, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше, ніж 10 робочих днів. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитись від договору в односторонньому порядку.

Пунктом 8.2.2 Умов передбачено штраф санкції за надсилання вимоги щодо сплати, надіслані відповідачем (п. 8.3.1): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

На підставі зазначеного пункту Умов позивачем нараховано до стягнення 1304 грн штрафу за надсилання відповідачу 3-х листів-нагадувань про сплату заборгованості за Договором (а.с. 37-39).

Пунктом 20.4 Умов лізингу сторони погодили, якщо інше прямо не передбачено контрактом, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у контракті у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта" або кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта", кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення кур'єром або поштою).

Проте, як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, позивачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів надсилання відповідачеві відповідних вимог.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Згідно з приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Виходячи із наведених норм, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відмовляючи в задоволенні про стягнення в якості прямих збитків витрат позивача на сплату юридичних послуг , господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, що не є збитками в розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором.

Отримання позивачем зазначених юридичних послуг з підготовки процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом. До того ж, послуги, повязані з розглядом справи в суді (послуги адвоката, інші витрати), стосуються судових витрат, можуть входити до їх складу і стягуються в порядку передбаченому ГПК України.

Зазначені висновки, (щодо неправомірності віднесення юридичних послуг до складу збитків), узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15, в якій зазначено, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 63105,62 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, яка, на думку позивача, складає різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкта лізингу, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначена сума є недоведеною, оскільки, позивач не надав до суду жодного розрахунку даної позовної вимоги. Крім цього, позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме не доведено розмір збитків та відсутність своєї провини у виникненні даних збитків, не визначено суму чистого прибутку (вигоди) за вирахуванням сум вартості обєкта, податкових та інших обовязкових нарахувань, платежів тощо.

Сторони, в п. 12.9. Умов лізингу домовились, що відповідач сплачує позивачу будь-яку різницю між вартістю обєкта лізингу та лізинговими платежами. При цьому, за умовами договору, вартість обєкта лізингу визначається або як сума коштів від продажу обєкта лізингу, або як сума коштів, визначена професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства.

Проте, позивачем не надано доказів встановлення вартості обєкту лізингу або як суми коштів від продажу обєкта лізингу, або як суми коштів, визначеної професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства, як то погоджено сторонами в п. 12.9 Умов лізингу.

Таким чином, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обгрунтоване, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на наведене, керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 21.02.17 р. по справі № 922/14/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.