Постанова № 66354582, 03.04.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2017 р. Справа №918/1302/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демидюк О.О.

судді Павлюк І. Ю. ,

судді Савченко Г.І.

при секретарі Рильнику Д.М.

За участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (представник за довіреністю №1130 від 12.12.2016 р. ПАТ "Укртелеком")

відповідача - не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради на рішення господарського суду Рівненської області від 13.02.2017 року у справі №918/1302/16

позивач: Публічне акціонерне товариство "Укртелеком"

відповідач: ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради

про відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів в сумі 58 838,97 грн.

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 13.02.2017 року у справі №918/1302/16 (суддя Войтюк В.Р.), позов задоволено стягнуто з ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 53 049 грн. 62 коп. заборгованості, 1 325 грн. 51 коп. 3% річних, 4 463 грн. 84 коп. інфляційних втрат та 1 378 грн. витрат по оплаті судового збору.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від відсутності бюджетного фінансування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі та поясненнях відповідач просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Міністерство фінансів України не передбачило видатків з Державного бюджету за субвенцією на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів в проекті Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік", та в проекті Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік", що призвело до відсутності джерела погашення кредиторської заборгованості за взятими зобов'язаннями станом на 01.01.2016 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду №918/1302/16 від 13.03.2017 року поновлено строк апеляційного оскарження та прийнято до провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради на рішення господарського суду Рівненської області від 13.02.2017 року у справі №918/1302/16, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.04.2017 року.

Від представника позивача 21.03.2017 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

31.03.2017 року від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату, у зв'язку з тим, що представник апелянта буде брати участь у цивільній справі №559/2229/16-ц у Дубенському міськрайонному суді.

Розглянувши подане клопотання колегія суддів дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 22 ГПК України явка в судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням того, що розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст.102 ГПК України, а відкладення справи призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.

Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Окрім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду в судовому засіданні 03.04.2017 року, заслухала представника позивача, вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, відзив на апеляційну скаргу, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01 січня 2015 року по 07 грудня 2015 року ПАТ "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам міста Дубно Дебенського району Рівненської області, які підпадають під дію Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідно до пункту 3 статті 63 Закон України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у місті Дубно Дубенського району Рівненської області є ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради, а тому відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконувались обов'язки, щодо надання пільговим категоріям громадянам місту Дубно та Дубенському району Рівненської області телекомунікаційних послуг на пільгових умовах. На виконання вимог Законів України позивачем надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах за період з 01 січня 2015 року по 07 грудня 2015 року на загальну суму 53 049 грн. 62 коп.

Вищезазначене підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками Актом звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства форма №3 пільга за спірний період (а.с. 8 - 10).

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг у 2015 році відповідачем не були відшкодовані.

За таких обставин, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 58 838 грн. 97 коп.

При перевірці наданого позивачем розрахунку суд першої інстанції дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача: 1 957,33 грн. - 3% річних, 5 482,57 грн. втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, а також пені із врахуванням дат проплат та періодів прострочення у розмірі 9 891,8 грн.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE судом першої інстанції встановлено, що розмір останніх становить 5 499 грн. 08 коп., при заявленому - 4 463 грн. 84 коп.

Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, судом першої інстанції взято до уваги розраховану позивачем суму інфляційних втрат у розмірі - 4 463 грн. 84 коп.

З такими висновками господарського суду Рівненської області погоджується колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду враховуючи наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

За приписами частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Загальні засади фінансування витрат пов'язаних з наданням пільг на підставі вищевказаних законів визначено безпосередньо у даних законах, зокрема:

- у статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у частині 6 ст. 6 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" вказано, що витрати, пов'язані з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вказано, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік.. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ;

- у статті 52 Закону України "Про прокуратуру" вказано, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Статтею 89 та статтею 102 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року N2 56 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (надалі Порядок).

Пунктом 3 Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у місті Дубно Дубенського району Рівненської області є ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради, а відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" від 04 березня 2002 року № 256 визначено, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

З вище викладеного вбачається. що, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Окрім того, законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

У листі від 30 червня 2011 року № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що ..деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).

Окрім того, згідно з пунктом 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 18 лютого 2013 року № 01-06/374/2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо відсутності субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, оскільки відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням вище зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати послуг зв'язку, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень, зобов'язання, які виникли між позивачем та відповідачем не залежать від бюджетного процесу та є гарантією реалізації соціальних норм, закріплених Конституцією України.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

А тому, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у звязку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 13.02.17 р. у справі №918/1302/16 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Дубенської міської ради - без задоволення.

2. Справу №918/1302/16 повернути до господарського суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Савченко Г.І.