Постанова № 66353724, 28.02.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 910/13033/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Грека Б.М., Могил С.К., розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016у справі№ 910/13033/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"ДоПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"Про за участю від позивача: від відповідача: відшкодування шкоди в порядку регресу 11539,66 грн., не з'явилися, не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" про стягнення 11539,66 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 (суддя Чебикіна С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 (у складі колегії суддів: Смірнової Л.Г. - головуючого, Чорної Л.В., Дідиченко М.А.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто із Приватного акціонерного товариства "Провідна" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" 11539,66 грн. страхового відшкодування.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 910/13033/16, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 910/13033/16, і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що на автодорозі Київ-Чоп 547 км + 14 м 15.06.2015 відбулась ДТП за участю транспортних засобів "Пежо" д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_7

Внаслідок зазначеної ДТП пошкоджено автомобіль "Пежо" д.н. НОМЕР_1, який застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-1301-14-00514 від 22.12.2014.

Постановою Жидачівського районного суду Львівської області від 08.07.2015 у справі № 443/1130/15-п гр. ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього штраф.

Вартість матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу "Пежо" д.н. НОМЕР_1 в результаті його пошкодження склала 29489,89 грн., що підтверджується страховим актом від 15.07.2015.

Матеріалами справи підтверджуться, що транспортним засобом - автомобілем НОМЕР_2, який спричинив ДТП та заподіяв збитки, керував гр. ОСОБА_7, цивільно-правова відповідальність якого згідно із полісом АІ/4869216, застрахована у відповідача з лімітом за шкоду майну в розмірі 50000,00грн. та франшизою 0 грн.

Позивачем виплачено страхувальнику 28489,89 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 13688 від 16.07.2015. У свою чергу, відповідачем добровільно відшкодовано позивачу 16950,23грн. Таким чином не сплаченою залишилася сума страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 11539,66 грн.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування", статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно із частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Згідно із пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що відповідачем не надано доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника пошкодженого автомобіля; розмір збитків розраховується, виходячи із вартості матеріального збитку, коефіцієнту фізичного зносу (який з урахуванням строку експлуатації пошкодженого автомобіля дорівнює 0), ліміту відповідальності за вирахуванням суми франшизи 0 грн. передбаченої договором (полісом) № АІ/4869216, дійшли до висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення суми в розмірі 11539,66 грн.

Зазначені висновки суду першої та апеляційної інстанцій є передчасними та такими, що зроблені за неповного встановлення усіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно зі статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пункту 8.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

За змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики випадки, в яких коефіцієнт зносу приймається таким, що дорівнює нулю, у тому числі для складників КТЗ з певним строком експлуатації.

Відповідно до пункту 7.39 вказаної Методики винятком щодо використання зазначених вимог є, зокрема, експлуатація КТЗ в інтенсивному режимі - такому, коли фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний.

Вирішуючи спір по суті, господарськими судами не надано належної правової оцінки доводам відповідача, що пробіг пошкодженого автомобіля "Пежо" був вдвічі більший за нормативний, що свідчить про його експлуатацію в інтенсивному режимі.

Зміст правовідносин, які виникли між сторонами, регулюється приписами Закону України "Про страхування", умовами договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-1301-14-00514 від 22.12.2014, яким узгоджено враховувати експлуатаційний знос при визначенні суми страхового відшкодування, нормами цивільного законодавства та спеціальними нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів". При цьому, за змістом останнього обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним у полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 04.06.2014 № 6-49цс14, від 02.12.2015 № 6-691цс15, яка відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України має враховуватись судами.

Аналіз наведених доводів у їх сукупності свідчить про неповне з'ясування судами фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і про порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

Згідно із частиною 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

Керуючись статями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" частково задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 910/13033/16 Господарського суду міста Києва скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Грек Б.М. Могил С.К.