Рішення № 66344570, 03.02.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/44565/15-ц

Категорія 56

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Гладун Х.А.,

при секретарі - Василевській А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омега банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», про захист прав споживача у спосіб визнання недійсним договорів споживчого кредиту, відступлення прав вимоги та іпотеки, зняття заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження іпотекою нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В :

в листопаді 2015 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Омега банк» (надалі Відповідач 1 та/або ПАТ «Омега банк»), Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (надалі Відповідач 2 та/або ПАТ «Дельта Банк»), Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» (надалі Відповідач 3 та/або ПАТ «Альфа-банк»), в якому просила:

- визнати недійсним кредитний договір № 2707/0608/71-030 від 10.06.2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та Позивачем;

- визнати недійсним з моменту вчинення іпотечний договір № 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та Позивачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубнича О.В. за реєстровим № 1688;

- визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, укладеному між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №1333 щодо відступлення права вимоги за кредитними та іпотечними договорами в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 2707/0608/71-030 від 10.06.2008 року, та іпотечним договором № 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 р., укладеними між ВАТ «Сведбанк» та Позивачем;

- визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 937 щодо відступлення права вимоги за кредитними та іпотечними договорами в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 2707/0608/71-030 від 10.06.2008 року та іпотечним договором № 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 р., укладеними між ВАТ «Сведбанк» та Позивачем;

- зняти заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі № 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 р. нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №1689, та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис, вчинений реєстратором: Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубнича О.В. 10.06.2008 17:43:03, за реєстраційним номером 7365185 про заборону на об'єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1.

- виключити з Державного реєстру іпотек запис, вчинений реєстратором: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. 23.07.2012 12:53:16, за реєстраційним номером 7365047 про обтяження іпотекою об'єкту обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1.

- стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати, пов'язані з проведенням експертизи 4017,36 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що при укладанні спірного кредитного договору № 2707/0608/71-030 від 10.06.2008 року, укладеного з Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Відповідач-1, Банк не надав їй окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту, де була б вказана повна орієнтовна вартість кредиту та її не було попереджено, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором буде нести тільки вона; спірний кредитний договір не містить інформації, щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), додаток №1 «Графік погашення суми заборгованості по кредиту» до цього ж договору - не містить в повному об'ємі всіх платежів за договором та не відображає повної інформації щодо сплати сум за кожним платіжним періодом. За вказаних обставин вона не мала реальної змоги надати дійсну оцінку умовам спірного кредитного договору та наслідкам його укладання.

Крім того зазначила, що на її думку є несправедливими :

- умови п. п. 1.3 та 6.1.2. спірного кредитного договору, які надають Відповідачу-1 право змінювати процентну ставку за кредитом внаслідок його такого волевиявлення та відтворюють зміст абзацу 1 п.3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 № 168, який визнано протиправним чинною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва №1/72 від 12.11.2007 року (номер за ЄДРСР: 1165069);

- умови п.3.11 спірного кредитного договору, які передбачають отримання Відповідачем-1 плати від позивачки за дію щодо перевірку документів згідно цього договору, яку він здійснює на свою користь.

За сукупністю цих обставин позивачка вважає, що внаслідок недобросовісних дій Відповідача-1 під час укладення спірного кредитного договору, які на її думку є нічим іншим як заборонена нечесна підприємницька практика, порушено її права та інтереси як споживача фінансової послуги, передбачені та охоронювані Законом України "Про захист прав споживачів" ( ст.15 ч.1 п.6 та ч.2, ст.11 ч.ч. 2 та 4, ст.21 ч.1 п.п. 5 та 7). Відтак вважала, що ці права та інтереси можуть бути поновлені судом у спосіб, передбачений ст.ст. 18, 19 названого Закону, а саме визнання недійсним спірного кредитного договору.

Крім того, позивачка просила суд, як наслідок визнання недійсним вказаного головного договору, на підставі ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 216, ч.1 ст.236, п.1 ч.1 ст.512, ч. 2 ст. 548 ЦК України, визнати недійсними з моменту вчинення і похідні він нього договори відступлення прав вимоги та іпотеки.

Також як похідні вимоги та на підставі ст.17 Закону України "Про іпотеку" та ст.1057-1 ЦК України (в чинній редакції) позивачка просила зняти заборону відчуження нерухомого майна та виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме належній їй квартири АДРЕСА_1.

Додатково позивач зазначила, що за її підрахунками в зв'язку з виконанням умов кредитного договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008 року вона витратила суму еквівалентну 141606,95 дол. США, яка є значно більшою за суми отриманого нею на підставі спірного кредитного договору кредиту в розмірі 140000 дол. США.

На підтвердження наведених доводів позивачка додала до позовної наявні у неї примірники оригіналів: спірних кредитного та іпотечного договорів, інформаційної довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про предмет іпотеки, договорів страхування предмету іпотеки, платіжних документів, витягів з договорів щодо відступлення прав вимог за спірними договорами (отримані нею від відповідачів), висновок спеціаліста, який став приводом до даного позову, а також заявила клопотання про призначення судової експертизи з метою перевірки зазначених доводів.

В судовому засіданні представник позивача доводи та вимоги позовної заяви, з урахуванням письмових пояснень підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити. Вказав на те, що, на його думку, в діях (бездіяльності) Відповідача-1, які полягають у замовчуванні та перекрученні перед Позивачем реальної ціни пропонованої їй фінансової послуги, вбачаються ознаки нечесної підприємницької практики. Зауважив, що Відповідач-1 є суб'єктом господарювання, метою діяльності якого є отримання прибутку, що вказує на мотив таких дій Відповідача-1, а саме, в отримання ним прибутку у розмірі більшому ніж той, на який би він міг розраховувати, дотримуючись чесної підприємницької практики. Вважає, що введення Відповідачем-1 в оману Позивача щодо ціни спірного кредитного договору спонукало останню до помилкового його виконання, а ці обставини є підставами визнання недійсним спірного кредитного договору в силу вимог ст.19 Законом України «Про захист прав споживачів». Зазначив, що викладені ним доводи підтверджуються належними та допустимими доказами у матеріалах справи.

Представник Відповідача - 1, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, подав заяву по розгляд справи у його відсутність.

Представники Відповідача - 2, Відповідача - 3 будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено наступне.

10.06.2008 року між Позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого на момент вирішення справи є Відповідач - 1, було укладено кредитний договір № 2707/0608/71-030 за умовами якого Банк зобов'язався надати Позивачу кредит у розмірі 140000 доларів США з метою придбання нею нерухомого майна (квартири АДРЕСА_1), а Позивачка зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі 11,9 % річних згідно Додатку №1 до цього договору (п.п. 1.1., 1.3., 3.1 договору).

Згідно з ч. 1 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент укладання спірного договору, надалі - Закон про захист прав споживачів) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Таким чином, суд вважає, що спірний кредитний договір відповідає критеріям договору про надання споживчого кредиту, наведеним у ч.1 ст.11 Закону про захист прав споживачів, і тому правовідносини його сторін регулюються насамперед цим Законом, а також Законом України від 12.07.2001 року "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (в редакції, чинній на момент укладання спірного договору, надалі - Закон про фінансові послуги) та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 ( надалі - Правила) та загальними правилами ЦК України.

Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу вимог ч.1. ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу приписів ч.1, п.1 ч.2, ч.3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За правилами частини 3 ст.10, частин 3, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно доводів позивача, які у встановленому законом порядку жодним з Відповідачів не спростовані, Відповідач-1 не надав інформацію, передбачену вимогами ч.2 ст.11 Закону про захист прав споживачів, одержання якої, згідно ст.15 цього Закону, є її правом як споживача фінансової послуги Відповідача-1.

Разом з цим судом встановлено, що п.10.13 спірного кредитного договору, підписаного позивачем, зазначено, що підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що перед укладанням Кредитного Договору Банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування. Також при укладанні Кредитного Договору йому була надана вся необхідна інформація, передбачена Правилами в повному обсязі.

Надаючи оцінку цим обставина справи, суд бере до уваги наступне.

В силу вимог ч.2 ст.11 Закону про захист прав споживачів та Розділу 2 Правил перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Пунктом 2.4 Правил банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Зазначені обов'язки кредитодавця кореспондують праву споживача його фінансових послуг на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору, яке передбачено частиною першою ст.15 Закону про захист прав споживачів.

Зокрема пунктом 6 абзацу другого зазначеної частини ст.15 Закону про захист прав споживачів встановлено, що інформація про продукцію повинна містити: дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції.

В частині другій цієї ж статті конкретизовано, що інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Спосіб надання такої інформації споживачам фінансових послуг передбачений у п.2.5 розділу 2 Правил таким чином: банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

За визначенням, наведеним у ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу приписів частин 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За таких умов суд вважає, що тягар доведення обставини виконання Відповідачем-1 вимог ч. 2 ст. 11 Закону про захист прав споживачів належить саме Відповідачу-1.

Водночас, судом встановлено той факт, що Відповідач-1, навіть на виконання вимог ухвали суду від 16.03.2016 року про витребування доказів, не надав доказів затвердження ним, прямо передбаченої п.2.5 Правил, форми інформування споживачів у доступній наочній формі про пропоновані ним фінансові послуги та доказів реального ознайомлення Позивача з таким документом.

В силу вимог ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, суд вважає, що наведення надавачем фінансових послуг, як це зробив Відповідач-1 у п.10.13 спірного кредитного договору, положення про те, що позичальник отримав від банку усю передбачену Правилами інформацію, замість її фактичного надання йому у доступній наочній формі, передбаченій п.2.5 Правил, не може розглядатися судом як допустимий доказ реального надання позивачу такої інформації.

За таких обставин суд констатує, що Відповідачем-1 при укладанні з Позивачем спірного кредитного договору було порушено вимоги ч.2 ст.11 Закону про захист прав споживачів та права Позивача, надані йому ч.ч. 1, 2 ст. 15 цього ж Закону.

Також згідно доводів позивача, які Відповідачем-1 та іншими Відповідачами належними та допустимими доказами не спростовані, у спірному кредитному договорі не було зазначено інформації, передбаченої вимогами ч. 4 ст. 11 Закону про захист прав споживачів, що згідно пунктів 5, 7 ч.1 ст.21 цього Закону вважається порушенням прав споживача фінансової послуги.

Надаючи оцінку цьому доводу позивача суд бере до увагу наступне.

Згідно імперативних приписів пунктів 5, 7 ч. 1 ст.21 Закону про захист прав споживачів вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; ціну продукції визначено неналежним чином.

В силу вимог ч.4 ст.11 Закону про захист прав споживачів договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені законодавством.

Зважаючи на ці вимоги Закону про захист прав споживачів суд вважає, що доведення обставини того, що ціна фінансової послуги, передбаченої спірним кредитним договором, була визначена належним чином є тягарем Відповідача-1.

Разом з цим суд констатує, що на виконання вимог ухвали суду від 16.03.2016 року жодним з Відповідачів суду не було надано в матеріали справи наявного у них примірнику такого договору, який би спростував зміст такого договору, що був наданий позивачем у справу.

Керуючись згаданими вище вимогами Закону про захист прав споживачів та розділу 3 Правил судом для перевірки наведеного доводу позивача було досліджено в сукупності зміст наявного у справі спірного кредитного договору, додатку №1 до нього та висновок судового експерта Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності ОСОБА_6 № 252/16 від 07.11.2016 року, проведеного на виконання ухвали суду від 15.07.2016 року про призначення судової економічної експертизи, з метою з'ясування реальних значень вартісних показників фінансової послуги, обумовлених спірним кредитним договором.

У відповідності до висновку експерта №252/16 від 07.11.2016 р.:

1. За даними п.1.3. кредитного договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008р. процентна ставка за користування кредитом становить 11,90 (Одинадцять цілих і дев'ять десятих) % річних. В межах наявних матеріалів реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент його укладання кредитного договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008р., не визначені.

За результатами експертизи, в межах наявних матеріалів, встановлено (докладно див. Дослідну частину та Додаток 1 експертизи) :

- реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008р. Складає 13,92% та є вищою від визначених договором процентів за користування кредитом;

- абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання кредитного договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008р., складає 228885,08 дол. США.

2. В межах наявних матеріалів, щомісячні платежі (в т.ч. за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами), що передбачені умовами кредитного договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008р. на момент його укладення, становили: від 370,00 дол. США до 2357,46 дол. США (докладно див. колонку 2 Додатку 1 дослідження).

Згідно наявних матеріалів, оформлення Банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладання кредитного договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008р в повні мірі не узгоджується з "Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007р.) та Закону України "Про захист прав споживачів" (докладно див. дослідну частину та Додаток 1 експертизи).

Додаток №1 «Графік погашення суми заборгованості по кредиту згідно кредитного договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008 р.» відображає щомісячно суму платежу за основним боргом. Зазначений Графік погашення не містить даних щодо сум сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань Позичальника за кожним платіжним періодом, що не узгоджується з п.3.2 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007р.

3. За наявними матеріалами, не встановлено дані договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008р ., про валютні ризики позичальника під час виконання зобов'язання за кредитним договором та інформації щодо методики, яка використовується ВАТ "Сведбанк" для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією. Валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Таким чином не встановлено узгодження даних кредитного договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008 р. щодо визначення валютного курсу з фактичним зростанням заборгованості.

Надаючи свою оцінку наведеним обставинам, суд виходить з такого.

Пунктом 6 ч.1 ст.6 Закону про фінансові послуги встановлено, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити зокрема: розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Згідно п.3 ст.1 цього Закону під терміном фінансовий актив розуміються кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Отже, реальний розмір такого проценту є істотною умовою договору про надання фінансових послуг, оскільки прямо впливає на визначення ціни відповідної фінансової послуги, яку має сплатити споживач.

Однак, як вбачається з висновку експерту, реальна процентна ставка на момент укладення спірного кредитного договору є вищою від визначених договором процентів за користування кредитом.

Згідно з п.7 ч.1 ст.21 Закону про захист прав споживачів - для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: ціну продукції визначено неналежним чином.

Проаналізувавши наведене, суд дійшов висновку про те, що Відповідачем-1 було порушено права Позивача, надані йому пунктами 5, 7 ч.1 ст.21 Закону про захист прав споживачів, оскільки всупереч вимог п.6 ч.1 ст.6 Закону про фінансові послуги, ч.4 ст.11 Закону про захист прав споживачів, пунктів 3.1, 3.2, 3.8 Розділу 3 Правил -в спірному кредитному договорі належним чином не було визначено ціну, обумовленої ним фінансової послуги.

Крім того в обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на несправедливість умов п. п. 1.3, та 6.1.2. спірного кредитного договору в частині можливості зміни Відповідачем-1 процентної ставки за його лише волевиявленням.

Так, згідно п. 1.3 спірного кредитного договору: "сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього Договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього Договору, у випадку і порядку, встановленому п.6.1.2. цього Договору." За змістом п.6.1.2. цього Договору до випадків, при настанні яких відповідач-1 може змінювати розмір процентної ставки, віднесено : "- зміну економічних умов та вартості ресурсів на ринку позикового капіталу", тощо.

Судом взято до уваги, що наведені положення спірного кредитного договору практично відтворюють зміст абзацу 1 п.3.5 Правил, яким було передбачено, що банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку і, що таке положення Правил визнане протиправним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва №1/72 від 12.11.2007 року, що набрало законної сили.

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких умов суд погоджується з доводом Позивача про те, що умови згаданих пунктів є несправедливими та протиправними.

Також в обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на несправедливість умов п.3.11 спірного кредитного договору.

Так, згідно п.3.11 спірного кредитного договору : "за перевірку документів згідно цього Договору Позичальник сплачує Банку в день фактичної видачі кредиту комісію у розмірі 1% від розміру кредиту без ПДВ..."

Надаючи оцінку цим доводам позивача та наведеній обставині, суд керується приписом п.3.6. Правил, згідно з яким, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відтак, суд вважає обґрунтованим посилання позивача на те, що умова п.3.11 спірного кредитного договору є несправедливою та протиправною.

Вищевстановлені обставини дають суду підстави для визнання спірного кредитного договору недійсним в цілому зважаючи на наступні положення законодавства та судову практику їх застосування.

Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Крім того, в абзаці третьому п. 8 названої постанови зазначено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення - відсутня згода за всіма істотними умовами договору.

Однак, коли відсутність хоча б однієї з істотних умов правочину визначено спеціальним законом як підставу його недійсності, у таких випадках необхідно обґрунтовувати вимогу про недійсність правочину відповідно до спеціального закону, який застосовується до цих правовідносин.

У спірному випадку позивач обґрунтовує позовну вимогу про визнання недійсним кредитного договору, спираючись насамперед на положення відповідного спеціального закону - Закону про захист прав споживачів.

Таким чином, відсутність у спірному правочині належного визначення однієї з його істотних його умов, а саме ціни, визначеної спеціальним законом як підстава його недійсності, є обґрунтованою належним чином підставою визнання судом спірного кредитного договору недійсним з огляду на таке.

Згідно вимог ст.18 Закону про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина 1). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина 2). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним ( частини 5). У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому ( пункт 2 частини 6).

Відповідно до приписів ст.19 Закону про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика забороняється ( частина 1). Нечесна підприємницька практика включає: 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною ( пункт 2 частини 1). Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг ( пункт 3 частини 2). Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними ( частина 6).

Наведені правові підстави визнання недійсним договору між суб'єктом господарювання - надавачем фінансових послуг та їх споживачем узгоджуються і з загальними правилами, встановленим ЦК України наступним чином.

Загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність. ( п.6 ч.1 ст.3 ).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( ч.1 ст. 229).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч.1 ст. 230 ).

З визначення термінів, наведених у статті 1 Закону про фінансові послуги, вбачається, що метою діяльності кредитної установи з надання споживачам фінансових послуг є отримання такою фінансовою установою, банком зокрема, прибутку.

З огляду на це умисел Відповідача-1 стосовно введення позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення для прийняття останнім рішення про укладання кредитного договору на певних умовах, полягає у меті отримання Відповідачем-1 прибутку у більшому розмірі ніж той, на який би він міг розраховувати у разі дотримання чесної підприємницької практики.

Виходячи з викладеного, суд, з метою поновлення порушених Відповідачем-1 прав Позивача, вважає за необхідне визнати недійсним спірний кредитний договір у цілому.

При цьому суд вважає за необхідне вказати на те, що ст. 1057-1 ЦК України, яка визначає правові наслідки недійсності кредитного договору, не підлягає застосування до спірних правовідносин з огляду на те, що спірний кредитний договір укладений у 2008 році до набрання 04.11.2012 чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 № 5405-VI, яким ЦК України було доповнено вказаною статтею.

Крім того, судом встановлено на підставі розрахунку, наведеного у позовній заяві та доданих до неї документах, підтвердженого наявними у справі оригіналами первинних бухгалтерських (платіжних) документів, відповідними до вимог встановлених ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з яким погоджується суд, що позивачкою у зв'язку з виконанням умов кредитного договору №2707/0608/71-030 від 10.06.2008 року на виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором сплачено суму еквівалентну 141606,95 доларів США, яка є більшою за суму кредиту в розмірі 140000 доларів США, отриманого нею згідно цього договору.

З урахуванням наведеного, стосовно решти позовних вимог суд вважає за належне зазначити наступне.

Судом встановлено, що 10.06.2008 року між Позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого на момент вирішення справи є Відповідач - 1, в забезпечення виконання Позивачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 10.06.2008 року № 2707/0608/71-030, було укладено іпотечний договір 2707/0608/71-030-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубнича О.В та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1688, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

25.05.2012 року між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 133, щодо відступлення права вимоги в тому числі за названими вище кредитним та іпотечним договорами з позивачкою.

15.06.2012 року між Відповідачем-2 та Відповідачем-3 було укладено договір купівлі - продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 937 щодо відступлення права вимоги в тому числі за названими вище кредитним та іпотечним договорами з позивачкою.

У відповідності до приписів ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст.216); правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст. 236).

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. (ч. 2 ст. 548 ЦК України).

Виходячи з наведених обставин та керуючись вказаними правовими нормами, суд з метою поновлення порушених Відповідачем-1 прав Позивача, вважає за необхідне визнати недійсними з моменту вчинення вищевказані договори: іпотечний № 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 р. та відступлення прав вимоги в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 2707/0608/71-030 від 10.06.2008 року та іпотечним договором № 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 р.

Також судом встановлено, що 10.06.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубнича О.В накладено заборону відчуження, зазначеного в іпотечному договорі 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 року, нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1, що зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №1689, реєстраційний номер 7365185 від 10.06.2008 17:43:03, яку позивачка просить суд зняти.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: визнання іпотечного договору недійсним.

Відповідно до пп. 5.1 п.5 Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки);за рішенням суду.

У відповідності до ч.2 ст.26 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав, а п.9 ч.1 ст.27 цього ж Закону встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться зокрема на підставі: рішення суду, що набрало законної сили.

Виходячи з викладених обставин та наведених правових норм, суд, з метою поновлення порушених Відповідачем-1 прав Позивача, вважає за необхідне задовольнити і решту позовних вимог щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження іпотекою нерухомого майна.

За приписом ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать в тому числі витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз.

Так, оригіналом квитанції ПАТ "Діаманбанк" № 8571710001 від 17.10.2016 року позивачем підтверджено оплату рахунку Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності від 11.10.2016 року за №235 на суму 4017,36 грн., яка підлягає присудженню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57- 61, 88, 169, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омега банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», про захист прав споживача у спосіб визнання недійсним договорів споживчого кредиту, відступлення прав вимоги та іпотеки, зняття заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження іпотекою нерухомого майна - задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № 2707/0608/71-030 від 10.06.2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1.

Визнати недійсним з моменту вчинення іпотечний договір № 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубнича О.В. за реєстровим № 1688.

Визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, укладеному між ВАТ «Сведбанк» (Код ЄДРПОУ: 19356840) та ПАТ «Дельта Банк» (Код ЄДРПОУ: 34047020), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №1333 щодо відступлення права вимоги за кредитними та іпотечними договорами в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 2707/0608/71-030 від 10.06.2008 року, та іпотечним договором № 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 р., укладеними між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1.

Визнати недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» (Код ЄДРПОУ: 34047020) та ПАТ «Альфа-Банк" (Код ЄДРПОУ: 23494714), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 937 щодо відступлення права вимоги за кредитними та іпотечними договорами в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 2707/0608/71-030 від 10.06.2008 року та іпотечним договором № 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 р., укладеними між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1.

Зняти заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі № 2707/0608/71-030-Z-1 від 10.06.2008 р. нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №1689, та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис, вчинений реєстратором: Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубнича О.В. 10.06.2008 17:43:03, за реєстраційним номером 7365185 про заборону на об'єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1.

Виключити з Державного реєстру іпотек запис, вчинений реєстратором: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. 23.07.2012 12:53:16, за реєстраційним номером 7365047 про обтяження іпотекою об'єкту обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Омега банк» на користь держави у відшукування судових витрат 974,40 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Омега банк» на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням експертизи 4017,36 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Х.А. Гладун