Постанова № 66320719, 24.04.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2017 р. Справа № 922/87/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Кладько А.С.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 06.04.2017 р.;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 994 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017 р. у справі № 922/87/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка про стягнення 70455,95 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Постман 21828,39 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 12.11.2013 р. № 00009000 , 35905,26 грн. збитків, 3884,53 грн. пені, 510,15 грн. штрафу, 1165,36 грн. 3% річних, 7162,27 грн. інфляційних втрат та судові витрати, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобовязань за договором фінансового лізингу від 12.11.2013 р. № 00009000.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2017 р. у справі № 922/87/17 (суддя Суярко Т.Д.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Постман на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна частину заборгованості за договором фінансового лізингу № 00009000 від 12.11.2013 р. в сумі 21828,39 грн.; пеню в сумі 3884,53 грн., 3% річних в сумі 1165,36 грн., інфляційні втрати в сумі 7162,27 грн., витрати на сплату послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Вернер" в сумі 6000,00 грн., витрат зі сплати судового збору 783,13 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване, зокрема, з тих підстав, що заборгованість відповідача зі сплати лізингових платежів за період січень-квітень 2015 року за договором фінансового лізингу від 12.11.2013 р. № 00009000 в розмірі 21828,39 грн. залишилася непогашеною, а 3884,53 грн. пені, 1165,36 грн. 3% річних та 7162,27 грн. інфляційних втрат нараховані у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на підставі п.п. 8.2.2., 8.3.1. Договору 510,15 грн. штрафу за направлення йому вимог про сплату заборгованості, суд в якості підстав для відмови в їх задоволенні зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачем відповідачеві відповідних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення реальних збитків в розмірі 6000 грн. у вигляді витрат на сплату юридичних послуг ТОВ Юридична фірма Вернер, суд в якості підстав для їх задоволення, послався на те, що наданими позивачем доказами підтверджується отримання ним від ТОВ Юридична фірма Вернер юридичних послуг на зазначену суму, у звязку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором фінансового лізингу від 12.11.2013 р. № 00009000, компенсація яких передбачена п. 8.2.3. цього Договору.

Щодо позовних вимог про стягнення реальних збитків в розмірі 1600 грн. у вигляді витрат на зберігання ТОВ «Автосоюз» обєкту лізингу, господарський суд першої інстанції в якості підстав відмовив їх задоволенні, послався на те, що надані позивачем докази не свідчать, що понесенні позивачем витрати на зберігання обєкту лізингу в сумі 1600,00 грн. знаходяться в прямому причинно-наслідковому звязку з порушенням відповідачем грошових зобовязань за договором фінансового лізингу від 12.11.2013 р. 00009000.

Щодо позовних вимог про стягнення 28305,26 грн. упущеної вигоди у вигляді різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу,підставами для відмови в їх задоволенні суд зазначив необгрунтування позивачем розрахунку упущеної вигоди, ненадання доказів вартості обєкту лізингу, визначеної в порядку п. 12.9 Договору, і т. ін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні збитків у розмірі 29905,26 грн. та штрафу у розмірі 510,15 грн. не погодилося, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення в зазначеній частині скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача збитки у розмірі 29905,26 грн. та штраф у розмірі 510,15 грн., а в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Порше Лізинг Україна" зазначає, що судом порушено та невірно застосовано норми ст.ст. 22, 623, 626-628, 653 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодекс України, ст.ст. 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також неповно досліджено п. 8.2.3., 8.6., 13.6. Договору, які передбачають погодження сторонами відшкодування всіх витрат незалежно від завершення або припинення дії Договору, і т. ін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, законність, обгрунтованість рішення та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, повторно розглянувши справу, встановлено наступне.

12.11.2013 р. між позивачем (як лізингодавцем) та відповідачем (як лізингоодержувачем) укладено договір про фінансовий лізинг № 00009000 (далі Договір).

В Договорі відповідач засвідчив, що він обізнаний із Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, рахунків для лізингових платежів/Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, які є невідємними частинами Договору.

Сторони домовилися, що позивач (як лізингодавець) придбає у дилера-продавця (ТОВ Атлант-М Лепсе) для відповідача (як лізингоодержувача) транспортний засіб (обєкт лізингу) VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2013 р.в., двигун №CBZ A41146, шасі № WV1ZZZ2KZEX048466.

Вартість обєкту лізингу сторони визначили в сумі 19790,00 дол.США.

З наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі (арк.с. 35) вбачається, що на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв обумовлений Договором обєкт лізингу.

Проценти, комісії та інші платежі сторони погодили розраховувати відповідно до Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі Умов), для експлуатації обєкта лізингу відповідач щомісяця здійснюватиме на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі Графіку).

Згідно з Графіком (арк.с. 31-34) строк лізингу складає 60 місяців (60 лізингових платежів) до 15.10.2018 р. Лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунка позивача банківським переказом на банківський рахунок позивача.

Пунктом 6.3 Умов передбачено, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають сплаті за Договором на користь позивача, відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого НБУ або українським комерційним банком (ПАТ КІБ ОСОБА_2 Агріколь або іншим банком). Лізингові платежі, передбачені Договором розраховуються в Євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунка.

Згідно з поясненнями позивача, для розрахунків за договором завжди використовувався курс обміну Євро/долара США, встановлений ПАТ ОСОБА_2 Агріколь.

Згідно з п. 6.5. Умов лізингові платежі перераховуються відповідачем на рахунок, зазначений позивачем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, зазначеної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Згідно з Графіком відповідач мав сплатити, зокрема, 15-18-й платежі в наступні строки: 15-й платіж до 15.01.2015 р. в сумі 356,74 дол. США; 16-й платіж - до 15.02.2015 р. в сумі 356,74 дол. США; 17-й платіж до 15.03.2015 р. в сумі 356,74 дол.США; 18-й до 15.04.2015 р. в сумі 356,74 дол.США.

При цьому, відповідно до Умов, лізингові платежі повинні здійснюватись у гривні, а еквівалент позивач визначав за безготівковим курсом ПАТ ОСОБА_2 Банк на дату виставлення рахунку на оплати відповідного лізингового платежу.

На оплату зазначених лізингових платежів позивач відповідно до умов Договору виставив відповідачу рахунки-фактури №№ 0254860 від 13.01.2015 р.; 00256700 від 02.02.2015 р. на суму 6008,70 грн.; 00262384 від 06.03.2015 р. на суму 7436,50 грн.; 00268175 від 06.04.2015 р. на суму 6990,32 грн. (арк.с. 40-42).

Згідно з публічними даними про курс обміну долару ПАТ ОСОБА_2 Банк на сайті відповідного банку (https://credit-agricole.ua/press/exchange-rates/archive), станом на 13.01.2015 р. курс долару за картковими (безготівковими) операціями визначено в розмірі 19,50 грн.; 02.02.2015 р. - 20,40 грн.; 06.03.2015 р. 29,00 грн.; 06.04.2015 р. 26,50 грн.

Позивач стверджує, що відповідач частково розрахувався за лізинговими платежами, у звязку з чим його заборгованість зі сплати 15-18 лізингових платежів становить 21828,39 грн.

Натомість, як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надані докази оплати в більшій частині або в повному обсязі, а тому не спростовано зазначену суму заборгованості.

Згідно з п. 12.6.1. п. 12.6. Умов , позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, в наступних випадках: відповідач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

Пунктом 12.7. Умов передбачено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від Контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

У звязку із зазначеним порушенням відповідачем умов Договору щодо сплати лізингових платежів, позивачем відповідно до п. 12.6.1. , 12.6.13 Умов 16.04.2015 р. відповідачу направлено повідомлення про одностороннє розірвання Договору з вимогою повернути обєкт лізингу( а.с. 38).

Відповідач отримав зазначену вимогу, що підтверджується підписом його представника, скріпленого печаткою Товариства.

Згідно з п. 12.13. Умов, у випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12., контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони, тобто в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від Договору на 10-й робочий день з дня надсилання письмового повідомлення про це позивачем відповідачу-30.04.2015 р.

Згідно з п. 12.9 Умов, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до п. 12 Умов , відмови відповідача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також якщо позивач вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не зазначена позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

Відповідач повернув обєкт лізингу 21.04.2015 р., що підтверджується Актом приймання-передачі (а.с. 39) (тобто відповідач повернув обєкт лізингу раніше дати розірвання Договору).

Це стало підставою звернення позивача з позовом до суду у даній справі.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом 1 статті 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За приписами статті 16 вищезазначеного Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як зазначено вище, заборгованість відповідача зі сплати лізингових платежів в сумі 21 828,39 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення вимог в частині її стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач є боржником, який прострочив виконання грошового зобовязання зі сплати лізингових платежів в сумі 21828,39 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем у відповідності до зазначеної норми здійснено нарахування на суму основного боргу 3% річних, 7162,27 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 16.01.2015 р. по 22.12.2016 р., у звязку з чим правомірно задовольнив зазначені вимоги.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного

Відповідно до пп. 8.2.1, Умов, у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються санкції в вигляді пені в розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;

Господарський суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет відповідності вимогам Договору та чинного законодавства, дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за період прострочення з 16.01.2015 р. по 22.12.2016 р. в сумі 3884,53 грн. відповідають зазначеним вимогам, а тому підлягають задоволенню.

Пунктами 8.3, 8.3.1 Умов сторони домовилися, що позивач надсилає першу вимогу щодо сплати у письмовій формі, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше, ніж 10 робочих днів. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитись від договору в односторонньому порядку.

Пунктом 8.2.2, Умов передбачено штраф санкції за надсилання вимоги щодо сплати, надіслані відповідачем (п. 8.3.1): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

На підставі зазначеного пункту Умов позивачем нараховано до стягнення 510,15 грн. штрафу за надсилання відповідачу листа-нагадування про сплату заборгованості за Договором (а.с. 36)

Проте, як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, позивачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів надсилання відповідачеві відповідних вимог, у звязку з чим дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 510,15 грн. не підлягають задоволенню за безпідставністю.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Згідно з приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Виходячи із наведених норм, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення в якості прямих збитків витрат позивача на сплату юридичних послуг ТОВ Юридична фірма Вернер в сумі 6000,00 грн., господарський суд першої інстанції зазначив, що в п. 8.2.3 Договору сторони узгодили, що компенсації підлягають понесені позивачем гонорари юристам, судові та позасудові витрати (тобто фактично сплачені кошти у звязку з порушенням відповідачем своїх зобовязань за договором), а надані позивачем договір про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р., укладений між позивачем (як замовником) та ТОВ Юридична фірма Вернер (як виконавцем); заявка на надання юридичних послуг №749; рахунок-фактура №1864 від 19.12.2016 р. на суму 6000,00 грн.; Акт до договору про надання юридичних послуг від 19.12.2016 р. (арк.с.65-87), а також платіжне доручення №50034620 від 29.12.2016 р. на суму 6000,00 грн. свідчать, що ТОВ "Юридична фірма "Вернер" надано позивачу юридичні послуги на зазначену суму, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за Договором лізингу, а позивачем відповідні кошти було сплачено.

Зазначений висновок суду є безпідставним, зважаючи на те, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками в розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором.

Отримання позивачем зазначених юридичних послуг з підготовки процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом. До того ж, послуги, повязані з розглядом справи в суді (послуги адвоката, інші витрати), стосуються судових витрат, можуть входити до їх складу і стягуються в порядку передбаченому ГПК України.

Зазначені висновки,(щодо неправомірності віднесення юридичних послуг до складу збитків) узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15, в якій зазначено, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Отже, господарський суд першої інстанції неправомірно задовольнив зазначені вимоги про стягнення 6000 реальних збитків у вигляді витрат на сплату юридичних послуг ТОВ "Юридична фірма "Вернер", у звязку з чим оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в цій частині позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення реальних збитків в сумі 1600 грн. у вигляді витрат з оплати послуг зі зберігання предмету лізингу, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в їх задоволенні, пославшись на те, що наданий позивачем договір відповідального зберігання від 01.09.2014 р., акти надання послуг за договором відповідального зберігання, рахунки на оплату таких послуг та платіжні доручення на їх оплату(арк.с. 43-64) не свідчать, що понесенні позивачем витрати на зберігання обєкту лізингу в сумі 1600,00 грн. знаходяться в прямому причинно-наслідковому звязку з порушенням відповідачем грошових зобовязань за договором.

Позивач після повернення йому лізингоодержувачем (відповідачем) за наслідками розірвання Договору предмету лізингу, як власник цього майна відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України несе тягар його утримання , якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавством та Договором не встановлено виключення щодо цього правила стосовно спірного майна, а повернення предмету лізингу після розірвання Договору передбачено як обов'язок лізингоодержувача, а тому понесення позивачем витрат зі зберігання предмета лізингу після його передання відповідачем не обумовлені порушенням відповідачем зобов'язань за Договором, а є діями з виконання позивачем обов'язку власника майна.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 28305,26 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, яка, на думку позивача, складає різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкта лізингу, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначена сума є недоведеною, оскільки, позивач не надав до суду жодного розрахунку даної позовної вимоги. ОСОБА_2 цього, позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме не доведено розмір збитків та відсутність своєї провини у виникненні даних збитків, не визначено суму чистого прибутку (вигоди) за вирахуванням сум вартості обєкта, податкових та інших обовязкових нарахувань, платежів тощо.

Сторони, в п. 12.9 Договору, домовились, що відповідач сплачує позивачу будь-яку різницю між вартістю обєкта лізингу та лізинговими платежами. При цьому, за умовами договору, вартість обєкта лізингу визначається або як сума коштів від продажу обєкта лізингу, або як сума коштів, визначена професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства.

Втім, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, позивачем не надано доказів встановлення вартості обєкту лізингу або як суми коштів від продажу обєкта лізингу, або як суми коштів, визначеної професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства, як то погоджено сторонами в п. 12.9 Договору.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування в певній частині, з прийняттям нового рішення.

Керуючись статтями 99, 101, п. 2 статті 103, п. 4 ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017 р. по справі № 922/87/17 в частині стягнення витрат на юридичні послуги ТОВ «Юридична фірма «Вернер» в сумі 6000 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційній інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.