Постанова № 66320513, 24.04.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2017 р. Справа № 917/2150/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Кладько А.С.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Яценко О.В., за довіреністю від 12.01.2017 р. б/н;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1010 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2017 р. у справі № 917/2150/16

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, Житомирська область, Овруцький район, с. Корчівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат", Полтавська область, м. Гадяч

про стягнення 183044,72 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа підприємць ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" 183044,72 грн., в тому числі: 157146,40 грн. заборгованості з оплати отриманих за договором поставки від 03.11.2014 р. в період з січня по травень 2016 року товарно-матеріальних цінностей (дрова паливні) та нараховані на цю заборгованість 21948,78 грн. пені, 2079,00 грн. 3 % річних та 1870,54 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.02.2017 р. у справі № 917/2150/16 (суддя Бунякіна Г.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 157099,60 грн. заборгованості з оплати отриманих за договором поставки від 03.11.2014 р. в період з січня по травень 2016 року товарно-матеріальних цінностей (дрова паливні) , 2 039,00 грн. 3 % річних, 21948,78 грн. пені, 1870,54 грн. інфляційних нарахувань та 2744,97 грн. витрат зі сплати судового збору. Відмовлено в частині стягнення 46,80 грн. основної заборгованості.

Рішення мотивоване зокрема з тих підстав, що наявними у матеріалах справи копіями підписаних та скріплених печатками сторін видаткових та товарно-транспортних накладних підтверджується поставка позивачем відповідачу та отримання останнім у період з січня по травень 2016 року товарно-матеріальних цінностей за договором поставки від 03.11.2014 р. на загальну суму 157099,60 грн., яку на порушення умов договору не сплачено і на цю заборгованість позивачем за період прострочення з 01.06.2016 р. по 09.11.20164 р. на підставі п. 7.2. Договору нараховано пеню в розмірі 21 948,78 грн. , на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України - 3 % річних в сумі 2 039,00 грн. та 1870,54 грн. інфляційних втрат, та ін.

Відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається зокрема на те, що господарським судом першої інстанції не досліджено тих обставин, що позивачем не виконано свого обов'язку із надання відповідачу належним чином оформлених видаткових накладних, із яким пов'язано виконання зустрічного зобов'язання відповідача з оплати поставленого товару протягом 30 днів з моменту складення та належним чином оформлення видаткових накладних, у зв'язку з чим відповідач скористався передбаченим ч. 3 статті 538 Цивільного кодексу України правом на зупинення виконання свого обов'язку з оплати товару, а тому його строк, вважає відповідач, не настав, і т. ін.

При цьому відповідач зазначив, що наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних не містять відомостей щодо довіреностей, на підставі яких отримано товарно-матеріальні цінності відповідальною особою відповідача, а також не містять дату їх підписання, а містять лише дату їх складання, і т. ін.

Також відповідач посилається на те, що господарським судом першої інстанції не досліджувалися замовлення, на виконання яких згідно з п.п. 2.1, 2.2., 2.4 договору поставки від 03.11.2014 р. здійснюється поставка партій товару.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 4133 віж 14.04.2017 р.) просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін, посилаючись, зокрема, на безпідставність доводів відповідача щодо відсутності його обов'язку з оплати поставленого товару через відсутність у видаткових накладних відомостей про довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, на підставі якої отримано товар відповідальною особою відповідача та на відсутність в накладній дати її складання, оскільки договором поставки від 03.11.2014 р. передбачено, що днем виконання продавцем зобов'язань з поставки товару вважається дата отримання товару, засвідчена підписом особи, уповноваженої в передбаченому порядку покупцем на його отримання у видатковій накладній, тобто дата видаткової накладної, і з цієї дати встановлено 30-ти денний строк виконання відповідачем обов'язку з оплати товару, фактичне отримання якого відповідачем не заперечується, і т. ін.

Також позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить розглядати справу без його участі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, законність, обгрунтованість рішення, та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, повторно розглянувши справу, встановлено наступне.

03.11.2014 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" (покупець) укладено договір поставки (а. с. 10-12), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця дрова паливні, а покупець - прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, визначеними у додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Під додатками розуміються видаткові накладні, належно оформлені та підписані сторонами (п. 1.1, 1.2. Договору).

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що покупець може здійснювати розрахунки за товар як на умовах 100 % попередньої оплати на підставі наданого постачальником рахунку-фактури, так і на умовах відтермінування платежу, але в строк, що не перевищує 30 банківських днів з дати отримання товару.

Як правомірно встановлено господарським судом першої інстанції, на виконання умов Договору за період з січня по травень 2016 року позивач поставив відповідачу дрова паливні на загальну суму 157 099,60 грн., про що свідчать копії підписаних та скріплених печатками сторін видаткових накладних та товарно - транспортних накладних (а. с. 18-169).

Зазначений факт поставки товару за Договором на суму 157 099,60 грн. та отримання його відповідачем також не заперечується останнім, зокрема у відзиві на позов (а.с. 187-189) , в апеляційній скарзі (а.с. 208-210) та представником в судовому засіданні, проте відповідач заперечує настання строку оплати цього товару з підстав здійснення ним відповідно до ч. 3 статті 538 Цивільного кодексу України зупинення його оплати через невиконання позивачем обов'язку з оформлення господарських операцій поставки належним чином складеними видатковими накладними, а саме незазначення у видаткових накладних відомостей щодо довіреностей, на підставі яких товар отримано відповідальною особою відповідача, дати підписання видаткових накладних, а також зазначає на відсутність у матеріалах справи замовлень, на підставі яких відповідно до п.п. 2.1, 2.2., 2.4 договору поставки від 03.11.2014 р. здійснюється поставка партій товару.

Це стало підставою звернення позивача з позовом до суду у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що наявними у матеріалах справи копіями підписаних та скріплених печатками сторін видаткових та товарно-транспортних накладних підтверджується поставка позивачем відповідачу та отримання останнім у період з січня по травень 2016 року товарно-матеріальних цінностей за договором поставки від 03.11.2014 р. на загальну суму 157099,60 грн., яку на порушення умов договору не сплачено і на цю заборгованість позивачем за період прострочення з 01.06.2016 р. по 09.11.20164 р. на підставі п. 7.2. Договору нараховано пеню в розмірі 21 948,78 грн., на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України - 3 % річних в сумі 2 039,00 грн. та 1870,54 грн. інфляційних втрат, та ін.,

Викладені вище висновки господарського суду першої інстанції, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у зв'язку з чим відстуні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата) покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, договору; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального господарського кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно зі статтею 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказамии є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо належності та допустимості доказів.

Відповідно до цієї статті господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського процесуального кодексу України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а також інститут належності доказів, якою є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Як зазначено вище, відповідачем отримано товар на суму 157 099,60 грн., що підтверджується копіями підписаних скріплених печатками сторін видаткових та товарно-транспортних накладних та не заперечується відповідачем. Жодних зауважень чи заперечень щодо кількості та якості товару матеріали справи не містять, проте за отриману продукцію розрахунок не проведено.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Також зазначеною статтею та п. 2.2., 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі Положення) передбачено, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис,прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" ( 852-15 ), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 первинний документ - документ, створений у письмовій або електронній формі, який містить відомості про господарську операцію, фіксує та підтверджує її здійснення, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Зважаючи на наведене, наявні у матеріалах справи копії видаткових та товарно-транспортних накладних, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, відповідно до наведених норм, є первинними документами, які фіксують та підтверджують поставки позивачем відповідачу партій товару на загальну суму 157 099,60 грн. під час таких операції або одразу після її здійснення із одночасним зазначенням в них дати такого факту як обов'язкового реквізиту документу, а тому, зазначені в них дати складання є також датами їх підписання та датами здійснення поставок партій товару, з яких відповідно до п. 5.3. Договору обчислюється 30-денний строк оплати товару, який на час подання позову настав.зазначені накладані не містять будь-яких відомостей щодо неспівпадіння дат їх складання із фактичними датами поставок.

З огляду на наведене, доводи відповідача щодо незазначення в накладних відомостей щодо дати їх підписання, неналежного їх оформлення та ненастання строків оплати товару, є безпідставними.

Відповідно до п. 2.2. Положення повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відповідно до п. 2.14 Положення відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Доводи відповідача щодо відсутності у видаткових накладних відомостей про довіреності, на підставі яких його відповідальною особою отримано товар та про відсутність у матеріалах справи замовлень на поставку, не можуть бути прийняті до уваги через їх безпідставність, оскільки оформлення довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та замовлень на поставку не впливає на обов'язок з оплати покупцем(відповідачем) фактично отриманого товару, строк виконання якого в п. 5.3. Договору обумовлено датами отримання товару, які, як зазначалось вище, підтверджуються датами складання видаткових та товарно-транспортних накладних.

Зважаючи на наведене, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 157 099,60 грн. основної заборгованості за отримані товарно-матеріальні цінності (дрова паливні) за Договором поставки від 03.11.2014 р. в період січня - травня 2016 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а вимоги про стягнення 46,80 грн. основної заборгованості задоволенню не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю.

Щодо позовних вимог про стягнення 2079,00 грн. 3 % річних, 21948,78 грн. пені за порушення договірних зобов'язань щодо оплати за придбані ТМЦ, 1870,54 грн. інфляційних втрат, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх часткове задоволення, зважаючи на наступні підстави.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного

Пунктом 7.2. Договору поставки від 03.11.2014 року сторони передбачили, що за прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені у розмірі 21 948,78 грн. за період прострочення з 01.06.2016 р. по 09.11.2016 р., господарський суд першої інстанції правомірно зазначив про його відповідність вищенаведеним нормам та умовам Договору та задовольнив ці вимоги.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі цієї норми, позивачем правомірно нараховано на заборгованість в сумі 157 099,60 грн. за період прострочення цього грошового зобов'язання з 01.06.2016 р. по 09.11.2016 р. 2039,00 грн. 3 % річних, та 1870,54 грн. інфляційних втрат.

Виходячи з наведеного, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 28.02.2017 р. у справі № 917/2150/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційній інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.