Постанова № 66317322, 20.09.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 р. Справа № 804/2235/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Бізнес» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Бізнес» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардйському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № НОМЕР_1 від 26.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3216742,00 грн., та № НОМЕР_2 від 26.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1392530,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Арт-Бізнес Плюс» щодо підтвердження здійснення господарських відносин з ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Матадор» за період з 01.01.2010 року по 31.01.2013 року та повноти їх відображення в податковому обліку, за результатами якої складено акт від 26.06.2013 року № 1326/22.1-09/33717223. На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 26.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3216742,00 грн., та №0001612210 від 26.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1392530,00 грн. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник відповідача надав суду заперечення, в яких зазначив, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд ухвалив розглянути справу без участі сторін відповідно до положень ст.128 КАС України в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що з Державною податковою інспекцією у Красногвардйському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Арт-Бізнес Плюс» щодо підтвердження здійснення господарських відносин з ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Матадор» за період з 01.01.2010 року по 31.01.2013 року та повноти їх відображення в податковому обліку.

Перевіркою встановлені порушення:

1. п. 185.1 ст. 185, п. 188 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «АРТ-БІЗНЕС ПЛЮС» занижено податок на додану варітьсь за січень, лютий, березень, квітень, вересень, листопад 2012 року на загальну суму ПДВ 928353,00 грн.;

2. ст.. 134, п. 137.10 ст. 137, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ «АРТ-БІЗНЕС ПЛЮС» занижено податок на прибуток на загальну суму 2144495,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 1326/22.1-09/33717223 від 26.06.2013 року на підставі якого винесені податкові-повідомлення рішення від №0001622210 від 26.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3216742,00 грн., та №0001612210 від 26.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1392530,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за період, який перевірявся податковим органом, позивач укладав наступні договори на придбання товарно-матеріальних цінностей, а саме:

- між позивачем та ТОВ «Матадор» укладено договір поставки № 0109/12 від 01.09.2012 року, у відповідності до умов якого ТОВ «Матадор» зобов'язувалось поставити позивачу товару, а останній зобов'язався його оплатити;

- між позивачем та ТОВ «Ферріт-Д» укладено договір поставки № 0111/04 від 01.11.2012 року, у відповідності до умов якого ТОВ «Ферріт-Д» зобов'язувалось поставити позивачу товару, а останній зобов'язався його оплатити;

- між позивачем та ТОВ «Галактика-М» укладено договір поставки № 0103/12 від 01.01.2012 року, у відповідності до умов якого ТОВ «Галактика-М» зобов'язувалось поставити позивачу товару, а останній зобов'язався його оплатити.

Факт поставки товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Матадор» позивачу підтверджується копіями видаткових накладних, які знаходяться у матеріалах справи та вказані у Акті перевірки № 1326/22.1-09/33717223 від 26.06.2013 року.

Судом встановлено, що позивач не оплатив товар отриманий від ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Матадор», що також відображено у Акті перевірки № 1326/22.1-09/33717223 від 26.06.2013 року.

ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Матадор» виписали позивачу податкові накладні, які складено у відповідності до статті 201 Податкового кодексу України.

У відповідності до відомостей з офіційного сайту Міндоходів і зборів України свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Галактика-М» анульовано 21.08.2012 року, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Матадор» анульовано 25.12.2012 року, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Ферріт-Д» станом на день розгляду справи не анульовано, тобто на момент здійснення господарської операції з позивачем ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ферріт-Д» були платниками податку на додану вартість та вправі були видавати податкові накладні.

Судом на підставі відомостей отриманих з сайту Інформаційно-ресурсного центру (www.irc.gov.ua) встановлено, що ТОВ «Галактика-М» припинено як юридична особам 20.12.2012 року, ТОВ «Ферріт-Д» знаходиться у стані припинення підприємницької діяльності, ТОВ «Матадор» припинено як юридична особа 23.01.2013 року.

Таким чином, на момент здійснення господарських операцій з позивачем ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Матадор» були зареєстрованими юридичними особами.

Судом встановлено, що товар придбаний позивачем у ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Матадор» використовувався у господарській діяльності позивача, оскільки видами діяльності позивача є оптова торгівля цукром, шоколадом, кондитерськими виробами, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, неспеціалізована оптова торгівля, що також не заперечується і відповідачем.

Суд, на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.03.2016 року досліджено поставлені питання, а саме досліджені бухгалтерські документи реальності здійснення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Феррід-Д», ТОВ «Матадор»:

- товарно-транспортні накладні: товарно-транспортна накладна від 14.04.2012 року № С-140412, товарно-транспортна накладна від 14.04.2012 року № С-140312, товарно-транспортна накладна від 02.04.2012 року № С-020412, товарно-транспортна накладна від 03.04.2012 року № С-030412, товарно-транспортна накладна від 03.02.2012 року № С-030212, товарно-транспортна накладна від 23.02.2012 року № С-230212, товарно-транспортна накладна від 01.03.2012 року № С-010312, товарно-транспортна накладна від 06.03.2012 року № С-060312, товарно-транспортна накладна від 01.02.2012 року № С-010212, товарно-транспортна накладна від 23.01.2012 року № С-230112, товарно-транспортна накладна від 17.01.2012 року № С-170112, товарно-транспортна накладна від 10.01.2012 року № С-100112, товарно-транспортна накладна від 06.01.2012 року № С-060112, товарно-транспортна накладна від 05.01.2012 року № С-050112, товарно-транспортна накладна від 03.01.2012 року № С-030112, товарно-транспортна накладна від 19.09.2012 року № С-190912, товарно-транспортна накладна від 10.09.2012 року № С-100912, товарно-транспортна накладна від 03.09.2012 року № С-030912;

- оборотно-сальдові відомості по рахунку 201 «Сировина та матеріали», оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 «Товари на складі», оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками»;

- видаткові накладні: за січень 2012 року, за лютий 2012 року, за березень 2012 року, за вересень 2012 року, за листопад 2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобовязання з податку на додану вартість.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Також суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п. 37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Також, суд зазначає, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (Ухвала ВАСУ від 20.01.2015 року № К/800/15312/13).

Товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару, та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому висновки є безпідставними та зробленими при довільному трактуванні як норм чинного законодавства, так і фактичних обставин.

Зазначеної позиції дотримуються у своїй практиці адміністративні суди вищих інстанцій, зокрема такий висновок наведено в ухвалі ВАС України від 16 квітня 2013 року № К/800/9087/13 та в ухвалі ВАСУ від 19 лютого 2013 року №К/9991/64514/11.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардйському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № НОМЕР_1 від 26.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 216 742,00 грн., та № НОМЕР_2 від 26.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 392 530,00 грн.

Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 2294,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1