Рішення № 66309447, 24.04.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/3249/15-ц Провадження № 22-ц/772/495/2017Головуючий в суді першої інстанції Бондаренко О. І.Категорія 27 Доповідач Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої : Копаничук С.Г.

суддів: Оніщука В.В., Медвецького С.К.

при секретарі Агеєвій Г.В.

за участю представника позивача Сидорова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоінтеграція - Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Вінницького районного суду від 16.03.2016 року,

В с т а н о в и л а :

ПАТ «Універсал Банк» (який є правонаступником ВАТ «Банк Універсальний» та ВАТ «Універсал Банк» з усіма його правами та зобов'язаннями) звернувся до суду позовом про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 21.06.2007 року між ВАТ «Банк «Універсальний»» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №15/04/496-к-07 , згідно умов якого останньому був наданий кредит на суму 1090180 грн. строком на 240 місяців до 20.06.2027 року зі сплатою 17,45 % річних та погашенням згідно графіку ,що є невід'ємною частиною договору. В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 21.06.2007 року між ВАТ «Банк «Універсальний» та ОСОБА_4 укладено договір поруки ,за яким остання зобов'язалась перед позивачем нести солідарну майнову відповідальність з ОСОБА_3 за виконання зобов'язань по вказаному кредитному договору. Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між ВАТ «Банк «Універсальний»» та ТОВ «Енергоінтеграція-Україна» був укладений договір поруки № 15/04/496 П-07.

Також зазначили , що в зв'язку з невиконанням умов кредитного договору ОСОБА_3, у банку виникло право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту ,яким останній скористався та звертався до відповідачів з позовом. Рішенням Вінницького районного суду від 05.12.2011 року ,що набрало законної сили , з останніх було солідарно стягнуто на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 433 319,04 грн. непогашеного кредиту та судові витрати.

Посилаючись на те, що строк дії договору до 20.06.2027 року і у відповідача станом на 21.08.2015 року виникла прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом (в період з 09.07.2011 року по 21.08.2015 року ) в розмірі 298 822 ,26 грн. ,а також з пені за порушення строків користування кредитом в розмірі 26 435 ,39 грн. ,просили задовольнити позов та стягнути з боржника і поручителя зазначені кошти в сумі 325257 ,65 грн.

Заочним рішенням Вінницького районного суду від 16.03.2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ТОВ «Енергоінтеграція - Україна», на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість станом на 21.08.2015 року в сумі 325257,65 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ТОВ «Енергоінтеграція - Україна» на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір в розмірі 3253 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права ,а у задоволенні позову відмовити .Зазначила,посилаючись на рішення судів касаційної існтанції , що після ухвалення рішення Вінницького районного суду від 05.12.2011 року про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом, дія кредитного договору №15/04/496 від 21.06.2007 року припинилась, у зв'язку з чим банк не мав законних підстав нараховувати відповідачам заборгованість по відсотках за користування кредитом та пеню. Також посилається на безпідставне незастосування судом строку позовної давності по відсотках та пені, та вважає, що до правовідносин Банку з позичальником слід було застосувати ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що ,незважаючи на частково безпідставні доводи скарги щодо незастосування судом строку позовної давності , апеляційну скаргу слід задовольнити , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21.06.2007 року між ВАТ «Банк «Універсальний»» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №15/04/496-к-07 , згідно умов якого останньому був наданий кредит на суму 1090180 грн. строком на 240 місяців до 20.06.2027 року зі сплатою 17,45 % річних та погашенням згідно графіку ,що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п.п. 4.1.,4.2 кредитного договору банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок та надати кредитні кошти, за умови укладення договорів забезпечення, зазначених в Розділі 2 договору.

На виконання умов договору позивач надав ОСОБА_3 кредитні кошти в сумі 1090180 грн. (а.с.17).

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 30.05.2007 року між ВАТ «Банк Універсальний»та ОСОБА_4 укладено договір поруки. (а.с.15).

21.06.2007 року між позивачем та ТОВ «Енергоінтеграція-Україна» також укладено договір поруки , згідно якого останній поручився за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором .

Рішенням Вінницького районного суду від 05.12.2011 року задоволено позов ПАТ «Унівесал Банк»(що є правонаступником ВАТ «Банк Унівесальний») до ОСОБА_3 ,ОСОБА_4 та стягнуто з останніх заборгованість за даним кредитним договором в розмірі 433 319,04 грн.

У позовній заяві позивач зазначав ,з посиланням на ст.625 ЦК та п.17 Постанови Пленуму ВССУ №5»Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів,що виникають з кредитних правовідносин», що наявність судового рішення про стягнення достроково всієї суми заборгованості за кредитом не припиняє зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум ,а відповідачів - від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та порушення строків розрахунків, передбачених ст.625 ЦК,тобто стягнення інфляції та 3% річних. Також послався на те,що незважаючи на дострокове стягнення заборгованості за кредитом в 2011 році ,кредитний договір в тому числі графік діє до 2027 року ,а тому відповідачі мають заборгованість за відсотками та пенею.

Задовольняючи позовні вимоги ,суд першої інстанції,посилаючись на ч.3 ст.61 ЦПК України та факти ,встановлені попереднім судовим рішенням, виходив з того, що строк кредитного договору закінчується в 2027 році, крединий договір не є не розірваним , в тому числі графік погашення заборгованості ,а взяті за ним зобов'язання ОСОБА_3 належним чином не виконував і за період з 09.07.2011 року по 21.08.2015 року допустив прострочену заборгованість з відсотків - 298 822 грн. та пені 26 435,39 грн на суму 325257,65 грн., а тому солідарно стягнув її з відповідачів.

Колегія суддів вважає,що при ухвалені рішення суд першої інстанції вірно не застосовував до даних правовідносин термін позовної давності, оскільки відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.Оскільки позовна давність є диспозитивною ,а не імперативною в застосуванні,а до винесення судом рішення у справі відповідні клопотання про застосування строків позовної давності сторони не заявляли ,суд обгрунтовано не застосував позовну давність при вирішенні справи. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові по справі №6-738цс15 від 24.06.2015 року,підстави для незастосування якої у колегії суддів відсутні.Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. За відсутності відповідної заяви сторони до ухвалення судом першої інстанції рішення, виключається застосування позовної давності і судом апеляційної інстанції .

Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо цього безпідставні.

Разом з тим, доводи скарги про необгрунтованість рішення суду заслуговують на увагу і з висновком суду про наявність підстав для стягнення погодитись не можна, оскільки він не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає. спір.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Стягуючи заборгованість ,суд виходив з того,що як правові підстави позову , так і розмір заборгованості , доведено належними і допустимими доказами.При цьому з посиланням на ч.3 ст.61ЦПК обгрунтовував свій висновок фактами встановленими попереднім судовим рішенням та в частині розміру стягнення лише розрахунком ,складеним позивачем без наведення будь-яких даних (доказів) щодо погашених позичальником сум.

Разом з тим,суд не звернув увагу,що з рішення Вінницького районного суду від 05.12.2011 року та інших інші матеріалів справи достовірно не вбачається , яку саме заборгованість за кредитом було стягнуто судом в 2011 році - поточну чи достроково усю суму заборгованості в зв'язку з виникненням у банку права на досторокове стягнення кредиту. Розрахунок заборгованості у даній справі також не містить сум погашеної ОСОБА_3 заборгованості за кредитом.Тому вказані докази не можна визнати допустимими і такими ,що безспірно підтверджують позовні вимоги.

У засіданні апеляційного суду предстаник банку пояснив ,що в 2011 році суд стягнув поточну заборгованість за даним кредитним договором.

Суд першої інстанції вказані обставини,що мають значення для розгляду справи не з'ясував та не встановив правильності нарахування сум заборгованості та відповідності наданого банком розрахунку заборгованості умовам договору та вимогам закону, що має значення для оцінки допустимості останнього, як єдиного доказу розміру стягнутої заборгованості .

Тому ці питання для перевірки правильності рішення суду підлягали з'ясуванню судом апеляційної інстанції.

Сторони визначили строк дії договору в п.10.1- до повного виконання сторонами зобов'язань по кредитному договору та процентами за користування ними (пункт 4.4 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту ? до 20 червня 2020 року (пункт 1.1 кредитного договору), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів - щомісячно, у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту.Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання чітко визначений: строком повного погашення кредиту є 20 червня 2027 року.

Відповідно до п.п.10.3.1. п.10.3 договору кредиту ,якщо позичальник порушує терміни платежів,що встановлені кредитним договором (п.п.4.4,4.5),позивач має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредиту,сплати процентів та штрафних санкцій ,а також відшкодування збитків,завданих позивачу внаслідок невиокнання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору,а позичальник зобов'язаний повернути кредитору суму заборгованості по кредиту що залишилась,сплатити проценти та штрафи,а також відшкодувати заподіяні збитки.

Як вбачається з наданих позивачем апеляційному суду позовної заяви від 21.07.2011 року ,розрахунку заборгованості до неї ,повного тексту рішення Вінницького районного суду від 05.12.2011 року та довідки від 07.04.2017 року, з отриманого в 2007 році кредиту в сумі 1090180 грн. станом на 08.07.2011 року ОСОБА_3 погасив 656 860,96 грн. заборгованості з тіла кредиту (залишок -433 319,04 грн.), 409 124,61 грн. - відсотків за користування та 2 837,77 грн. пені.

Отже , у зв'язку з порушенням ОСОБА_3 умов кредитного договору та графіку погашення кредиту , банк, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України та п.10.3 Розділу «Термін дії Договору та його дострокове розірвання» , використав право на дострокове стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, звернувшись у липні 2011 року до суду з вимогою про повне дострокове повернення всієї існуючої на той час суми заборгованості ,що складалася з залишку заборгованості за кредитом в сумі 433 319,04 грн.,яка і була достроково стягнута рішенням Вінницького районного суду від 05.12.2011 року.

Як вбачається з матеріалів цієї справи та розрахунків, банк пред'явив до стягнення відсотки за кредитом вже після зміни ним строку виконання основного зобов'язання , тобто за період з 08.07.2011 року і по 21.08.2015 року, вважаючи, що договір незмінний і триває до 2027 року .Крім того,докази розміру заборгованості надані до суду першої інстанції та надані апеляційному суду в довідці від 07.04.2017 року, відрізняються.

Відповідно до роз'яснень п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року

« Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобов' язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за не виконання грошового зобов' язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов' язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

При цьому необхідно пам'ятати ,що в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Строком дії договору відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.Тобто це час протягом якого діють умови договору,зокрема , щодо надання кредитних коштів на визначений термін та права на отримання відсотків за користування ними ; повернення коштів згідно графіку до дати погашення кредиту - 20.06.2027 року.

Закінчення строку договору згідно ст.631 ЦК не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідальність за порушення зобов'язань за договором визначається цим договором і законом і може полягати у виникненні права на дострокове погашення заборгованості за договором , в сплаті неустойки( штрафа ,пені), в праві на отримання сум ,передбачених ст.625 ЦК України ,тощо.

Зобов'язання , що виникають в тому числі і з договорів ,є більш ширшим поняттям ,а тому строк договору протягом якого сторони здійснюють свої права і обов'язки може закінчитись , в тому числі достроково , а зобов'язання , що витікають з нього, відповідно до ст.599 ЦК припиняються виконанням проведеним належним чином,тобто діють до повного їх виконання.

В даній справі ,як вбачається з умов кредитного договору ,договір діє з дня його підписання і до повного виконання сторонами зобов'язань по даному договору (10.1 кредитного договору) . Проте строк дії кредитного договору,як однієї з істотних умов , не може визначатись «до повного виконання зобов'язань за ним» оскільки це не відповідає ст. 252 ЦК ,згідно якої строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.Разом з тим , як вбачається з п.1.1.договору строк дії договору , тобто час протягом якого сторони здійснюють свої права та обов'язки за ним, обмежено терміном надання кредиту 240 місяців та датою повернення кредиту 20.06.2027 року, а тому суд розцінює саме їх як строк дії договору,протягом якого здійснюються права ,зокрема на нарахування процентів за корситування коштами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Згідно ст.598 ЦК зобов'язання припинється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом.Припинення зобов'язання на вимогу однієї з сторін допускається лише у випадках ,встановлених договором або законом.

Згідно ст.611 у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки,встановлені договором або законом,зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Вимагаючи дострокового повернення кредитних коштів внаслідок порушення зобов'язання боржником банк тим самим змінює строк виконання основного зобов'язання ,а тому договірні зобов'язання не можуть вважатись не зміненими ні в частині дотримання графіку погашення кредиту,ні в частині існування права на нарахування відсотків за користування кредитом.

У випадку реалізації кредитором права на дострокове стягнення заборгованості за кредитом через порушення боржником умов кредитного договору ,що фактично означає односторонню відмову кредитора від договору,шляхом дострокового стягнення за рішенням суду всієї існуючої на той час заборгованості за кредитом, договірні зобов'язання між сторонами припиняються та переходять в площину зобов'язальних з повернення заборгованості за ним на дату дострокового стягнення , які діють діють до повного виконання боржником своїх зобов'язань.

Колегія суддів вважає,що пред'явивши у липні 2011 року до суду позов до ОСОБА_3,ОСОБА_4 про повне дострокове погашення всієї існуючої на 08.07.2011 року заборгованості за кредитом , оскільки відсотки на той час та пеня були позичальником погашені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання з 2027 року на час пред'явлення вимоги і вважав, що такий строк виконання настав, а тому в зв'язку з закінченням строку договору з цього часу не може дотримуватись графік погашення кредиту та продовжуватись нарахування заборгованості за відсотками за ним до 2027 року. Правову позицію про зміну банком строку виконання основного зобов'язання пред'явленням вимоги про повне дострокове погашення кредиту висловив Верховний Суд України у постанові по справі № 6-368цс16 від 22 червня 2016 року . Після вступу в силу судового рішення про дострокове стягнення існуючої на той час заборгованості за кредитом строк кредитного договору закінчився ,а тому банк втрачає право на подальше виконання його умов щодо нарахування процентів за користування кредитом та неустойки .Відповідно з цього моменту припиняються кредитні зобов'язання за кредитним договором, а залишаються виключно боргові зобов'язання по сплаті боргу, визначеного судовим рішенням з правом на відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних (платежі передбачені ч. 2 ст. 625 ЦКУ). Також кредитор будь-які вимоги до боржника,що витікають з цього договору,строк виконання якого настав достроково , повинен пред'являти протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати настання виконання основного зобов'язання, яким може являтись пред'явлення позову. Останнє витікає з роз'яснень п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» ,в якому зазначено ,що пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

В той же час ,колегія суддів не може застосовувати правову позицію,висловлену ВСУ у постанові по справі 6-1206цс15 від 23 вересня 2015 року про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. оскільки відсотки за догвором не є відповідальністю за невиконання грошового зобов'язання та не є штрафними санкціями , передбаченими договором чи ЦК , а є платою за користування кредитом в період строку дії договору.Правовідносини сторін не припиняються ,оскільки у боржника залишається перед кредитором обов'язок(зобов'язання) щодо погашення розміру заборгованості ,що виникла на період досторокового стягнення ,що в односторонньому порядку змінює строк виконання зобов'язання на такий що настав та застосування відповідальності за його неналежне виконання.

На переконання суду ,неотримані банком внаслідок неналежного виконання боржником умов кредитного договору відсотки за користування кредитом ,після зміни кредитором строку виконання основного зобов'язання і дострокового стягнення усієї заборгованості за договором, переходять в розряд отриманих кредитором з вини позичальника збитків у вигляді неотриманих ним за договором до 2027 року доходів , відшкодування яких передбачено договором . Проте вимог про відшкодування збитків у вигляді неотриманих доходів позивач не заявляв.

Таким чином ,ухваливши рішення про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором суд невірно встановив обставини справи, не застосував наведені норми права та не врахував, що після вступу в силу судового рішення про дострокове стягнення повної існуючої на той час заборгованості за кредитом , в зв'язку з достроковим закінченням строку кредитного договору у сторін припиняються договірні права та обов'язки за ним, в тому числі на нарахування відсотків за користування кредитом та неустойки, а тому рішення суду про їх стягнення не може вважатись законним і обгрунтованим.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, доводи скарги щодо зазначеного заслуговують на увагу ,а рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.307, 309, 316 ЦПК України, -

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Заочне рішення Вінницького районного суду від 16.03.2016 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоінтеграція - Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двадцяти з дня його проголошення до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча: С.Г. Копаничук

Судді: /підписи/ В.В. Оніщук

С.К. Медвецький

Згідно з оригіналом: