Рішення № 66298894, 10.04.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/7277/15-ц

Провадження № 2/369/1812/17

РІШЕННЯ

Іменем України

10.04.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Завойській В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі майна у власність банку і визнання права власності на майно, за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, про визнання кредитного і іпотечного договорів недійсними, за позовом третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дудко Юлія Анатоліївна, Служба у справах дітей та сім»ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визнання недійсним іпотечного договору, виключення записів з реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 07 жовтня 2008 року між ПАТ «Астра банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 400000003269001, згідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США з розрахунку 12,9 % річних за користування кредитом на строк з 07 жовтня 2008 року по 07 травня 2009 року.

02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра банк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Астра банк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Астра банк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі ПАТ «Астра банк» до ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимоги (відступлення).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року іпотекодавці ОСОБА_1, ОСОБА_2 за договором іпотеки № б/н від 07 жовтня 2008 року передали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Позичальник ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконує, про що вона неодноразово повідомлялася шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору. Однак зобов'язання ним не виконані, у зв'язку з чим у ОСОБА_3 виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 474 158,16 грн., з яких: тіло кредиту - 1 415 943,85 грн., відсотки - 58 214,31 грн..

В рахунок виконання основного зобов'язання банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі у порядку згідно вимог ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи викладене, позивач ПАТ «Дельта Банк» просив в рахунок погашення основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 1 474 158,16 грн., з яких: тіло кредиту - 1 415 943,85 грн., відсотки - 58 214,31 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № б/н від 07 жовтня 2008 року з ОСОБА_1, ОСОБА_2, а саме на квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на вказане нерухоме майно за ПАТ «Дельта Банк».

У вересні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічний позов до ПАТ «Дельта Банк», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, про визнання кредитного та іпотечного договір недійсними, посилаючись на те, що 07 жовтня 2008 року ОСОБА_3 уклала кредитний договір з ВАТ «Астра банк» за № 400000003269001.

Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 100 000 доларів США зі строком повернення по 07 травня 2019 року (включно) зі сплатою процентів у розмірі 12,9 %, разова комісія за надання кредиту - 1 % від суми кредиту.

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1, ОСОБА_2 зазначили, що умови кредитного договору є несправедливими та таким, що суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, які призводять до погіршення становища споживача.

Відповідно до Графіку погашення суми кредиту згідно кредитного договору № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року щомісячний платіж складає 1 447 доларів США. Однак згідно умов Договору про внесення змін до кредитного договору від 01 квітня 2009 року сума щомісячного платежу була збільшена до 1 484 доларів США. Кредитор самостійно ініціював зміну процентної ставки та в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору.

Укладений між ВАТ «Астра банк» та ОСОБА_3 кредитний договір суперечить вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», вимогам ч. 3 ст. 509 ЦК України, що призводить до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, які призводять до погіршення становища споживача.

Оскільки іпотечний договір був укладений на виконання зобов'язання за кредитним договором № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року, тому іпотечний договір, укладений 07 жовтня 2008 року між ВАТ «Астра банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, є похідним від основного кредитного договору, тому він також у відповідності до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи викладене та на підставі вимог ч. 2 ст. 15, ст. 215, ч. 1 ст. 524, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 548, ч. 1 ст. 1049, ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили визнати недійсними кредитний договір № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року та іпотечний договір № б/н від 07 жовтня 2008 року, стягнути з відповідача на їхню користь судові витрати.

В подальшому, в липні 2016 року, третя особа яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_1, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дудко Ю.А., Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визнання недійсним іпотечного договору, виключення записів з реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Свої вимоги ОСОБА_1, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, обґрунтовував тим, що 07 жовтня 2008 року між ВАТ «Астра банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, в рахунок забезпечення виконання в повному обсязі кредитних зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року.

Відповідно до умов п. 1.1. іпотечного договору, цей договір забезпечує у повному обсязі виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року, з будь-якими змінами та доповненнями до нього, що укладені та можуть бути укладені в подальшому.

Відповідно до умов п. 1.2. іпотечного договору предмет іпотеки належить іпотекодавцям на праві власності в рівних частинах кожному на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 20 травня 2008 року приватний нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ступаченко Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 516, а також зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за № 2904040 від 20.05.2008 року, що підтверджується витягом з державного реєстру правочинів № 5949182 від 20.05.2008 року.

Згідно п. 2.6. іпотечного договору іпотекодавці гарантували, що у квартирі, що є предметом іпотеки не мешкають неповнолітні діти і гарантують, що на час знаходження квартири в іпотеці малолітні або неповнолітні діти в цій квартирі не будуть мешкати та не будуть зареєстровані.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що умови іпотечного договору від 07 жовтня 2008 року порушують чинне законодавство України та права малолітнього ОСОБА_4, у зв'язку з тим, що ОСОБА_7 не мала повноважень на передачу майна в іпотеку та відповідно права на укладення іпотечного договору.

Під час перебування у шлюбі в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилися діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3.

ОСОБА_4 з моменту народження має постійне місце проживання у квартирі АДРЕСА_1. Таким чином, на момент укладення спірного іпотечного договору у вказаній квартирі разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право користуватися вказаною квартирою мали малолітні їхні діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_8. Тому при вчиненні правочину щодо даного нерухомого майна відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» необхідно було отримати попередній дозвіл на укладення оспорюваного договору від органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали спірний іпотечний договір 07 жовтня 2008 року, згідно якого передали вказане нерухоме майно в іпотеку без згоди та відома опіки та піклування Служби у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області. Вказані дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суперечать вимогам Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», та є такими, що можуть призвести в майбутньому до втрати ОСОБА_4 права користування квартирою АДРЕСА_1.

Відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови у позові.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили дії по розпорядженню майном, яким користувалася малолітня дитина без дозволу органів опіки та піклування - Служби у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, які призвели до звуження обсягу існуючих майнових прав ОСОБА_4 та порушення його законних прав та інтересів.

При укладені спірного договору іпотеки необхідна була обов'язкова згода органів опіки та піклування на укладення вказаного договору, яка б мала бути нотаріально засвідчена, однак така згода не надавалась.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4, просив визнати недійсним іпотечний договір, укладений 07 жовтня 2008 року між ВАТ «Астра банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2; виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 2338 від 07 жовтня 2008 року про державну реєстрацію договору іпотеки; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 2339 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1.

У судовому засіданні від 15 вересня 2015 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, було залучено ОСОБА_3.

Згідно ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк», про визнання кредитного і іпотечного договорів недійсними, в частині заявлених позовних вимог позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ Дельта Банк», про визнання кредитного і іпотечного договорів недійсними залишено без розгляду на підставі вимог п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача ПАТ «Дельта Банк» (відповідача за зустрічним позовом та позовом третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору) первісний позов підтримав та просив його задовольнити, зустрічний позов та позов третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору не визнав та заперечував проти його задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 (позивача за зустрічним позовом та позовом третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору) первісний позов не визнав та заперечував проти його задоволення, зустрічний позов та позов третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору підтримав та просив їх задовольнити.

У судове засіданні відповідач ОСОБА_2 не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не відомі.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не відомі.

У судове засідання представник третьої особи Служби у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника третьої особи.

У судове засідання третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дудко Ю.А. у судове засідання не з'явилась, про жату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не відомі.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов висновку, що первісний позов ПАТ «Дельта Банк» не підлягає задоволенню, а також не підлягають задоволенню зустрічний позов ОСОБА_1 та позов третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07 жовтня 2008 року між ВАТ «Астра банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 400000003269001.

02 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Астра Банк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно умов п. 2.1 продавець погодився продати (відступити) Права вимоги за кредитами та передати їх покупцеві, а покупець погодився придбати Права вимоги за кредитами та прийняти їх та сплатити ціну купівлі.

Отже, право вимоги, що виникло з кредитного договору у ПАТ «Астра Банк», останнім передано ПАТ «Дельта банк».

Згідно з наявного в матеріалах справи додатку до Акту прийому-передачі прав вимоги 02 грудня 2013 року ПАТ «Астра Банк» передав ПАТ «Дельта банк», а той прийняв у свою чергу документи щодо стягнення заборгованості боржника ОСОБА_3 за кредитним договором № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року та іпотечним договором від 07 жовтня 2008 року.

Відповідно до умов п. 1.1. кредитного договору кредитор надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 100 000 доларів США, з терміном користування кредитом з 07 жовтня 2008 року по 07 травня 2019 року (включно).

Відповідно до умов п. 1.2 кредитного договору кредит надається на споживчі потреби, відповідно до заяви-анкети позичальника.

Згідно п. 1.3.1. кредитного договору позичальник в день укладення цього договору укладає в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту та нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, іпотечний договір, за яким майнові поручителі ОСОБА_1, ОСОБА_2 передають в іпотеку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1, заставною вартістю 679 526 грн..

Відповідно до умов п. 1.4 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує процентну винагороду щомісячно в розмірі 12,9 % річних за користування кредитом, яка нараховується та сплачується у валюті кредиту, починаючи з дня надання кредиту, зазначеного в п. 2.2 цього договору, до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.

Згідно п. 2.4 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом згідно з п. 14.1 цього договору здійснюється щомісяця, в останній робочий день кожного місяця та в перший робочий день після перебігу періоду для нарахування процентів, виходячи з фактичної заборгованості за кредитом, з дня надання кредиту, згідно з п. 2.1. цього договору, до моменту погашення кредиту. Період для нарахування процентів починається з відповідного календарного дня (числа місяця), в якому був підписаний цей договір у місяці попередньому звітному, і триває по відповідний день звітного місяця, який передує календарному дню, в якому був підписаний договір, включно. При розрахунку процентів кількість днів у місця приймається за 30 днів у році - 360 днів. У разі прострочення погашення кредиту, проценти нараховуються на суму заборгованості за кредитом і за період прострочення до моменту повного погашення кредиту.

Відповідно до п. 2.5 кредитного договору погашення кредиту та нарахованих процентів здійснюється позичальником щомісячно до 2 числа кожного місяця протягом строку дії цього договору, починаючи з місяця, наступного за місяцем підписання цього договору в сумі 1 447 доларів США. Платіж розрахований за методом ануїтетів (встановлення щомісячних рівних платежів) та округлений в бік збільшення до числа, кратного цілій одиниці валюти кредиту. Сума платежу включає в себе суму частини кредиту, яка погашається в звітному місяці, нарахованих за звітний місяць процентів. Частини платежів, які направляються на погашення суми кредиту кожного місяця протягом строку дії цього договору, визначені в Додатку № 1 до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. п. 2.7. - 2.8. кредитного договору день виникнення простроченої заборгованості починається з наступного дня після настання строку сплати платежу згідно з умовами цього договору. Погашення простроченої заборгованості за цим договором здійснюється шляхом списання кредитором з транзитного рахунку суми простроченої заборгованості та штрафних санкцій в перший робочий день після дня надходження грошових коштів на транзитний рахунок. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в порядку: можливі штрафні санкції, прострочені проценти, прострочена заборгованість за кредитом (частиною кредиту), нараховані проценти за звітний період, заборгованість за кредитом (частиною кредиту). Кредитор вправі на свій розсуд, в будь-який час змінити порядок зарахування надходжень.

Відповідно до умов п. 3.3.1 кредитного договору позичальник зобов'язався погашати щомісячно платіж згідно п. п. 2.5, 2.6. цього договору.

Згідно умов п. 3.3.9 кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит у повному обсязі, сплатити нараховані проценти за фактичний час його користування, комісії та можливі штрафні санкції, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

В подальшому сторонами вносились зміни та доповнення до кредитного договору № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року.

01 квітня 2009 року ВАТ «Астра банк» та ОСОБА_3 уклали Договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року.

Згідно умов договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 01 квітня 2009 року сторони погодили та внесли зміни до кредитного договору щодо термінів сплати щомісячних платежів та процентної ставки. Згідно п. 2 додаткової угоди сторони погодили та встановили, що з жовтня 2009 року погашення кредиту та нарахованих процентів здійснюється позичальником ануїтетними платежами щомісячно, до 07 числа кожного місяця протягом строку дії цього договору. 07 число кожного місяця є граничним терміном виконання зобов'язань по погашенню визначеної частини кредиту, в сумі 1 484 доларів США. Сума платежу розрахована за методом ануїтетів та округлена бік збільшення до числа кратному цілому. Сума платежу включає в себе суму частини кредиту, яка погашається в звітному місяці, нарахованих за звітний місяць процентів. Частини платежів, які направляються на погашення суми кредиту кожного місяця протягом строку дії цього договору, визначені в Додатку № 1 до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору.

07 жовтня 2008 року в рахунок забезпечення виконання умов кредитного договору № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року, між ВАТ «Астра банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк, та ОСОБА_1, ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавці ОСОБА_1, ОСОБА_2, разом за взаємною згодою виступили майновими поручителями в забезпечення виконання в повному обсязі кредитних зобов'язань позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року.

Відповідно до п. 1.1. іпотечного договору цей договір забезпечує в повному обсязі виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року з будь-якими змінами та доповненнями до нього, що укладені та можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого позичальник зобов'язаний повернути іпотекодержателю до 07 травня 2019 року включно фактично отримані у відповідності до умов кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США; сплачувати щомісячно в порядку визначеному кредитним договором проценти у розмірі 12,9 % річних та комісії

Згідно умов іпотечного договору та у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку» та інших нормативно правових актів України, іпотекодавці передають іпотекодержателю в іпотеку в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором належний йому на праві власності в рівних частинах кожному об'єкт нерухомості, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до умов п. 1.2. іпотечного договору предмет іпотеки належить іпотекодавцям на праві власності в рівних частках кожному на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 20 травня 2008 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Ступаченко Н.В., та зареєстрованого в реєстрі за № 516, а також зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за № 2904040 20 травня 2008 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 5949182 від 20 травня 2008 року.

Згідно п. 1.4 іпотечного договору заставна вартість предмету іпотеки за домовленістю сторін становить в сумі 679 526 грн..

У відповідності до умов п. 3.1. іпотечного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, виконання яких забезпечено іпотекою за цим договором, звернути стягнення на предмет іпотеки та отримати в повному обсязі задоволення своїх вимог переважно перед іншими кредиторами в порядку та в спосіб згідно цього договору.

Згідно умов п. 4.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання в повному обсязі зобов'язання по кредитному договору, а у разі відмови - звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення позичальником умов кредитного договору та/або іпотекодавцями (разом або окремо кожним) умов цього договору.

Відповідно до умов п. 5.7. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки в разі набуття іпотекодержателем права на таке звернення за вибором іпотекодержателя відбувається: за згодою сторін договору; за виконавчим написом нотаріуса, який вчинюється за рахунок іпотекодавців; за рішенням суду; за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку згідно умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель письмово повідомляє іпотекодавців, з дотриманням вимог, установлених вимогами ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності; продажу предмету іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Згідно наявної в матеріалах справи довідки тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта банк» за вих. № 31 березня 2015 року вбачається, що заборгованість за кредитним договором № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року складає 62 860,18 доларів США, що згідно курсу НБУ (100 доларів США = 2345,1383 грн.) становить 1 474 158,16 грн. з яких: тіло кредиту -1 415 943,85 грн., відсотки - 58 214,31 грн..

За правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до вимог ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові за результатами розгляду справи № 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, яка згідно положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України, частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно вимог ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, положенням ст. 392 ЦК України передбачено, що визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Враховуючи вищезазначене, для правильного вирішення даної справи слід з'ясувати, чи звертався банк до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно та чи наявні у державного реєстратора підстави для відмови в державній реєстрації права власності, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Однак, звертаючись з даним позовом до суду позивачем ПАТ «Дельта Банк» не надано доказів того, що ПАТ «Дельта Банк» звертався в позасудовому порядку до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно за договором іпотеки від 07 жовтня 2008 року.

В матеріалах справ містяться лише листи вимоги, які направлялись ПАТ «Дельта Банк» на адесу позичальника ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_1, ОСОБА_2 від 10 квітня 2015 року.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові за результатами розгляду справи № 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року зазначено, що при вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Слід зазначити, що іпотекодержатель, згідно положень ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Разом з тим, умовами. іпотечного договору від 07 жовтня 2008 року передбачено позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, тому в даному випадку суд не наділений повноваженнями вирішувати спір у визначений позивачем спосіб.

Зазначене узгоджується і з положеннями п. 38 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року згідно якого у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вимог статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.

Звертаючись із зустрічним позовом до суду ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року та іпотечний договір від 07 жовтня 2008 року, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, посилаючись на те, що умови кредитного договору є несправедливими та таким, що суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, які призводять до погіршення становища споживача.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками . Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки ; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно ч. 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов'язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно умов кредитного договору № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року, а саме п. 1.4. кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує процентну винагороду - щомісячно в розмірі 12,9 % річних за користування кредитом; комісійну винагороду - одноразово за зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, згідно з п. 2.1 цього договору в розмірі 1 % від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1 цього договору, в гривні по курсу НБУ, що діяв на момент сплати комісії. Всі умови щодо надання кредиту, обслуговування та погашення заборгованості за кредитом, відносно цього договору, зазначені в Додатку № 2 до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору.

В подальшому, 01 квітня 2009 року між ВАТ «Астра банк» та ОСОБА_3 був укладений договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди та внесли зміни до п. 2.5 договору, а саме п. 2.5 кредитного договору виклали в редакції «погашення нарахованих процентів здійснюється позичальником щомісячно до 07 числа кожного місця протягом строку дії цього договору, починаючи з місяця, наступного за місяцем підписання цього договору. Починаючи з жовтня 2009 року, погашення кредиту та нарахованих процентів здійснюється позичальником ануїтетними платежами щомісячно, до 07 числа кожного місяця протягом строку дії цього договору. 07 число кожного місяця є граничним терміном виконання зобов'язань по погашенню визначеної частини кредиту, в сумі 1 484 доларів США».

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що укладаючи кредитний договір, позичальник ОСОБА_3 та ВАТ «Аста Банк» погодили істотні умови кредитного договору, та погодили, що за кредитним договором № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року встановлено процентну ставку в розмірі 12,9 %, яка діяла з моменту укладення кредитного договору. Згідно додаткових угод, які укладались між кредитором та позичальником, вносились зміни, згідно яких сторони погодили та збільшили розмір щомісячного платежу.

Враховуючи викладене, доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про те, що банк в односторонньому порядку вніс зміни до кредитного договору є безпідставними. Також твердження відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 про те, що умови кредитного договору призводять до дисбалансу договірних відносин і погіршують становище споживача не були підтверджені належними докази, тому також не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача ОСОБА_1 про визнання договорів іпотеки та поруки недійсними, які були укладені на виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором № 14.24/08-КД від 02 липня 2008 року, то суд відмовляє у задоволенні даних вимог, як похідних від основного договору-кредитного договору, який судом не визнано недійсним.

З доводів, на які ОСОБА_1 посилався в своїй зустрічній позовній заяві про визнання кредитного і іпотечного договорів недійсними, суд не вбачає підстав для визнання вказаних договір не дійсними.

Згідно вимог ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного судочинства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов»язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Щодо позовної заяви третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору, виключення записів з реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, суд також дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись з позовом до суду третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_4 посилався на те, що іпотечний договір від 07 жовтня 2008 року, який укладався між ВАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 є недійсним з підстав, передбачених нормами ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки право на користування предметом іпотеки, а саме квартира АДРЕСА_1, мала малолітня особа ОСОБА_4, а при укладанні спірного іпотечного договору не було отримано згоди від органу опіки та піклування на укладання такого правочину, що призвело до порушення прав та законних інтересів малолітнього ОСОБА_4.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Згідно вимог ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Як вже встановлено судом між ВАТ «Астра банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк, та ОСОБА_1, ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавці ОСОБА_1, ОСОБА_2, разом за взаємною згодою виступили майновими поручителями в забезпечення виконання в повному обсязі кредитних зобов'язань позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року. Предметом іпотеки згідно іпотечного договору є квартира АДРЕСА_1.

Відповідно до умов іпотечного договору від 07 жовтня 2008 року вказано, що підписанням цього договору іпотекодавці стверджували, що вони ознайомлені з кредитним договором № № 400000003269001 від 07 жовтня 2008 року, що є основним зобов'язанням за цим договором, в забезпечення виконання обов'язків позичальника за яким іпотекодавці укладають цей договір іпотеки.

Відповідно до умов п. 2.6 іпотечного договору іпотекодавці до укладення цього договору гарантують іпотекодержателю, що майно, яке є предметом іпотеки, є сумісною власністю подружжя та передається в іпотеку за згодою другого співвласника, не служить для забезпечення іншого зобов'язання. Іпотекодавці також гарантують, що у квартирі, що є предметом іпотеки не мешкають неповнолітні діти і гарантують, що на час знаходження квартири в іпотеці малолітні або неповнолітні діти в цій квартирі не будуть мешкати та не будуть зареєстровані.

Звертаючись з позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 зазначив, що його дії, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суперечать Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та можуть призвести в майбутньому до втрати ОСОБА_4 права користуватися квартирою АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи згідно свідоцтва про одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 травня 2003 року зареєстрували шлюб, зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва, актовий запис № 632.

В шлюбі в них народилися діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва, актовий запис № 632, розірвано. Після розірвання шлюбу відновлено дошлюбне прізвище ОСОБА_2 - «ОСОБА_2».

Згідно договору купівлі-продажу від 20.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Ступаченко Н.В., реєстровий номер 516, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.

До матеріалів справи долучено акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 03 квітня 2017 року, в якому вказано, що відповідно до проведеного обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що сім'я з п'яти чоловік: ОСОБА_1, 1982 р.н., ОСОБА_2 - дружина, 1978 р.н., діти ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, займає жилу площу 3-х кімнатної квартири, житловою площею - 39,1 кв.м., з усіма зручностями.

Також до матеріалів справи долучені довідки Вишнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 від 05 квітня 2016 року за № 55, № 54, з яких вбачається, що ОСОБА_4 є учнем 3-В класу загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи № 3 в м. Вишневе, в якій він навчається з 01.09.2013 року по даний час; ОСОБА_8 є учиницею 6-Б Вишнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3, в вона якій навчається з 01.09.2009 року по 11.03.2015 року.

Згідно довідки Дошкільного навчального закладу (центр розвитку дитини) «Росинка» № 544 від 07.04.2016 року ОСОБА_4 відвідував ДНЗ (ЦРД) «Росинка» з вересня 2008 року по липень 2010 року.

Згідно довідки Дошкільного навчального закладу (центр розвитку дитини) «Росинка» № 543 від 07.04.2016 року ОСОБА_8 відвідував ДНЗ (ЦРД) «Росинка» з вересня 2006 року по липень 2009 року.

Згідно вимог ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) в кожному конкретному випадку суди повинні:

1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;

2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Отже, якщо власник майна одночасно є законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору.

Вказана правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові за результатами розгляду справи № 6-589цс16 від 06 квітня 2016 року.

Також слід врахувати, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Вказана правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові за результатами розгляду справи № 6-1024цс16 від 22 червняя 2016 року.

Згідно положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що при зверненні з позовом до суду третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_4, а також його представником у судовому засіданні не було доведено, що при укладенні оспорюваного іпотечного договору від 07 жовтня 2008 року були порушені майнові права дитини внаслідок укладання такого договору, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки форми № 3 від 03 вересня 2008 року за № 1428 в квартирі АДРЕСА_1, була прописана і проживала на той час ОСОБА_2, власником особового рахунку на цій житловій площі є ОСОБА_1.

Суд також критично відноситься до наданих представником ОСОБА_1 доказів про те, що його малолітній син ОСОБА_4 з вересня 2008 року по липень 2010 року відвідував за місцем проживання у м. Вишневе дошкільний навчальний заклад, а на даний час є учнем 3-В класу загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи № 3 в м. Вишневе, оскільки докази, а саме долучені до матеріалів справи довідки, виготовлені в 2016-2017 роках, не можуть достовірно підтвердити факт проживання особи, зокрема дитини ОСОБА_4, у вказаній квартирі станом на 07 жовтня 2008 року.

Також слід зазначити, що на момент укладання договору іпотеки, іпотекодавець запевнив іпотекодержателя про ту обставину, що в квартирі не проживають та не зареєстровані малолітні діти, що прямо зазначено умовами п. п. 2.6 іпотечного договору.

Тобто, на момент укладання договору іпотеки, іпотекодавці запевнили іпотекодержателя про ту обставину, що в квартирі не проживають малолітні діти.

Укладаючи спірний договір іпотеки, іпотекодавці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 самі надали банку дані з яких неможливо було встановити проживання дитини у спірній квартирі, тому діяли недобросовісно по відношенню до іпотекодержателя.

Заявлені третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про виключення записів з реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна також є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, суд вважає недоведеними позовні вимоги третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Підлягають також скасуванню заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2017 року, що відповідає вимогам ст. 154 ЦК України.

Керуючись ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 15, 16, 29, 215, 392, 405, 526, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 60, 154, 213, 215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі майна у власність банку і визнання права власності на майно відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3, про визнання кредитного і іпотечного договорів недійсними відмовити.

У задоволенні позову третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дудко Юлія Анатоліївна, Служба у справах дітей та сім»ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визнання недійсним іпотечного договору, виключення записів з реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2017 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду або шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в разі відсутності в судовому засіданні осіб, які брали участь у справі, під час проголошення судового рішення.

Суддя Ковальчук Л.М.