Ухвала суду № 66298732, 25.04.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 168/671/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кошелюк Л.О. Провадження № 22-ц/773/452/17 Категорія: 19 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Стрільчука В.А., Карпук А.К.,

секретар судового засідання Концевич Я.О.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі- ТзОВ) «Соул-Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на заочне рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 в даній справі задоволено.

Ухвалено визнати договір №00547 від 08.07.2016 року фінансового лізингу, укладений між ОСОБА_2 ТзОВ «Соул-Україна» недійсним.

Стягнуто з ТзОВ «Соул -Україна» ( р/р 26009052642625, МФО 320649, код за ЄДРПОУ 40099841, 1033 м. Київ, вул. Саксаганського, 15/10) в користь ОСОБА_2 - 34000 гривень.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач ТзОВ «Соул-Україна» подало апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову в даній справі відмовити.

Заслухавши представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін з наступних підстав.

Задовольняючи позов в даній справі, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості, скільки спірні правовідносини підпадають під ознаки несправедливих умов, встановлених пунктом 4 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист права споживачів». Наслідком визнання недійсним оспорюваного правочину є повернення однією стороною на користь другої сторони коштів, отриманих за недійсним договором.

Такі висновки суду є правильними, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 00547 від 08.07.2016 року з додатками № 1 «Специфікація» та додатком № 1 до договору фінансового лізингу, за умовами якого ТзОВ «Соул-Україна» (далі - лізингодавець) зобов'язалось придбати в свою власність предмет лізингу мінітрактор ДТЗ 244.4С, 24 кс з кабіною з підігрівом, та передати цей трактор у користування позивача. ОСОБА_2.(далі - лізингоодержувач) зобов'язувався сплачувати передбачені договором періодичні платежі. Умовами договору встановлено право ОСОБА_2 отримати мінітрактор у власність після повної сплати вартості трактора та інших витрат.

Квитанцією від 08.07.2016 року № 0.0.580007843.1 ОСОБА_2 було здійснено першочерговий авансовий платіж, розмір якого погоджений сторонами і який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів накладення договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця, що пов'язані з передачею предмета лізингу. Розмір платежу складав 10 відсотків від погодженої вартості предмета лізингу разом з іншими переддоговірними платежами, тобто 34000 гривень.

Відповідно до п.9.2 Договору, платіж за оформлення договору поверненню не підлягає, а у разі сплати лізингоодержувачем частини авансового платежу, поверненню підлягає сплачена частина авансового платежу за мінусом десяти відсотків від сплаченого авансового платежу, які утримуються в якості штрафу за невиконання умов договору лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач, який сплатив платіж за оформлення договору та /або/ не сплатив чи частково, або повністю сплатив авансовий платіж та не отримав транспортний засіб, має право протягом трьох днів, з моменту підписання договору, розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору шляхом направлення відповідного рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинний законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізиноодержувача та надає письмову відповідь в якій повідомляє про розірвання Договору та про наслідки такого розірвання. В такому випадку поверненню підлягає сплачений лізиноодержувачем авансовий платіж та або частини авансового платежу та 20 відсотків від сплаченого платежу за оформлення договору. У разі якщо заява про розірвання договору подана з порушенням строку вказано у даному пункті, платіж за оформлення договору в такому випадку, поверненню не підлягає. ( п.12.1 Договору).

Лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку з підстав передбачених п. 3.2.7 ст. 3 даного Договору в такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж або частину авансового платежу з відрахуванням 20 відсотків, які лізингодавець отримує в якості штрафу за невиконання умов Договору платіж за оформлення договору поверненню не підлягає ( п. 12.7 Договору).

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються

За правилами п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою, а відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Згідно з частиною другою статті 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строку лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу (стаття 808 ЦК України).

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України, споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Частина 1 ст. 227 ЦК України передбачає визнання недійсним правочину юридичної особи, вчиненого нею без відповідного дозволу (ліцензії).

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою. (п. 11-1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Стаття 799 ЦК України вказує, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Норми ч. 1 ст. 220 ЦК України передбачають нікчемність договору у разі недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Окрім того, як вбачається з тексту договору та додатків до нього сторонами не було погоджено постачальника (продавця) предмета лізингу, не визначено остаточну вартість мінітрактора, не узгоджено графіка сплати лізингових платежів. Тому позивач на момент укладення оспорюваного договору був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 6, 8 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, дострокове погашення (виконання договору) може відбуватись не раніше ніж через 12 місяців після підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцема та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів в термін до 12 календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі Предмета лізингу, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 відсотків від суми дострокового погашення. У такому випадку сплата штрафу проводиться одночасно із достроковим виконання договору. ( п.10.10 Договору).

За змістом частини п'ятої статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що положення договору фінансового лізингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою у постановах № 6-65цс16 від 11 травня 2016 року, № 6-330цс16 від 08 червня 2016 року, № 6-1151цс16 від 19 жовтня 2016 року, яка у силу ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів.

Згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Докази та обставини, на які є посилання у апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального і процесуального права. Зводяться до оцінки доказів по справі, яким суди дали належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» відхилити, а заочне рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 08 листопада 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: