Постанова № 66293340, 25.04.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2017 р. Справа № 805/1074/17-а

Час прийняття постанови: 16 год. 10 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Бабаш Г.П.,

суддів - Аляб'єва І.Г., Козаченка А.В.

при секретарі - Кочетові В.К.

за участю

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача 1 - Гуценко Т.О. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій щодо надання відповіді у вигляді листа від 22.11.2016 року №6151-8, визнання протиправною бездіяльності у зв'язку з ненаданням відповіді за заявами від 13.11.2015 року та 26.05.2016 року, зобов'язання розглянути заяви від 13.11.2016 року і 26.05.2016 року та вирішити питання про надання відпустки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Міністерства юстиції України (відповідач 1), Міністерства юстиції України (відповідач 2) про визнання протиправними дій щодо надання відповіді у вигляді листа від 22.11.2016 року №6151-8, визнання протиправною бездіяльності у зв'язку з ненаданням відповіді за заявами від 13.11.2015 року та 26.05.2016 року, визнання протиправно бездіяльності у зв'язку з ненаданням відповіді за заявою від 03.11.2016 року, зобов'язання розглянути заяви від 13.11.2015 року та від 26.05.2016 року та вирішити питання про надання відпустки, зобов'язання розглянути заяву від 03.11.2016 року та вирішити питання про надання відпустки.

Під час судового розгляду справи позивачем до суду надано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив:

- визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Міністерства юстиції України щодо надання відповіді у вигляді листа від 22.11.2016 року №6151-8;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України у зв'язку з ненаданням відповіді за заявами про надання відпустки для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, від 13.11.2015 року та 26.05.2016 року;

- зобов'язати Міністерство юстиції України розглянути заяви про надання відпустки для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, від 13.11.2015 року та від 26.05.2016 року та вирішити питання про надання відпустки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Державної виконавчої служби України від 09.01.2014 року №1/к його призначено на посаду заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області. У зв'язку з народженням у 2012 році сина позивач не мав можливості здійснювати свої службові обов'язки та написав заяву про надання відпустки для догляду за дитиною, яка була розглянута. Так, позивачу надано відпустку для догляду за дитиною з 24.03.2014 року по 04.12.2015 року. 07.05.2015 року позивачем до кадрової служби головного управління було надіслано три заяви: з проханням вважати його таким, що приступив до виконання службових обов'язків, про переведення на посаду заступника начальника управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та про надання відпустки по догляду за дитиною. У зв'язку з залишенням свого місця проживання з приводу проведення антитерористичної операції позивач належним чином відправив на адресу Міністерства юстиції України заяву про надання йому відпустки для догляду за дитиною з 04.12.2015 року по 04.06.2016 року від 13.11.2015 року. Аналогічну заяву позивачем направлено на адресу відповідача 2 з проханням продовження відпустки з 05.06.2016 року по 05.12.2016 року. У зв'язку з народженням у позивача другого сина 22.08.2016 року ним 03.11.2016 року на адреси відповідачів здійснено направлення заяв про продовження відпустки по догляду за дитиною, проте 22.11.2016 року позивачем отримано листа від відповідача 1, яким його заяви залишено без розгляду. Позивач вважає зазначені висновки такими, що порушують його права, оскільки вони не узгоджуються з приписами Конституції України, п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», ч. 6 ст. 179, ст. 181 КЗпП України. Таким чином, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив позов задовольнити.

Відповідачем 1 до суду надано заперечення проти позову, які обґрунтовані тим, що наказом ДВС України від 09.01.2014 року №1/к позивача призначено на посаду заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області. Наказом ДВС України від 31.03.2014 року №165/к ОСОБА_3 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 24.03.2014 року по 04.12.2015 року. Зазначає, що Головне управління не заперечує проти тези позивача щодо наявності у нього права на перебування у відпустці по догляду за дитиною, однак обставини переїзду позивача у зв'язку з проведенням на території Донецької області антитерористичної операції обумовили нездатність головного управління проінформувати позивача про зміну істотних умов служби та порядок подальшого проходження служби в системі юстиції Донецької області. Зазначає, що оскільки позивач перебував у трудових відносинах з ДВС України, Мін'юст та Головне управління не мали повноважень реалізувати право позивача на відпустку по догляду за дитиною.

Відповідач 2 також позовні вимоги не визнав надав до суду заперечення проти позову, аналогічні запереченням відповідача 1.

Представник відповідача 1 в судовому засідання проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановлено наступне.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, наказом Міністерства юстиції України від 30.12.2013 року 1928/к був звільнений з посади помічника Міністра юстиції з 08 січня 2014 року за переведенням до Головного управління юстиції у Донецькій області на посаду заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області.

13.11.2015 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про надання йому відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з 04.12.2015 року по 04.06.2016 року.

26.05.2016 року позивач звернувся з аналогічною заявою до Міністерства юстиції України з проханням надати йому відпустку в період з 05.06.2016 року по 05.12.2016 року.

Листом від 03.06.2016 року Міністерство юстиції України направило заяву позивача від 26.05.2016 року за належністю до головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

03.11.2016 року позивач звернувся до Міністерства юстиції України з заявою про надання йому відпустки по догляду за дитиною з 01.12.2016 року до досягнення нею трирічного віку. Додатком до даної заяви позивачем надано копію свідоцтва про народження дитини від 31.08.2016 року.

Того ж дня аналогічну заяву позивачем направлено на ім'я в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Листом від 22.11.2016 року Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області на заяву позивача від 03.11.2016 року надано відповідь, в якій зазначено, що всі надані позивачем заяви про надання відпусток залишені без руху. Також зазначеною відповіддю позивачу роз'яснено про проведення реорганізації в органах державної виконавчої служби та передання їх функцій органам юстиції. Зазначено, що посадовий статус позивача залишився незмінним, оскільки головне управління до 03.11.2016 року не мало здатності інформувати позивача про зміну істотних умов служби та надання пропозицій щодо подальшого проходження державної служби в системі юстиції. Крім того, позивачу роз'яснено неможливість надання відпустки по догляду за дитиною та рекомендовано особисто прибути до головного управління для врегулювання питань подальшого проходження державної служби.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 30.01.2017 року №127/1 ОСОБА_3 з займаної посади переведено на посаду старшого державного виконавця відділу Краматорського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 30 січня 2014 року.

Також зазначеним наказом позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 30.01.2017 року по 22.09.2019 року.

Умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей врегульовані Законом України «Про відпустки», нормами Кодексу Законів про працю України.

Згідно приписів ст. 179 Кодексу Законів про працю України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

У відповідності до ст. 181 цього Кодексу відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

За приписами ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

У відповідності до ст. 18 даного Закону після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Частиною 1 ст. 20 цього Закону встановлено, що тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140

календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Вона надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Згідно ч. 3 цієї статті відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ч. 4 цієї статті особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Крім того, у відповідності до п. 3 ст. 25 цього Закону відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина-інвалід підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку;

З аналізу наведених норм вбачається право зокрема, батька дитини, на отримання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитино, що потребує домашнього нагляду.

При цьому, суд зауважує, що наявність такого права у позивача фактично не заперечується відповідачами по справі. Зазначені обставини не є спірними між сторонами.

Як вже зазначалось судом, позивачем 13.11.2015 року та 26.05.2016 року на адресу Міністерства юстиції України направлялись заяви про надання йому відпустки по догляду за дитиною, яка потребує домашнього нагляду, проте вказані заяви, як зазначено відповідачем 2, були направлені Міністерством до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Суд зазначає, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин перебував на посаді заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області.

Відповідно до п.п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 року №17 вирішено ліквідувати Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Установлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

Згідно п. 3 ч. 1 наявного в матеріалах справи наказу Міністерства юстиції України №3651/к від 03.11.2015 року «Про кадрову роботу з керівним складом головних територіальних управлінь юстиції» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що наказом Міністерства юстиції здійснюється надання відпусток для догляду за дитиною заступникам начальників головних територіальних управлінь юстиції (першого заступника начальника, заступника начальника з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби, заступника начальника з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації) та заступникам начальників Управлінь державної виконавчої служби відповідних головних територіальних управлінь юстиції.

Відповідно до вищенаведених норм саме до компетенції Міністерства юстиції України належало вирішення питання щодо надання позивачу відпусток для догляду за дитиною, яка потребує домашнього нагляду, згідно наданих ним заяв від 13.11.2015 року та від 26.05.2016 року, у зв'язку з чим зазначені заяви були неправомірно були направлені до Головного територіального управління юстиції в Донецькій області.

Таким чином, суд приходить до висновку про допущення Міністерством бездіяльності щодо ненадання відповіді на вищезазначені заяви позивача та задоволення позовних вимог в зазначеній частині.

Натомість позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання протиправними дій Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Міністерства юстиції України щодо надання відповіді на заяви позивача у вигляді листа від 22.11.2016 року №6151-8 суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як вже зазначалось судом, в спірній відповіді від 22.11.2016 року №6151-8 позивачу було роз'яснено умови подальшого проходження ним державної служби та неможливість вирішення питання щодо надання відпусток для догляду за дитиною.

Так, на час надання відповідачем 1 оскаржуваної відповіді позивач не був в установленому порядку переведений до органів юстиції та продовжував перебувати на посаді заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що вирішення питання щодо надання позивачу відпустки для догляду за дитиною, яка потребує домашнього нагляду, відповідно до норм діючого законодавства не входило до повноважень Головного територіального управління юстиції в Донецькій області.

Водночас суд вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання Міністерство юстиції України розглянути заяви про надання відпустки для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, від 13.11.2015 року та від 26.05.2016 року та вирішити питання про надання відпустки.

Так, відповідно до наказу відповідача 1 від 30.01.2017 року №127/1 ОСОБА_3, зокрема, надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 30.01.2017 року по 22.09.2019 року. Зазначений наказ позивачем не оскаржено, на час розгляду даної справи він не скасований.

Суд зауважує, що захисту в судовому порядку підлягають саме порушені права певної особи.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Враховуючи те, що на даний час позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 30.01.2017 року по 22.09.2019 року позовні вимоги в зазначеній частині не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що питання правомірності надання такої відпустки наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області не є предметом позову в даній адміністративній справі, у зв'язку з чим зазначеним обставинам не може бути надана належна правова оцінка при розгляді даної адміністративної справи.

У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 2-14, 17, 18, 24, 71, 86, 94, 121, 122, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій щодо надання відповіді у вигляді листа від 22.11.2016 року №6151-8, визнання протиправною бездіяльності у зв'язку з ненаданням відповіді за заявами від 13.11.2015 року та 26.05.2016 року, зобов'язання розглянути заяви від 13.11.2016 року і 26.05.2016 року та вирішити питання про надання відпустки - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України у зв'язку з ненаданням відповіді за заявами ОСОБА_3 про надання відпустки по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, від 13.11.2015 року та 26.05.2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 25 квітня 2017 року.

Повний текст постанови складено 28 квітня 2017 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя Бабаш Г.П.

Судді Аляб'єв І.Г.

Козаченко А.В.