Постанова № 66284295, 20.04.2017, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/296/17

Провадження №2-а/592/112/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2017 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю: секретаря судового засідання Троценко Ю. Ю. ,

позивача: ОСОБА_1 ,

представників відповідача: Бондаря А. О. , Соколенка А. В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

10.01.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про зобов'язання вчинити певні дії, в якому він зазначив про те, що 22.12.2003 року управлінням житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації йому було видано довідку за № 10-04/1188 про те, що він дійсно був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 року № 1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 06.06.1986 року № 665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку № 1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року № 1173 з 29.06.1986 року по 08.07.1986 року брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Під час виготовлення довідки було зроблено помилку в прізвищі: замість "ОСОБА_1" надруковано "ОСОБА_1" . При неодноразових зверненнях до управління Пенсійного фонду України в м. Сумах про призначення йому державної пенсії на пільгових умовах йому було відмовлено, мотивуючи помилкою в довідці. При неодноразових зверненнях до різних інстанцій, його було повідомлено про те, що документи про його безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відсутні. Тому він звернувся з позовною заявою до Сумського окружного адміністративного суду про виправлення неправильності запису в довідці, так як в усній формі йому було повідомлено працівниками пенсійного фонду про те, що це єдина перепона для призначення пенсії. 17.08.2015 постановою Сумського окружного адміністративного суду Департамент житлово-комунального господарства і паливно-енергетичного комплексу Київської обласної державної адміністрації був зобов'язаний видати йому довідку про участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. 17.09.2015 року така довідка йому була видана. Після цього він знову звернувся до працівників Пенсійного фонду, але йому знову було відмовлено, мотивуючи відсутністю первинних документів. Після цього він неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, пред'являючи наявні у нього документи, але йому неодноразово відмовляли. Останній раз на його адресу за № 434/М-11 від 16.11.2015 року прийшла відмова у призначенні йому пенсії. Відмову управління Пенсійного фонду України в м. Сумах та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області він вважає необґрунтованою з таких підстав. Відповідно до наказу начальника виробничого управління водопровідно-каналізаційного хазяйства м. Суми від 29.05.1986 року № 112 він був направлений до м. Ірпінь Київської області, звідки був направлений до місця аварії, де дійсно брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 29 06.1986 року по 08.07.1986 року. Відповідно до ст. ст. 9, 10, п. 2 ч. 2 ст. 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 25.02.1999 року № 796-ХІІ, він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, працював у зоні відчуження, 2 категорії. Про це свідчать: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році НОМЕР_1, видане 31.01.2008 року Сумською облдержадміністрацією, довідка затверджена постановою Державного комітету СРСР по праці і соціальним питанням від 09.03.1988 року № 122, видана Департаментом житлово-комунального господарства і паливно-енергетичного комплексу Київської обласної державної адміністрації 17.09.2015 року № 032-24/7, довідка про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видана Ковпаківським районним військовим комісаріатом м. Суми 27.09.1990 року № 4/452, довідка про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видана виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства м. Суми 10.04.1991 року № 68, довідка з безпосереднього місця проведення робіт, видана начальником б/м "Сказочний" . Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 року особам, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, а саме, на 10 років. На підставі вищевикладеного, він просив зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити, нарахувати та виплатити йому державну пенсію відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 року, ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року з 18.11.2013 року (вхідний № 737/17 від 10.01.2017 року) (а. с. 2) .

02.02.2017 року представник відповідача за довіреністю - головний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області Бондар Антон Олександрович надав заперечення на адміністративний позов ОСОБА_1 про призначення державної пенсії на пільгових умовах, в якому зазначено про те, що Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області, уважно розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 про призначення державної пенсії на пільгових умовах, заперечує проти нього, вважає його таким, що суперечить нормам матеріального та процесуального права та повідомляє наступне. Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області є органом державної виконавчої влади, який здійснює свою діяльність у відповідності до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління. Згідно п. 2 Положення управління у своїй діяльності керується виключно Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду. По-перше, ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. Ч. 3 ст. 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) , безсторонньо (неупереджено) , добросовісно тощо. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" : учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів зменшується пенсійний вік на 10 років. Призначення та виплата пенсій провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Управління звертає увагу суду на те, що відповідно до ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду. Порядок звернення за призначенням пенсії визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" , затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 року № 13-2) . П. 4.3 Порядку передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсій на інший та поновлення виплати пенсій, орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії. Водночас, звертає увагу суду на те, що позивач просить призначити йому пенсію з 18.11.2013 року. Однак, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Відповідно до п. 1.6 Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Відповідно до п. 1.7 Порядку днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Водночас, звертає увагу суду на те, що позивач звернувся за призначенням пенсії 09.03.2016 року. Таким чином, вимоги позивача щодо призначення йому пенсії з 18.11.2013 не ґрунтуються на вимогах законодавства й є безпідставними. По-друге, звертає суду на те, що позивачем не дотримано приписи ст. 99 КАС України, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Про порушення прав позивачу було відомо ще з 16.11.2015 року, коли йому було надано відповідну відповідь на його скаргу головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області листом від 16.11.2015 року № 484/М-11. Відповідно до п. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. В позовних матеріалах та доданих до них документах були відсутні будь-які заяви про поновлення строку і тому управління вважає, що позивачем порушені строки звернення до адміністративного суду. Позивачем було подано адміністративний позов про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії до Ковпаківського районного суду м. Суми 10.01.2017 року, що є прямим порушенням строку звернення до адміністративного суду. Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Старббігс та інші проти Великобританії" , справа "Девеер проти Бельгії" ) . Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду якщо її подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду. Отже, управління вважає, що вказана позовна заява повинна бути залишена без розгляду. По-третє, звертає увагу суду на те, що п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 липня 2014 року за № 895/25672, передбачено, що при зверненні за призначенням пенсії за віком з урахуванням ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" , особа повинна надати довідку про період участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122. Крім того, він звертає увагу суду на те, що довідка про участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС від 17.09.2015 року № 032-24/7, що видана Департаментом житлово-комунального господарства Київської ОДА, не містить інформації про правові підстави її видачі, тобто про первинні документи, на підставі яких вона видана. В зв'язку з цим, управлінням був направлений відповідний запит до Департаменту житлово-комунального господарства Київської ОДА. На вказаний запит управлінням було отримано відповідь про те, що єдиним документом стосовно відрядження позивача є копія наказу № 112 від 29.05.1986 року, який був доданий позивачем до позовної заяви, в якому зазначено, що останній був відряджений до м. Ірпінь Київської області. Управління звертає увагу суду на той факт, що перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 року № 106. Водночас, м. Ірпинь Київської області не віднесене до зон небезпеки зони відчуження. З метою надання допомоги позивачу по вирішенню питання з призначення йому пенсії управлінням було здійснено перевірку первинних документів, наявних у комунальному підприємстві "Міськводоканал" Сумської міської ради. Для перевірки управлінню були надані наказ від 29.05.1986 року № 112, наказ від 01.03.2005 року № 83, особова картка форми П-2 та відомість про нарахування заробітної плати за 1986 рік. Відповідно до змісту вказаних документів не вбачається період роботи позивача у зоні відчуження та відповідна її оплата. Інші документи для перевірки підприємством не надавалися. За таких обставин у управління відсутні правові підстави для призначення пенсії позивачу. Таким чином, управління вважає свої дії правомірними, а вимоги викладені в позовній заяві необґрунтованими. Більш того, позивач у своїй позовній заяві взагалі не зазначає рішення, яке ним оскаржуються та яким порушено його права чи законні інтереси. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, при цьому органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Управління виконує свої функції та обов'язки в межах своїх повноважень, визначених Положенням про управління, керуючись діючим в Україні законодавством. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 7, 9, 10, 11, 51 КАС України, він просив відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі (вхідний № 3974 від 02.02.2017 року) (а. с. 22, 23) .

У відкритому судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги. Він просив суд задовольнити адміністративний позов та зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 року, ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року з 18.11.2013 року.

У відкритому судовому засіданні представники відповідача за довіреністю - головний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області Бондар Антон Олександрович, головний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області Соколенко Андрій Володимирович позов не визнали, надали пояснення, аналогічні викладеним в запереченні. Вони просили суд відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивачки ОСОБА_1, пояснення представників відповідача за довіреністю: головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області Бондаря Антона Олександровича, головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області Соколенка Андрія Володимировича, свідка ОСОБА_2, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ; 4) безсторонньо (неупереджено) ; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) ; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) , дій чи бездіяльності.

Із змісту ч. ч. 2, 4 ст. 71 КАС України вбачається, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень. Йдеться не лише про справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень фізичними чи юридичними особами за п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, а про всі адміністративні справи, в яких оскаржується рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень - справи з відносин публічної служби, частина виборчих спорів тощо. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Зазначена презумпція значно посилює позиції невладної особи (людини) , якій бракує правових знань, щоб самостійно довести перед судом слушність своїх тверджень. Потенційний обов'язок суб'єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності. Зазвичай суб'єкт владних повноважень повинен спростувати презумпцію своєї винуватості, адже вона дає можливість вважати встановленою неправомірність його рішень, дій чи бездіяльності. Позивач не зобов'язаний доводити ці обставини. Однак це аж ніяк не означає, що кожен адміністративний позов, навіть очевидно необґрунтований та безпідставний, зобов'язує суб'єкта владних повноважень забезпечувати своє представництво у кожному такому процесі. З презумпції винуватості суб'єкта владних повноважень не випливає його автоматичний програш у справі, якщо він ніяким чином не відреагував на позов або просто його не визнав. Презумпція винуватості не є абсолютною, як у судовому процесі прецедентної системи права, де відсутність заперечення позову та нез'явлення відповідача у судове засідання розцінюється судом як визнання позову і тягне за собою програш відповідача. Презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень - відповідача означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів. Отож застосування принципу презумпції винуватості суб'єкта владних повноважень не обумовлює його автоматично програшного становища у справі. Невиконання обов'язку відповідача довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, не звільняє суд від обов'язку ухвалити справедливе і правосудне судове рішення. Однак презумпція винуватості позбавляє суд необхідності перевіряти повідомлені позивачем обставини, якщо вони не викликають обґрунтованого сумніву. В адміністративному судочинстві позивачем, як правило, є фізична чи юридична особа, а основна частина доказів у справі акумулюється у відповідача - суб'єкта владних повноважень, адже вирішуючи те чи те питання суб'єкт владних повноважень збирає цілу низку матеріалів. Отож особа перебуває у гіршому становищі щодо можливості збору і подання доказів порівняно із суб'єктом владних повноважень. До того ж, необізнаний у бюрократичному механізмі громадянин погано орієнтується у тому, які докази можуть підтвердити обставини, на які він посилається. Тому суб'єкт владних повноважень - відповідач у справі зобов'язаний подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, незалежно від того, на чию користь вони можуть бути використані - на користь відповідача чи навіть позивача. Суд не може ухвалювати свої рішення на основі припущень. Тому якщо особа стверджує про певну обставину, вона має довести це доказами. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів і не зобов'язаний проявляти будь-яку ініціативу. Це обумовлено тим, що особа повинна добросовісно ставитися до своєї справи і виконання своїх обов'язків. Якщо вона цього не робить, суд не має працювати замість цієї особи.

Із змісту ч. 1 ст. 72 КАС України вбачається, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: - обставина встановлена судовим рішення; - судове рішення набрало законної сили; - у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Принцип загальнообов'язковості судового рішення в цій нормі є конкретизованим. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Рішення суду, яке набрало законної сили не може ревізуватися іншим судом при розгляді іншої справи. Заслуговує на увагу той факт, що преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідним рішенням встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

Із змісту ч. 1 ст. 162 КАС України вбачається, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково.

Аналіз прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами-учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу. Зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf. , Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31; п. 21 рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України" ) . У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно" , а саме: в контексті ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як "існуюче майно" , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (п. 74 рішення від 02.03.2005 року ЄСПЛ від MALTZAN and Others v. Germany) . ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом" , вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону. Відповідно до п. 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов'язань, визначених п. 3 ст. 2, ст. ст. 9, 12, 14, 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. ст. 5, 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому Пленум Верховного Суду України наголошує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності" . Таким чином, ст. 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому) , оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права. Згідно із ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Про те, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, йдеться в рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 року "Брумареску проти Румунії" (п. 61) . Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ. Зокрема, в рішенні від 13.12.2001 року у справі "Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови" ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109) . Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм і є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов'язок законодавця враховувати при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ законні очікування, пов'язані із виконанням (повністю або частково) умов набуття такого права. Рівність усіх перед законом, що випливає із ч. 2 ст. 21 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин. Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї ж категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях) .

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.08.2015 року по справі № 818/2559/15, яка набрала законної сили 25.09.2015 року, встановлено, що ОСОБА_1 В дійсності брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/49418104) (а. с. 13, 14) .

Аналізуючи встановлені обставини справи, приведені норми законів, які врегульовують вказані спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Отже, що стосується вимоги позивачки ОСОБА_1 про зобов'язання Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити, нарахувати та виплатити йому державну пенсію відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 року, ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року з 18.11.2013 року, то оскільки позивачем були надані переконливі докази на підтвердження того, що відповідач діяв не у відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, враховуючи обов'язковість дотримання державою принципу "правомірних або законних очікувань" та захисту прав людини через призму цього принципу, враховуючи те, що рішення в адміністративній справі має бути справедливим, відтак суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про зобов'язання вчинити певні дії слід задовольнити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 160, 167 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 року, ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року з 18.11.2013 року.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції - Харківського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції - Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий: І.Г. Бичков