Рішення № 66283276, 24.04.2017, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/12909/15-ц

Провадження № 2/520/5776/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2017 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Васильків О.В.

при секретарі - Дідур Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк А.В., ОМР, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна та за позовом третьої особи Одеської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк А.В., про визнання договору недійсним, визнання спадщини відумерлою, витребування майна та виселення, суд, -

в с т а н о в и в :

15.09.2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідачів, в якому просить встановити юридичний факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5, починаючи з другої половини 2004 року і до самої смерті ОСОБА_5, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3; визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом у якості спадкоємця четвертої черги спадкування на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_5, а саме на квартиру АДРЕСА_1 та на усе рухоме майно, що у квартирі знаходилося; витребувати в порядку віндикації на користь позивача від відповідачів квартиру; стягнути судові витрати. При цьому позивач посилається на те, що ОСОБА_5 тяжко хворіла та потребувала стороннього догляду, який забезпечувала позивач, фактично проживаючи однією сім'єю з другої половини 2004 року. Позивач зазначає, що договір дарування квартири є зфальсифікованим, так як ОСОБА_5 не виїжджала із м. Одеси, а тому не могла навіть фізично укласти договір у м. Києві. При цьому у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_5 проживала до дня смерті. У зв'язку із чим, позивач змушена звернутися до суду із позовом.

У ході розгляду справи представник третьої особи Одеської міської ради надав позовну заяву третьої особи, до якої 24.06.2016 року надав заяву про уточнення позовних вимог та просить визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, за № ВЕХ482365 від 03.10.2007 року; визнати відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_5, що складається з квартири АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності; витребувати квартиру АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради; виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1, як особу, що не має правових підстав для перебування (проживання) в зазначеній квартирі. При цьому представник Одеської міської ради посилається на те, що договір дарування, укладений 03.10.2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не відповідає положенням ч. 3 ст. 203 ЦК України. Вважаючи, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємців за законом та заповітом немає, Одеська міська рада звертається із даним позовом.

Ухвалою суду позов третьої особи Одеської міської ради прийнято до провадження разом із первісним позовом ОСОБА_1

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та Мирковіч В.Ю. позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити. При цьому представники заперечували проти задоволення позову Одеської міської ради, оскільки вважають позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_5 Представник зазначив, що згодний із позовними вимогами Одеської міської ради лише в частині вимог про виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1, як особу, що не має правових підстав для перебування (проживання) в зазначеній квартирі.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 до судового засідання не з'явилася, повідомлялася належним чином. Матеріали справи містять заяву представника відповідача ОСОБА_8 про проведення судового засідання за її відсутності, заперечує проти задоволення позову. Також в матеріалах справи наявні письмові заперечення представника на позовну заяву як ОСОБА_1, так і позовну заяву Одеської міської ради.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Представник третьої особи Одеської міської ради Погорєлова В.С. у судовому засіданні підтримала уточнену позовну заяву Одеської міської ради та просить її задовольнити. При цьому представник частково заперечувала проти задоволення первісного позову ОСОБА_1, оскільки вважає, що немає підстав вважати позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_5 Проте представник погоджувалася із доводами сторони позивача щодо оспорювання договору дарування та саме із тих же підстав Одеською міською радою заявлено вимоги про визнання договору дарування недійсним.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк А.В. до судового засідання не з'явився, повідомлявся належним чином. До суду неодноразово надавав заяви про розгляд справи за його відсутності, також нотаріус повідомив, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03.10.2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 873, за яким ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 вказану квартиру, ніколи не посвідчував /том 1 а.с. 55, 110, 159, 178, 188, 266, 276, том 2 а.с. 15, 44/.

Вислухавши учасників справи, що з'явилися до судового засідання, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 84 років померла ОСОБА_5, актовий запис № 5122, що вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції /а.с. 14/.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 щодо проживання однією сім'єю з ОСОБА_5, починаючи з другої половини 2004 року і до самої смерті ОСОБА_5, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3, судом досліджено письмові докази:

-Довідку МСЕК серії 10 ААА від 956434 про те, що ОСОБА_5 встановлено І-Б групу інвалідності безстроково. У довідці зазначено, що ОСОБА_5 потребує стороннього догляду /а.с. 13/;

-Довідку КУ «ЦПМСД № 4» ДОЗ ОМР № 2 від 04.01.2016 року /а.с. 125/ та № 882 від 17.11.2015 року /а.с. 126/, з яких слідує, що ОСОБА_5, 1930 року народження, інвалід І групи, учасник ВВВ, та має складний діагноз;

-Довідку КУ «ЦПМСД № 4» ДОЗ ОМР № 217 від 28.03.2016 року, з якої слідує, що 27.04.2015 року до пацієнтки ОСОБА_5 було викликано лікаря. Пацієнтка була оглянута у присутності сусідки ОСОБА_1 /а.с. 194/;

-Договір про соціальне обслуговування від 10.02.2014 року /а.с. 195-198/;

-Медичний висновок від 16.01.2015 року /а.с. 199/;

-Заяву ОСОБА_5 від 15.06.2009 року про переведення на облік у відділ надомного обслуговування /а.с. 201/;

-Договір-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_5 № 028599 від ІНФОРМАЦІЯ_3, укладені ОСОБА_1 /а.с. 15/;

-Рахунок-фактура б/н від 08.05.2015 року /а.с. 16/;

Стороною позивача також було надано:

-Довідку № 1668 дільниці № 6 КП «ЖКС «Вузівський» від 27.05.2015 року, з якої слідує, що ОСОБА_5 проживала та була зареєстрована з 17.01.1979 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 у квартирі АДРЕСА_1 /а.с. 9/

-Довідку КП «ЖКС «Вузівський» № 1095 від 14.05.2015 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживає у квартирі АДРЕСА_2 разом із ОСОБА_5 до дня смерті останньої, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 10/

Суд не погоджується із заперечення сторони відповідача ОСОБА_3, що довідка № 1668 та довідка № 1095 не можуть вважатися належними та допустимими доказами по справі, так як листами КП «ЖКС «Вузівський» повідомлено, що у книзі реєстрації дільниці № 6 довідка № 1668 від 27.07.2015 року зареєстрована довідка ОСОБА_10 /а.с. 214/, а за номером № 1095 від 14.05.2015 року зареєстровано довідку ОСОБА_11 /а.с. 216/. Довідка № 109б від 14.05.2015 року у книзі реєстрації взагалі відсутня /а.с. 215/. Аналогічного змісту в матеріалах справи наявний лист КП «ЖКС «Вузівський» від 24.12.2015 року, наданий на лист юридичного департаменту Одеської міської ради /том 1 а.с. 246/.

Так, в матеріалах справи наявний лист КП «ЖКС «Вузівський» від 19.06.2016 року, наданий на запит адвоката Мирковіча В.Ю. З якого слідує, що інформація, яка міститься у довідках № 1095 від 14.05.2015 року та № 1668 від 27.07.2015 року про те, що ОСОБА_5 проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, відповідає інформації, що наявна у розпорядженні підприємства, і дійсно видавалася працівниками дільниці № 6. Однак, із суб'єктивних причин довідкам присвоєні невірні номери /том 2 а.с. 14/.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає надані довідки № 1668 та № 1095 належними доказами у розумінні ст. 57 ЦПК України, та вони підтверджують, що ОСОБА_5 проживала та була зареєстрована з 17.01.1979 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 у квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_1 до дня смерті ОСОБА_5, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2

У судовому засіданні судом за клопотанням сторони позивача було допитано свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які є жителями будинку АДРЕСА_1.

Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що ОСОБА_1 та покійна ОСОБА_5 дружили, а коли остання захворіла ОСОБА_1 почала про неї піклуватися, та прожили вони разом років п'ять. Вказала, що ОСОБА_5 за межі міста однозначно не виїжджала, так як постійно була вдома. Свідок вказала, що не знає гр. ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що бачила ОСОБА_2 коли той виносив меблі із квартири, а ОСОБА_3 взагалі не знає. Свідок вказала, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_5 близько 4-5 років разом. Квартира ОСОБА_5 є однокімнатною, там на дивані спала сама ОСОБА_5, а ОСОБА_1 спала на розкладному кріслі. Так вони вели спільне господарство, оскільки ОСОБА_1 піклувалася за ОСОБА_5 Свідок вказала, що також разом із чоловіком надавали допомогу ОСОБА_5, однак лише на свята навідувалися до неї. Свідок вважає абсурдом припущення, що ОСОБА_5 могла відвідувати м. Київ, так як остання нікому не довіряла, однак по-людськи вони спілкувалися добре, тому ОСОБА_5 обов'язково розповіла б якби мала намір відчужити квартиру. Після смерті ОСОБА_5 свідок разом з іншими мешканцями парадної будинку спостерігали як вивозили речі із спірної квартири. Свідок вказала, що біля квартири сусіди написали «Обережно шахраї» з метою збереження майна ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 проживали разом із 2003-2004 року, коли ОСОБА_5 ще була в змозі підійматися на 5 поверх до ОСОБА_1 Свідок вказала, що ОСОБА_5 була не в змозі самостійно себе доглядати, а тому звісно ж не могла їздити до м. Києва. Свідку відомо зі слів ОСОБА_5, що вона мала намір піти до нотаріуса та подарувати свою квартиру ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_15 пояснив суду, що ОСОБА_1 дивилася за ОСОБА_5, та вони проживали разом. Зазначив, що ОСОБА_5 просто не могла покинути місто та поїхати до м. Києва. ОСОБА_2 не знає, ОСОБА_3 не бачив.

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що працює двірником з 2010 року по 2017 рік. Знає і ОСОБА_1, і ОСОБА_5, так як разом саджали квіти. Свідок вказала, що ОСОБА_5 не могла виїжджати до м. Києва, так як навіть по двору не гуляла, про неї піклувалася ОСОБА_1, робила їй масаж, гімнастику, змушувала рухатися. Свідок пояснила, що ОСОБА_5 і ОСОБА_1 проживали разом років п'ять, мали одну пенсію, їли разом, жили як родичі.

Судом також допитано свідка ОСОБА_17, яка була соціальним робітником, що навідувала ОСОБА_5 Свідок пояснила суду, що знала ОСОБА_5 з 2000 року, ще до роботи у соціальній службі, так як познайомилися на виставці квітів. Обслуговувала ОСОБА_5 приблизно рік, так як ОСОБА_5 хворіла, у неї була поломана ліва кисть, боліла нога, ходила із паличкою по квартирі. Свідок вказала, що навідувала ОСОБА_5 два рази на тиждень, хоча догляд їй був потрібний постійно. Знає, що ОСОБА_1 готувала їсти і для ОСОБА_5, так як в останньої не було холодної води, а купатися ОСОБА_5 ходила до ОСОБА_1 на п'ятий поверх. ОСОБА_1 проживала у квартирі ОСОБА_5 із 2009 року.

У судовому засіданні також у якості свідка було допитано позивача ОСОБА_1, яка пояснила суду, що вона проживала із ОСОБА_5 однією сім'ю та після погіршення здоров'я ОСОБА_5 вона переїхала до неї. Лікарів ОСОБА_5 не визнавала та соціальних працівників також, оскільки нікому із сторонніх не довіряла. ОСОБА_1 вказала, що готувала для ОСОБА_5 і для себе у своїй квартирі, змушувала покійну ходити. ОСОБА_5 обіцяла їй подарувати квартиру після того як оформить всі документи та покращиться її здоров'я. Однак, ОСОБА_5 не поправилась.

Проаналізувавши пояснення свідків, допитаних у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що надані показання у розумінні ст. 57 ЦПК України являються належними доказами, та судом із показань свідків встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 постійно проживали з 2004 року до дня смерті ОСОБА_5 разом однією сім'ю, ділили свої пенсії, були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права та обов'язки, зокрема, ОСОБА_1 здійснював догляд за ОСОБА_5, у зв'язку із її незадовільним станом здоров'я.

У ході розгляду справи учасники справи пояснювали, що 03.02.2016 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 190 КК України /кримінальне провадження № 12016160480000391/, в рамках якого 04.04.2016 року прокурор Одеської місцевої прокуратури № 1 Болгар А.В. допитав свідків ОСОБА_1 /а.с. 204-208/ та ОСОБА_19 /а.с. 209-213/.

Представник позивача пояснював, що вказані протоколи допиту свідків не можуть вважатися належними доказами по справі, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_19 були допитані прокурором 04.04.2016 року під тиском, та того ж дня представник відповідача ОСОБА_8 надала дані протоколи до матеріалів даної справи. Вбачаючи в діях сторони відповідача корупційний склад, представник позивача з цього приводу звертався із скаргами до відповідних правоохоронних органів, на підтвердження чого суду надано ряд скарг та заяв до правоохоронних органів.

Допитаний у судовому засіданні по даній справі свідок ОСОБА_17 пояснила, що не підтримує свої показання, надані у прокуратурі, так як на неї здійснювали тиск, вона сильно хвилювалася та не могла читати те, що їй дали підписати, записане начебто з її слів.

Отже, суд оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, критично оцінює протоколи допиту ОСОБА_1 та ОСОБА_19 від 04.04.2016 року.

Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що Другою Одеською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_1 заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_5, що підтверджується листом нотаріальної контори від 29.07.2015 року, в якому ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду для визначення права на спадкування /а.с. 17 зворот/ та Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі /а.с. 17/

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5, проживали однією сім'ю з другої половини 2004 року і до самої смерті ОСОБА_5, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 03.11.1993 року ОСОБА_5 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 /а.с. 11/.

В матеріалах справи наявний договір дарування від 03.10.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк А.В., реєстровий № 873. За яким ОСОБА_5 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. Договір оформлено на спеціальному бланку нотаріального документа серії ВЕХ № 482365 /а.с. 18/.

В матеріалах справи наявні неодноразові листи приватного нотаріуса КМНО Шепелюка А.В. з повідомленням, що він ніколи не посвідчував договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03.10.2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 873, за яким ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 вказану квартиру.

Відповідно до листа начальника Шевченківського РВ ГУМВС України в м. Києві від 16.01.2016 року /а.с. 115/ приватний нотаріус Шепелюк А.В. із заявами про викрадення чи втрату спеціального бланку нотаріального документа серії ВЕХ № 482365 не звертався /а.с. 115/.

Відповідно до положень п. 8 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Судом встановлено, що у даній справі ОСОБА_5 на виконання договору дарування квартиру АДРЕСА_1 вказану квартиру не передавала, так як квартира не вибувала із її володіння.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК ( 435-15 ).

Отже, враховуючи встановлені обставини та характер правовідносин, що склалися між сторонами, суд приходить до висновку, що сторона позивача ОСОБА_1 правомірно не пред'являла вимоги про визнання правочину неукладеним, так як така вимога відповідно до роз'яснень Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. При цьому як на підставу своїх вимог у цій частині позивач належним чином посилається на положення глави 83 книги п'ятої ЦК України.

Таким чином, враховуючи пояснення свідків, допитаних у судовому засіданні, щодо невиїзду ОСОБА_5 за межі м. Одеси, а тим паче до м. Києва, враховуючи постійне місце проживання ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1, в тому числі із часу нібито укладення договору дарування від 03.10.2007 року, та приймаючи до уваги заяву приватного нотаріуса КМНО Шепелюка А.В. про те, що він ніколи не посвідчував договір дарування № 873 від 03.10.2007 року, суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати укладеним договір дарування від 03.10.2007 року, реєстровий № 873, за яким ОСОБА_5 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Проаналізувавши встановлені обставини, та враховуючи встановлення судом факту, що ОСОБА_1 та ОСОБА_20, проживали однією сім'ю з другої половини 2004 року і до самої смерті ОСОБА_5, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2, суд вважає, що вимога позивача про визнання за нею як спадкоємцею четвертої черги спадкування, право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 підлягає задоволенню, так як обґрунтована та доведена.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на все рухоме майно, що знаходилося у квартирі АДРЕСА_1, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивачем ОСОБА_1 всупереч положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України не надано жодних доказів на підтвердження вимог у цій частині, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання за нею права власності на все рухоме майно, що знаходилося у квартирі не підлягає задоволенню, так як необґрунтована та недоведена.

19.08.2015 року приватним нотаріусом ОМНО Філімоновою Г.В. посвідчено договір купівлі-продажу, реєстровий № 1552, за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 /а.с. 20/.

Судом на виконання ухвали суду про витребування доказів від 29.11.2015 року досліджено документи по оформленню договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого 19.08.2015 року за реєстровим № 1552 /а.с. 132-157/.

Як встановлено судом ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1. В подальшому, а саме 19.08.2015 року приватним нотаріусом ОМНО Філімоновою Г.В. посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майн (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дослідженими матеріалами справи та показання свідків, судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 ніколи не вибувала із володіння ОСОБА_5, яка до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 користувалася своєю власністю.

При цьому як підтверджено показаннями свідків в період посвідчення договору купівлі-продажу від 19.08.2015 року, сусіди по будинку та позивач не бачили ані ОСОБА_2 в якості продавця квартири, ані ОСОБА_3 в якості покупця квартири. У зв'язку із чим, суд критично оцінює заперечення представника відповідача ОСОБА_3 в цій частині. Оскільки, на підтвердження заперечень у цій частині стороною ОСОБА_3 не надано жодних доказів.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів» від 24.11.2008 року, у ч. 1 ст. 216 ЦК закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Стаття 330 ЦК ( 435-15 ) чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК ( 435-15 ), є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 вірно обрала спосіб захисту свого права, а тому її позовні вимоги про витребування у ОСОБА_3 спірної квартири підлягають задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.

Стосовно позову третьої особи Одеської міської ради, суд зазначає наступне.

Статтею 278 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1277 ЦК України, заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Частиною 2 ст. 1220 ЦК України передбачено, що часом відкриття спадщини є день після смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Одеської міської ради не підлягають задоволенню, так як є взаємовиключними щодо вимог ОСОБА_1, а саме суд вважає, що відсутні підстави вважати, що після смерті ОСОБА_5 відсутні спадкоємці за законом.

При цьому суд погоджується із запереченнями представника відповідача ОСОБА_3, що позов Одеської міської ради пред'явлено передчасно. Оскільки, Одеська міська рада всупереч положень ч. 2 ст. 1220 ЦК України звернулась до суду 28.04.2016 року із відповідним позовом.

Окрім того, суд не приймає до уваги пояснення представника позивача ОСОБА_1 щодо можливості задоволення позову Одеської міської ради в частині виселення ОСОБА_3 із спірної квартири. Так як дана вимога Одеської міської ради заявлена з інших підстав, ніж позов ОСОБА_1

Проаналізувавши встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі, так обґрунтована та доведена; а позовна заява третьої особи Одеської міської ради не підлягає задоволенню, так як заявлена безпідставно та передчасно.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 79, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 3 СК України, ст. ст. 203, 216, 334, 388, 626, 629, 717,1212-1213, 1264, 1277 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, - задовольнити частково.

Встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5, проживали однією сім'ю з другої половини 2004 року і до самої смерті ОСОБА_5, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнати за ОСОБА_1, як спадкоємцею четвертої черги спадкування, право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1.

Витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

В іншій частині вимог, - відмовити.

В задоволенні позову третьої особи Одеської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк А.В., про визнання договору недійсним, визнання спадщини відумерлою, витребування майна та виселення, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення або протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення.

Суддя Васильків О. В.