Рішення № 66281386, 26.04.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 610/3179/16-ц Головуючий суддя І інстанції Вельможна І. В.

Провадження № 22-ц/790/2640/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про спадкове право

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю секретаря - Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Балаклійська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, визнання недійсним державного акту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И Л А :

13 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Балаклійська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, визнання недійсним державного акту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, в якому просила визнати недійним та скасувати Свідоцтво про право на спадщину за законом, серії АВО № 320583, видане ОСОБА_6 10.01.2001 року, зареєстроване в реєстрі за № 2-17, посвідчене Державним нотаріусом Балаклійського державної нотаріальної контори; визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право на спадщину за законом, серії АВО № 320584, видане ОСОБА_6 10.01.2001 року, зареєстроване в реєстрі за № 2-18, посвідчене Державним нотаріусом Балаклійського державної нотаріальної контори; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_1, виданий на підставі рішення № 117 виконкому Яковенківської сільської Ради народних депутатів від 21.12.2001 року на ім'я ОСОБА_6 на земельну ділянку, яка розташована на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області, площею 5,5953 га; Визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну частку (пай), яка перебувала у власності колишнього КСП ім. Ватутіна на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області, розміром 5,87 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка належала ОСОБА_7 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2; Визнати за ОСОБА_3 право власності на грошовий вклад у філії - Балаклійське відділення № 2845/015 ПАТ «Державний Ощадний Банк України», який знаходиться на рахунку НОМЕР_2 з нарахованими процентами, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що відповідно до заповіту від 16 червня 1999 року, складеної ОСОБА_7 у нотаріальній формі на ім'я позивача, після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач успадкувала все належне спадкодавцю майно: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, земельний пай, грошовий вклад в банку. Вказала, що спадщину вона прийняла відповідно до правил п. 1 ч. 1 ст. 548 ЦК УРСР 1963 року, які діяли на день відкриття спадщини, оскільки позивач на той час постійно мешкала і була постійно зареєстрована за адресою у вищевказаному житловому будинку, сплачувала відповідні комунальні платежі, утримувала правовстановлюючі документи на будинок, будинкову книгу, технічний паспорт на будинок, ощадну книжку, про відмову у прийнятті спадщини не заявляла. Вважала, що після прийняття спадщини вона зможе отримати свідоцтво про право на спадщину в будь-який момент, оскільки видача свідоцтва будь-яким строком не обмежена. У зв'язку із складними матеріальним становищем, хворобами, сімейними проблемами, вона вимушено відкладала візит до Балаклійської державної нотаріальної контори Харківської області. 25.05.2016 року вона звернулася до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на будинок, в чому їй було відмовлено, оскільки спірна спадщина вже була оформлена на ОСОБА_6, який також прийняв та оформив на своє ім'я спадщину після смерті ОСОБА_7, і на підставі рішення № 117 виконкому Яковенківської сільської Ради народних депутатів від 21.12.2001 року оформив на своє ім'я право власності на землю, а згодом помер ІНФОРМАЦІЯ_3, спадкоємцями якого є відповідачі по справі. При цьому позивач вказала, що нотаріус в порушення п. 111-1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮ України від 18 червня 1994 року № 18/5 в редакції від 17.10.2000 року, при підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або за заповітом не перевірила за даними Єдиного реєстру наявність заповіту спадкодавця на ім'я позивача та наявність ще одного спадкоємця, ОСОБА_8, доньки спадкодавця.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України та з посиланням на п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», оскільки свідоцтва про право на спадщину були видані ОСОБА_6 без врахування заповіту, про що вона не знала, просила захистити її спадкові права та задовольнити позов.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 28 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Балаклійська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, визнання недійсним державного акту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначила, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення мала місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, були допущені порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначила, що судом не було надано належної оцінки тому факту, що сам факт її реєстрації і фактичне проживання разом з бабкою до дня її смерті і після цього, та наявність у неї документів на кошти і майно її бабки вже свідчать про її фактичний вступ в управління і володіння спадковим майном. Вказала, що суд не врахував, що нотаріус допустився порушення закону при оформленні спадщини на ОСОБА_6, оскільки вона не перевірила склад сім'ї спадкодавця та факт наявності заповіту.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення позивача, її представника та представника відповідача ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7, яка на день смерті була власником житлового будинку АДРЕСА_1, який крім спірних по цій справі земельної частки (паю) та грошового вкладу увійшов до спадкової маси.

01.06.2000 року ОСОБА_7 склала заповіт, який було зареєстровано в реєстрі за № 2 та посвідчено приватним нотаріусом Соколовою С.О., згідно якого все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті та на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_3., яка проживає разом з нею.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_3 надала на розсуд суду копію Витягу зі спадкового реєстру (заповітів/спадкових договорів) від 25.05.2016 року № 43958762, копію Дубліката заповіту від 01.06.2000 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2 та посвідченого приватним нотаріусом Соколовою С.О., копію будинкової книги на житловий будинок АДРЕСА_1, з якої вбачається, що ОСОБА_3 була зареєстрована разом з ОСОБА_7 на день смерті останньої та копію Витягу зі Спадкового реєстру (спадкової справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 25.05.2016 року № 43958755, з якого вбачається, що на ім'я ОСОБА_6 було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, серії АВО № 320583, зареєстроване в реєстрі за № 2-17, посвідчене Державним нотаріусом Балаклійського державної нотаріальної контори та Свідоцтво про право на спадщину за законом, серії АВО № 320584, зареєстроване в реєстрі за № 2-18, посвідчене Державним нотаріусом Балаклійського державної нотаріальної контори.

Згідно ст. 48 ЦК УРСР 1963 рок, який діяв на день видачі спірних свідоцтв про право на спадщину, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину інших осіб тощо.

З листа Балаклійської державної нотаріальної контори Харківської області від 03.10.2016 року вбачається, що після смерті ОСОБА_7 відкрита спадкова справа № 3/2001 року, в якій міститься заява ОСОБА_6 - сина померлої про прийняття спадщини після померлої на ім'я якого було видано свідоцтва про право на спадщину - земельну частку (пай) та грошовий вклад. Крім того, при оформленні спадщини інформація про наявність заповітів з Єдиного реєстру заповітів (на той час Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ) та нотаріусу неможливо було перевірити, так як на час видачі свідоцтв інформація не перевірялася та Єдиний реєстр заповітів не працював, тому нотаріусу не було відомо про наявність заповіту, посвідченого 01.06.2000 року приватним нотаріусом Соколовою С.О. та зареєстрованим за № 2 (а.с. 57).

Відмовляючи у задоволенні позову суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів про вчинення нею будь-яких дій для прийняття нею спадщини за заповітом, факт вступу в управління та володіння спадковим майном, а також - подачі заяви про прийняття спадщини також не доведено. При цьому суд першої інстанції також не прийняв до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_5 щодо спливу строків позовної давності, про застосування якої було заявлено.

Однак, рішення суду не в повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на день виникнення спірних правовідносин, - відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

При цьому суд першої інстанції всупереч положень ст. 214 ЦПК України не надав належної оцінки відомостям, які містяться у копії будинкової книги на житловий будинок АДРЕСА_1, про те що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, мала зареєстроване постійне місце проживання за адресою вищевказаного житлового будинку, тобто вона володіла спадком майном і тому відповідно до вказаної норми п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 року, яка діяла на день виникнення спірних правовідносин, і тому визнається такою, що прийняла спадщину.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно ст. 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Стаття 529 ЦК УРСР 1963 року визначає, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Як вбачається із копії свідоцтва про право на спадщину сер. АВО № 320583 від 10.01.2001 року на підставі ст. 529 ЦК УРСР 1963 року, що передбачала спадкоємство за законом першої черги, спадкоємцем майна ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, земельної частки - паю, що перебуває у колективній власності Сільськогосподарського підприємства «ім. Ватутіна» розміром 5,87 умовних гектара без визначення меж цієї ділянки в натурі, - є ОСОБА_6 (а.с. 67).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину сер. АВО № 320584 від 10 січня 2001 року на підставі ст. 529 ЦК УРСР 1963 року спадкоємцем майна ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, грошового вкладу разом з процентами та компенсаціями, що знаходиться в ощадному банку № 2845/015 в м. Барвінкове Харківської області на рахунку НОМЕР_2, - є ОСОБА_6 (а.с. 68).

Згідно листа з Відділу Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області від 25.07.2016 року відповідно до даних Державного земельного кадастру за гр. ОСОБА_6 значиться земельна ділянка розміром 5,5953 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до Державного акту серії НОМЕР_1, зареєстрованого 09.04.2002 року за № 346 в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю на території Яковенківської сільської ради за 1998-2002 роки. Державний акт виданий на підставі рішення виконкому Яковенківської сільської ради № 117 від 21.12.2001 року (а.с. 29).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 79). Спадкоємцями після його смерті є його син - відповідач ОСОБА_5, який згідно до заяви прийняв спадщину на підставі заповіту, а також - непрацездатна дружина спадкодавця, ОСОБА_4, яка відповідною заявою прийняла спадщину на підставі ст. 1241 ЦК України (а.с. 86, 94, 97).

Суд першої інстанції також всупереч вимог ст. 213 ЦПК України не з'ясував, що внаслідок видачі 10.01.2001 року спірних свідоцтв про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_6 було порушене право ОСОБА_3 на спадщину за заповітом.

Однак у даному випадку порушене право позивача не підлягає захисту судом - з огляду на сплив на день звернення до суду з позовом, 13 вересня 2016 року, загального трирічного строку для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовної давності), який визначений ст. 71 ЦК УРСР 1963 року та ст.ст. 256, 257 чинного ЦК України.

У статті 76 ЦК УРСР 1963 року визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятк з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу, яких у даній справі не встановлено.

Аналогічні правила щодо початку перебігу строку позовної давності, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, встановлені у ч. 1 ст. 261 чинного ЦК України.

У статті 256 ЦК України передбачена позовна давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наслідки спливу позовної давності визначені у ст. 267 ЦК України, згідно з ч. 4 якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається із копії дублікату заповіту ОСОБА_7 від 01 червня 2000 року, яким вона заповідала все своє майно позивачу ОСОБА_3. - був виданий за заявою позивача 15 листопада 2006 року, що колегія суддів розглядає як підтвердження факту, що позивач принаймні із вказаної дати вже була поінформована про свої спадкові права та повинна була дізнатися про їх порушення з боку ОСОБА_6 (а.с. 18). При цьому позивач всупереч вимог ст. 60 ЦПК України не надала до суду належних і допустимих доказів на підтвердження поважних причин, з яких вона після 15 листопада 2006 року на протязі більше дев'яти років до звернення до суду з цим позовом не змогла оспорити свідоцтва про право власності та державний акт на землю. Не можна вважати поважною причиною той факт, що позивач тривалий час відкладала оформлення спадкових прав, що не потребувало від неї значних зусиль або витрат, така поведінка позивача в контексті положень стосовно порядку перебігу строку позовної давності її не виправдовує.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне у даному випадку також перевірити відповідність суспільному інтересу у дотриманні принципу правової визначеності, який втілений у положенні закону про позовну давність.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі «ВАТ "Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» зазначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення; боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю; будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

В п. 51 рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom) було зазначено, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.

У даній справі відсутні докази того, що ОСОБА_6 при оформленні спадщини діяв недобросовісно. Немає жодного доказу того, що ОСОБА_6 знав про наявність заповіту на ім'я позивача ОСОБА_3, або що ОСОБА_6 був причетний до того, що державний нотаріус не отримала відомості про наявність такого заповіту при оформленні спадкових прав на його ім'я. З листа завідуючої Балаклійської державної нотаріальної контори від 03 жовтня 2016 року вбачається, що при оформленні спадщини на ім'я ОСОБА_6 інформація про наявність заповітів в Єдиному реєстрі заповітів (на той час Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ) нотаріусу неможливо було перевірити з об'єктивних причин (а.с. 57).

Це узгоджується із діючим на той час законодавством. Так, відповідно до Наказу МЮ України № 51/5 від 17.10.2000р. про затвердження Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ (зареєстровано в МЮ України 17 жовтня 2000 року за № 714/4935) було передбачено такий порядок введення в дію вказаного Єдиного реєстру:

5. Установити, що всі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину з 01.12.2000 підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр.

6. Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським управлінням юстиції, державному підприємству "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в строк до 01.05.2001 забезпечити реєстрацію в Єдиному реєстрі заповітів, складених та посвідчених, змінених у встановленому законодавством порядку, заведених спадкових справ та виданих свідоцтв про право на спадщину до 01.12.2000 відповідно до розділу 4 Положення про Єдиний реєстр.

7. Установити з 01.05.2001 обов'язкову перевірку наявності (відсутності) заповіту та наявності (відсутності) заведеної спадкової справи за даними Єдиного реєстру згідно з пунктами 2.4, 3.3 Положення про Єдиний реєстр.

У зв'язку із введенням вказаного Єдиного реєстру вказаним Наказом МЮ України, який був опублікований 03.11.2000 року в № 42 Офіційного віснику України, ст. 1802, були запровадженні наступні зміни і доповнення до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮ, України від 14 червня 1994 року № 18/5 (зареєстрована в МЮ України 07 липня 1994 року за № 152/361) стосовно роботи нотаріуса з цим Єдиний реєстром, які до цього не були передбачені:

4. доповнити Інструкцію пунктом 88-1 такого змісту:

"88-1. Заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ";

пункт 108 доповнити абзацом третім такого змісту:

"Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ";

доповнити Інструкцію пунктом 111-1 такого змісту:

"111-1. При підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або зґаповітом нотаріус за даними Єдиного реєстру перевіряє наявність або відсутність заповіту, складеного спадкодавцем у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ";

абзац 1 пункту 115 викласти в такій редакції:

"Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Перевірка наявності заповіту, а також його чинності здійснюється за допомогою Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ";

абзац 2 пункту 125 доповнити реченням такого змісту:

"Нотаріус за даними Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ перевіряє наявність заведеної спадкової справи. У разі підтвердження цього факту нотаріус відмовляє у прийнятті заяви (іншого документа), рекомендуючи заявнику подати її за місцезнаходженням цієї справи, а в разі потреби - вимагає цю справу для подальшого провадження";

пункт 125 доповнити абзацом такого змісту:

"Усі заведені спадкові справи та відомості про списання спадкової справи до архіву підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ".

Таким чином, на день посвідчення заповіту ОСОБА_7 на користь позивача ОСОБА_3, 01.06.2000р. вказаний Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ не був передбачений діючим законодавством, а на день оформлення спадкових прав на ім'я ОСОБА_6, січень 2001 року, ще не було закінчено і тому не було гарантовано внесення до Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ відомостей про наявність цього заповіту. Внаслідок цього виконання нотаріусами вищевказаних доповнень і змін до Інструкції стосовно перевірки наявності заповіту при оформленні свідоцтва про спадщину, які оспорені по цій справі, не було забезпечено на державному рівні.

При розгляді справи «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини в п. 68 свого рішення від 20 жовтня 2011 року під час перевірки наслідків для передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. права на мирне володіння майно, зазначив, що дія державного органу, який при виправленні помилки у своїй діяльності фактично анулював юридичну підставу, на якій виникло первісне право заявника на землю, становила втручання в зазначене право. Зокрема, щоб відповідати Конвенції, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom), п. 36).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38), п. 71 вказаного рішення Європейського суду з прав людини по справі «Рисовський проти України».

У п. 73 вказаного рішення по справі «Рисовський проти України» Європейський суд також вказав на те, що повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими рамками, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу.

При цьому колегія суддів в контексті принципу належного врядування та у світлі міркувань, які наведені вище стосовно значного спливу строку позовної давності, не вбачає можливості виправлення помилок, допущених при оформленні спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, здійснювати за рахунок кінцевих добросовісних набувачів цих прав - відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, спадкоємців після смерті ОСОБА_6, оскільки це становить для них непропорційний і надмірний тягар, що не допускається відповідно до положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, які гарантують право на мирне володіння своїм майном, у даному випадку у вигляді спадщини після смерті ОСОБА_6, яка після її прийняття їм належить з часу відкриття спадщини, ч. 5 ст. 1268 ЦК України.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Наведене свідчить, що внаслідок спливу позовної давності за законом у суду немає можливості визнати недійсним спірні свідоцтва про спадщину, та на користь позивача ОСОБА_3 змінити власника спірного спадкового майна

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повністю з'ясував обставини справи стосовно прийняття спадщини та юридичних наслідків спливу позовної давності, внаслідок чого помилився із застосуванням норм матеріального права, то відповідно до п.п.1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову, за спливом позовної давності, поважних причин пропущення якої не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 лютого 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Балаклійська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, визнання недійсним державного акту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - відмовити з інших підстав.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -