Рішення № 66278928, 25.04.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12341/15-ц

Провадження № 22-ц/779/626/2017

Категорія 34

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.,

секретар Возняк В.Д.,

з участю: відповідача ОСОБА_2

представників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська теплоенергетична компанія» до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_6 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

у серпні 2015 року ТОВ «Станіславська теплоенергетична компанія» звернулася з даним позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_2 з 26.10.2012 до 11.03.2015 працював на посаді майстра дільниці з ремонту теплових мереж і з ним було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. В результаті проведеної 27.02.2015 інвентаризації виявлено недостачу товарно-матеріальних цінностей, що знаходилися на зберіганні відповідача, на суму 57 569,82 грн, яку відповідач погасити відмовився. Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_2 вказані кошти як шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обовязків.

Заочним рішення Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Станіславська теплоенергетична компанія» завдану майнову шкоду в розмірі 57 569,82 грн та 575,70 грн судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що відповідач про розгляд справи повідомлений не був, тому не мав можливості надати суду пояснення і документи щодо обставин справи. Матеріальні цінності зберігалися просто на території підприємства в загальнодоступних місцях, використовувалися усіма працівниками служби експлуатації. Суд не врахував, що договір про повну матеріальну відповідальність міг укладатися підприємством з працівником, який займає посаду, безпосередньо повязану із зберіганням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких робіт і посад затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.1977 № 447/24, чинної відповідно до Постанови ВРУ від 12.09.1991. Посади слюсаря-сантехніка та майстра дільниці у зазначеному переліку відсутні, тому договір про повну матеріальну відповідальність не міг бути укладений з відповідачем в силу закону і він не міг нести повну матеріальну відповідальність, а лише обмежену відповідальність у розмірі не більше середньомісячного заробітку. Просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В засідання апеляційного суду ОСОБА_2 і його представник апеляційну скаргу підтримали, представник Станіславської теплоенергетичної компанії доводи апеляційної скарги заперечив.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 22.08.2012 прийнятий на посаду слюсаря-сантехніка ТОВ «Станіславська теплоенергетична компанія» на дільницю з ремонту теплових мереж, в подальшому переведений на посаду майстра дільниці з ремонту теплових мереж і з ним 26.10.2012 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. В результаті проведення інвентаризації згідно опису від 27.02.2015 та протоколів засідання інвентаризаційної комісії виявлено недостачу товарно-матеріальних цінностей, що знаходилися на матеріальному зберігання відповідача, на суму 57 569,82 грн.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що ОСОБА_2 належить до категорії осіб, які несуть повну матеріальну відповідальність на підставі укладеного договору, тому повинен відповідати у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини підприємству, установі, організації з урахуванням того, що майно та інші цінності були одержані працівником під звіт. Робота по відпуску товарів (продукції), незалежно від профілю та форми підприємства, організації, входить у даний перелік.

Висновок суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Установлено, що наказом від 26.10.2012 № 11-к ОСОБА_2 переведений із посади слюсаря-сантехніка на посаду майстра дільниці № 1 служби з експлуатації та ремонту теплових мереж ТОВ «Станіславська теплоенергетична компанія». Того ж дня з ним укладено договір № 79 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Згідно акту службового розслідування від 06 березня 2015 року, у звязку з неналежним виконанням посадових обовязків ОСОБА_2 допущено виникнення недостачі товарно-матеріальних цінностей, що були передані йому на матеріальне зберігання, на загальну суму 57 569,83 грн.

Наказом від 11.03.2015 № 12-к/тр ОСОБА_2 звільнено з посади майстра за вчинення винних дій при обслуговуванні товарно-матеріальних цінностей, які дають підстави для втрати довіря (п. 2 ст. 41 КЗпП України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Згідно п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29 грудня 1992 року № 14 роз'яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва затверджено постановою Державного комітету ОСОБА_3 Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, яка діє на території України відповідно до Постанови Верховної ОСОБА_3 України від 12.09.1991 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР"

Посада майстра дільниці як і виконувана ним робота до зазначеного Переліку не відноситься.

Договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади в зазначеному Переліку не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-16цс12).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про повне задоволення позову без належного з'ясування дійсних обставин справи та оцінки наявних доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права

Разом з тим, із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути кошти з відповідача, як шкоду, заподіяну юридичній особі під час виконання трудових обов'язків.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

У матеріалах справи міститься достатньо доказів для покладення на ОСОБА_2 матеріальної відповідальності у межах середнього місячного заробітку, оскільки неналежне виконання ним своїх обов'язків призвело до заподіяння підприємству шкоди, завданої недостачею товарно-матеріальних цінностей.

Середній заробіток ОСОБА_2 у відповідності до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, згідно наданих довідок становить 3 717,33 грн і в силу вимог ст. 132 КЗпП України підлягає стягненню на користь ТОВ «Станіславська теплоенергетична компанія».

З огляду на встановлене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що згідно ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Судовий збір у розмірі 575,70 грн згідно ст. 88 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_6 задовольнити частково.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська теплоенергетична компанія» майнову шкоду в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 3 717,33 грн та 575,70 грн судових витрат. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Бойчук І.В.

ОСОБА_7