Ухвала суду № 66272498, 12.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" квітня 2017 р. м. Київ К/800/7292/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,при секретарі: Горбатюку В.С.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014

у справі № 826/8745/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вибір-К"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013 позов залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 01.03.2013 № 0001102250.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошових зобов'язань із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 20.02.2013 № 103/22.5.09/32312227.

Згідно з цим актом товариство порушило норми підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит на загальну суму 5621650,00 грн. у податковому обліку за період з березня 2008 року по листопад 2010 року, листопад, грудень 2011 року, січень 2012 року за наслідками нікчемних правочинів з поставки від ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Фрументумопт», у результаті чого позивачем занижено ПДВ на загальну суму 5621650,00 грн. у податковому обліку за період з березня 2008 року по листопад 2010 року, листопад, грудень 2011 року, січень 2012 року.

Висновок про нікчемність правочинів між позивачем та цими постачальниками обґрунтовано посиланням на встановлені ознаки фіктивності цих постачальників, як-то: відсутність ПП «Одеська будівельна компанія» та ТОВ «Фрументумопт» за місцезнаходженням; відсутність у них основних фондів, трудових ресурсів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення поставки; письмових підтверджень від засновника та керівника ПП «Одеська будівельна компанія» про його непричетність до діяльності юридичної особи та її реєстрацію на своє ім'я за винагороду; порушення кримінальних справ за фактами фіктивного підприємництва з використанням ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Фрументумопт».

За результатами перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.03.2013 № 0001102250 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 2355002,00 грн. за основним платежем та 588750,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Фрументумопт» товарів (товарно-матеріальні цінності, призначені для виконання робіт з улаштування водопровідних мереж, систем опалення) від імені цих постачальників виписано на адресу позивача видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми податкового кредиту у податковому обліку за вищевказані податкові звітні періоди.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з реального характеру поставки позивачу товару від ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Фрументумопт». Такий висновок суд апеляційної інстанції обґрунтував посиланням на надані позивачем документи бухгалтерського первинного обліку, виписаними на господарські операції з поставки між позивачем і цими контрагентами (видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення), а також на документи, якими оформлено подальше використання позивачем отриманого товару у власній господарській діяльності (договорами з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, видатковими накладними, податковими накладними). Апеляційний суд як доказ реальності поставок між позивачем та ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Фрументумопт» визнав договори оренди нежитлових приміщень між позивачем і ТОВ «Шато-Інвест», акти приймання-передачі нежитлових приміщень, акти про надання послуг з оренди, засоби реклами послуг, які надає позивач; відповідність призначення придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей видам його статутної діяльності (зокрема, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування).

Разом із тим, з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2011 року № 1379), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Норма такого ж змісту була і в пункті 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037.

Заперечуючи проти адміністративного позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача суми податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які спростовують реальний характер поставки позивачу від ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Фрументумопт» товарів, позбавляють документи, підписані з посилання на правочини з цими постачальниками, значення доказів права на податковий кредит. Так, контролюючий орган посилається на такі обставини, як відсутність у вказаних постачальників основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності; на пояснення громадянина ОСОБА_4 від 13.02.2012, який значиться в реєстраційних документах керівниом та засновником ПП «Одеська будівельна компанія», в яких він заперечує своє відношення до господарської діяльності цього підприємства, зазначає про його реєстрацію за винагороду; порушення відносно засновників ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Фрументумопт» кримінальних справ за вчинення злочинів, передбачених частиною 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Вказані докази та обставини судом першої інстанції були оцінені як свідчення відсутності реального характеру поставки позивачу від ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «Фрументумопт» товарів. При цьому, роблячи вказаний висновок, суд першої інстанції також врахував негативну податкову та господарську поведінку вище зазначених юридичних осіб, відсутність ПП «Одеська будівельна компанія» місцезнаходженням; відсутність у них матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних як для здійснення господарської діяльності взагалі, так і для поставки позивачу товарів; створення цих юридичних осіб з метою задіяння в схемах незаконної податкової мінімізації (створення штучних умов для зменшення податкових зобов'язань іншими платниками податків). Ці обставини встановлені судом на підставі оцінки доказів у справі, яка відповідає вимогам ст. 86 КАС України, з врахуванням, в тому числі, отриманої ДПІ під час здійснення заходів податкового контролю податкової інформації щодо діяльності зазначених вище юридичних осіб, виконання ними податкового обов'язку.

В ухвалі Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31.10.2013 у кримінальній справі № 0107/5299/12 Залізничного районного суду м. Сімферополя, копія якої додана до касаційної скарги, встановлено, що ПП «Одеська будівельна компанія» не існувало та є фіктивним (а.с. 16-20, т. 65).

Висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

У постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі за позовом ТОВ «Ампір СВ» до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України, застосовуючи норми підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення операцій з поставки документами первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, щодо яких встановлена нормативна вимога. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару (послуг).

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд апеляційної інстанції не дотримався правової позиції, викладеної в зазначених судових рішеннях Верховного Суду України, неправильно застосував вище наведені норми, внаслідок чого дійшов неправильного висновку щодо результату розгляду спору.

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених ст. 202 КАС України, для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Касаційний перегляд справи здійснено в межах касаційної скарги, як це встановлено частиною 2 ст. 220 КАС України.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко