Постанова № 66271476, 05.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" квітня 2017 р. м. Київ К/800/6498/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,при секретарі: Горбатюку В.С.,

розглянувши у судовому засідання

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014

у справі № 2а-2806/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський міжнародний контрактовий ярмарок»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві від 07.12.2010: №№ 0001314250/0, 0001304250/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 касаційну скаргу СДПІ у м. Києві задоволено частково, скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2011, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 07.12.2010: №№ 0001314250/0, 0001304250/0.

У касаційній скарзі Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, правонаступником якого є Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30.11.2010 № 623/42-50/21645267. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищив валові витрати за ІV квартал 2008 року та І квартал 2010 року на загальну суму 3319225,00 грн. та податковий кредит за лютий 2009 року, січень, лютий, березень 2010 року на загальну суму 663845,00 грн. за нікчемними правочинами з поставки позивачу від ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» презентаційних послуг, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток за ІV квартал 2008 року на 514463,00 грн. та І квартал 2010 року на 315344,00 грн. та податкові зобов'язання з ПДВ за лютий 2009 року, січень, лютий, березень 2010 року на загальну суму 663845,00 грн.

За результатами перевірки СДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.12.2010: № 0001304250/0 - про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 1244710,00 грн., у т.ч.: 829807,00 грн. - основний платіж, 414903,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0001314250/0 - про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 995768,50 грн., у т.ч.: 663845,00 грн. - основний платіж, 331923,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Як встановлено у судовому процесі, між позивачем (замовник) та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (виконавець) були укладені договори: від 19.08.2008 №19 - про забезпечення замовника квітковою продукцією (букети, композиції з рослинних матеріалів, флористичне оформлення інтер`єру); від 10.10.2008 № 10 - про надання замовнику комплексу робіт та послуг, що включає в себе надання у користування виставкового обладнання та виконання робіт із забудови (монтаж-демонтаж) ексклюзивних виставкових стендів площею 596 кв.м на виставкових заходах з 27 по 20 листопада 2008 року на території ВЦ «КиївЕкспоПлаза» в м. Києві, вул. Салютна, 2-б; від 25.11.2008 №25 - про надання замовнику послуг по організації локальної мережі офісу по вул. Печерській, 2/16 у м. Києві; від 11.01.2010 №11 - про виконання комплексу робіт та послуг, що включає в себе надання у користування виставкового обладнання та виконання робіт із забудови (монтаж-демонтаж) ексклюзивних виставкових стендів площею 957 кв.м на виставкових заходах з 3 по 5 лютого 2010 року на території ВЦ «КиївЕкспоПлаза» в м. Києві, вул. Салютна, 2-б; від 02.02.2010 №2 - про виконання комплексу робіт та послуг, що включає в себе надання у користування виставкового обладнання та виконання робіт із забудови (монтаж-демонтаж) ексклюзивних виставкових стендів площею 765 кв.м на виставкових заходах в лютому та березні 2010 року на території ВЦ «КиївЕкспоПлаза» в м. Києві, вул. Салютна, 2-б.

На підтвердження виконання господарських операцій за цими договорами позивач надав акти здачі-приймання виконаних робіт, податкові накладні та копії платіжних доручень про сплату вартості послуг та робіт, на підставі яких позивач відніс вказані витрати до складу валових витрат, а суми ПДВ, сплачені в ціні придбання робіт і послуг, включив до сум податкового кредиту.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів..

Суди попередніх інстанцій, однак, вимог наведених норм матеріального і процесуального права не дотримались.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з реальності поставок позивачу від ТОВ «С.Дж.Р.Групп» послуг за вказаними вище договорами; достовірності вище зазначених документів первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, складених з посиланням на виконання господарських операцій з надання цих послуг. Такий висновок суди обґрунтували тим, що на дати складання цих документів ТОВ «С.Дж.Р.Групп» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та платником податку на додану вартість, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних обумовлено умовами поставки послуг, які не передбачали участі позивача у доставці комплектуючих до виставкового обладнання та квіткових композицій.

Ці обставини, за висновком суду, обумовлюють правомірність дій позивача щодо збільшення в податковому обліку сум валових витрат та податкового кредиту на підставі отриманих від цього постачальника податкових накладних. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відхилив посилання податкового органу на постанову Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011 у справі № 1-п-32/11, якою громадянина ОСОБА_4, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 ст. 367 КК України, звільнено від відповідальності на підставі пункту «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році». За висновком суду, у цій постанові не встановлено обставин щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Групп», крім того ОСОБА_4 обвинувачували за вчинення злочину, передбаченого ст.. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість), а не фіктивне підприємництво.

Частиною 1 ст. 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011 у справі № 1-п-32/11 громадянина ОСОБА_4, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 ст. 367 КК України, звільнено від відповідальності на підставі пункту «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році». В цій постанові встановлено, що ОСОБА_4, займаючи посаду директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп», у липні 2008 року передав іншій особі без оформлення належним чином будь-яких офіційних документів, зокрема фінансово-господарські документи, електронні ключі системи «клієнт-банк», печатку ТОВ «С.Дж.Р.Груп»; здійснення господарської діяльності фактично не контролював, надавши іншим особам можливість здійснювати від імені цього товариства з липня 2008 року по серпень 2010 року діяльність, не будучи при цьому ідентифікованими, із складанням документів про фінансово-господарську діяльність, зміст яких не відповідає дійсності.

Ці факти в силу норми частини 4 ст. 72 КАС України мають приюдиційне значення для суду при розгляді адміністративної справи, а відтак повинні були взяті до уваги судом при оцінці доказів у цій справі.

За встановленого в постанові Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2011 факту підписання документів від імені ТОВ «С.Дж.Р.Групп» не уповноваженими особами, які приховували свою діяльність від контролюючих органів, використання ними печатки цього товариства з метою складання документів, що не відповідають дійсності у суду не було підстави для відхилення останнього як доказу, що документи, надані позивачем на підтвердження сум валових витрат і податкового кредиту, не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, встановлений вищенаведеними правовими нормами, внаслідок чого зробили помилковий висновок про задоволення позову.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014, у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко