Ухвала суду № 66266236, 24.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

24.04.2017Справа № 910/3586/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Київської місцевої прокуратури № 2 в особі

Київської міської ради

до Громадської організації «Спортивний клуб веслування м. Києва»

про витребування земельної ділянки

за участю представників:

від прокуратури:Скляр Д.Ю.- посвідчення № 041074 від 03.02.2016 р. від позивача:Панасюк Ю.О.- представник за довіреністю № 225-КМГ-742 від 09.03.2017 р. від відповідача:Денисенко О.М.- представник за довіреністю б/н від 29.03.2016 р.

встановив :

До господарського суду міста Києва звернулась Київська місцева прокуратура № 2 в особі Київської міської ради з позовною заявою до Громадської організації «Спортивний клуб веслування м. Києва» (далі - ГО «Спортивний клуб веслування м. Києва») про витребування земельної ділянки.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що земельна ділянка за № 40, кадастровий номер 8000000000:90:283:0001, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Лермонтова, 4 (далі - спірна земельна ділянка), вибула з володіння територіальної громади міста Києва за відсутності її волевиявлення та з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством для передачі земельних ділянок з комунальної власності у приватну. Так, земельна ділянка була неправомірна набута ОСОБА_4 та відчужена нею на користь ОСОБА_5, яка, в свою чергу, також неправомірно відчужила її на користь відповідача - ГО «Спортивний клуб веслування м. Києва». За таких обставин прокурор вважає, що спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ГО «Спортивний клуб веслування м. Києва» на користь її власника - Київської міської ради на підставі ст. 388 ЦК України.

Разом із позовом прокурор подав заяву про забезпечення позову, в якій з урахуванням заяви, поданої ним 10.04.2017 р., просив суд заборонити державним реєстраторам вчиняти дії, пов'язані з реєстрацією прав на нерухоме майно - земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:283:001, загальною площею 0,01 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Лермонтова, 4, ділянка 40.

Вищевказана заява обґрунтована тим, що накладення арешту на спірну земельну ділянку на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 24.02.2017 р. у справі № 753/3482/17 не перешкоджатиме державній реєстрації прав на неї у випадках, визначених ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка була передана відповідачем в іпотеку на підставі договору іпотеки від 15.12.2016 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого за № 1302. Тому прокурор вважав, що існує об'єктивна вірогідність подальшого відчуження спірної земельної ділянки, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог прокурора.

У судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали змінену заяву про забезпечення позову, просили її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти вказаної заяви.

Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи в цій частині, вирішив відмовити у її задоволенні з наступних підстав.

Як встановлено ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 ГПК України встановлено, що позов може забезпечуватись шляхом заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

За змістом наведеної статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (далі - Постанова ПВГСУ № 16) роз'яснено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У свою чергу, господарський суд у вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (п. 3 Постанови ПВГСУ № 16).

У п. 3 Постанови ПВГСУ № 16 також роз'яснено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими і речовими доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Прокурор у порушення вимог ст. 33 ГПК України доказів, які свідчать про вчинення відповідачем - ГО «Спортивний клуб веслування м. Києва» дій, спрямованих на відчуження спірного майна або уникнення відповідачем повернення такого майна на користь Київської міської ради, а також доказів наявності будь-яких інших підстав для вчинення державними реєстраторами дій, пов'язаних з реєстрацією прав на спірну земельну ділянку, суду не надав.

Судом не приймаються до уваги посилання прокурора на те, що передання спірної земельної ділянки в іпотеку її власником - ГО «Спортивний клуб веслування м. Києва» на підставі договору іпотеки від 15.12.2016 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого за № 1302, може свідчити про наявність дійсної імовірності подальшого вчинення неправомірних дій щодо вказаного майна, з огляду на наступне.

Згідно з наведеними роз'ясненнями Вищого господарського суду України свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, може, зокрема, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання, при чому такі дії повинні бути вчинені відповідачем після подання позову до суду. Водночас, передання спірного об'єкта нерухомого майна в іпотеку відбулось 15.12.2016 р., тобто до звернення прокурора до суду з даним позовом (06.03.2017 р.), відтак укладення вказаного договору іпотеки не підтверджує намір відповідача в подальшому вчиняти щодо спірної земельної ділянки дії, що утруднять або зроблять неможливим виконання рішення суду по даній справі у випадку задоволення позову.

Прокурором не наведено інших обставин, які б свідчили про вчинення неправомірних дій щодо спірної земельної ділянки, за наслідками яких державним реєстратором вчиняються дії, пов'язані з реєстрацією прав на нерухоме майно.

Суд також відхиляє до уваги твердження прокурора про те, що накладення арешту на спірну земельну ділянку не перешкоджатиме державній реєстрації прав на неї у випадках, визначених ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», враховуючи наступне.

Як вбачається з Інформаційної довідки № 84234514 від 04.04.2017 р., на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 24.02.2017 р. у справі № 753/3482/17 на спірну земельну ділянку вже накладено обтяження у вигляді її арешту.

Обтяження - це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору (п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, вибуття спірного майна з володіння відповідача за умови наявності арешту, накладеного ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24.02.2017 р. у справі № 753/3482/17, не можливе.

Таким чином, з огляду на те, що предметом даного спору є вимога прокурора про витребування у відповідача спірного майна на користь його власника - Київської міської ради, застосування заходів забезпечення у вигляді заборони вносити реєстраційні записи стосовно цього майна не будуть ефективними за наявності вищевказаного арешту.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що прокурором не доведено, що невжиття таких заходів забезпечення позову, як заборона державним реєстраторам вчиняти дії, пов'язані з реєстрацією прав на спірне нерухоме майно, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у випадку задоволення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, на підставі чого суд відмовляє у задоволенні заяви Київської місцевої прокуратури № 2 про забезпечення позову.

Згідно зі ст. 49 ГПК України судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у разі відмови у задоволенні такої заяви, покладається на заявника (прокуратуру).

Керуючись ст. ст. 49, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Київської місцевої прокуратури № 2 про забезпечення позову.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через господарський суд м. Києва протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Суддя Головіна К.І.