Рішення № 66266217, 25.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2017Справа №910/4074/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ "ІНФАНТА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СИМПАТИК"

про стягнення заборгованості 794,45 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Цимбал М.О.

від відповідача: Дрозд Т.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ "ІНФАНТА" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СИМПАТИК" (відповідач) 794,45 грн. заборгованості за договором поставки № Р-2277 від 25.06.2014 з яких: 703,32 грн. - основний борг, 58,16 грн. - пеня, 6,24 грн. - 3 % річних, 26,73 грн. - втрати від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № Р-2277 від 25.06.2014 в частині оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4074/17 та призначено її до розгляду на 04.04.2017.

03.04.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що строк виконання зобов'язань з оплати товару у відповідача не настав, а тому вимоги є безпідставними.

В судове засідання 04.04.2017 з'явився представник позивача та надав суду пояснення щодо обставин справи.

Представник відповідача в судове засідання 04.04.2017 не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 розгляд справи відкладено на 25.04.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

21.04.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, у якому позивач просить суд витребувати у позивача електронну переписку щодо надіслання звітів про залишки товару по кожному окремому магазину, що була відправлена з електронної адреси покупця, яка б підтверджувала виконання відповідачем п. 8.1.2 договору поставки № Р-2277 від 25.06.2014.

У судове засідання 25.04.2017 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача надав письмові пояснення на відзив відповідача, підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, підтримав клопотання про витребування доказів.

Розглянувши у судовому засіданні 25.04.2017 клопотання відповідача про витребування доказів, суд дійшов висновку, що останнє є безпідставним, необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ (частини 1,2 статті 38 Господарського процесуального кодексу України).

Так, відповідачем не надано обґрунтувань, що вказані докази можуть перебувати у відповідача.

Більше того, повивачем у позовній заяві зазначено, що останній не отримував від відповідача жодного звіту.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача про витребування доказів задоволенню не піддягає.

Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 25.04.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СИМПАТИК" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ "ІНФАНТА" (далі - постачальник) укладено договір поставки № Р-2277 (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі замовлення останнього та у відповідності до специфікації, а покупець зобов'язується прийняти поставлений товар та оплатити його вартість у порядку і на умовах, погоджених сторонами у цьому договорі.

Згідно з п. 2.2 Договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання товару. Підтвердженням приймання товару є підписання сторонами накладної.

Відповідно до п. 5.11 Договору, у разі відповідності поставки товару умовам цього договору покупець підписує видаткову накладну.

Сторони погодили, що покупець має беззастережне право на свій розсуд повернути постачальнику поставлений ним за договором товар (п. 5.16 Договору).

Положеннями п. 8.1 Договору (в редакції протоколу розбіжностей) встановлено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар в такі строки: по мірі реалізації товару кінцевому споживачу, до п'ятнадцятого числа кожного місяця, наступного за звітним.

Згідно з п. 10.1 Договору, у разі порушення стороною договору строків виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим Договором, винна сторона зобов'язана сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення виконання зобов'язання, нараховану на суму грошового зобов'язання, за кожний день прострочення.

Договір набуває чинності з 25.06.2014 і діє до 31.12.2014 включно, а в частині невиконаних зобов'язань сторін, що виникли на момент дії даного договору - до їх повного виконання (п.12.1 Договору). Якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору, визначеному пунктом 12.1 договору, жодна із сторін не висловить в письмовій формі свій намір припинити дію договору, даний договір вважається продовжений на наступний рік (п. 12.4 Договору).

На виконання умов договору, в період з вересня 2014 по вересень 2015 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 41 188,08 грн., що підтверджується видатковими накладними № ВН-090333 від 23.09.2014 на суму 12 954,60 грн., № ВН-090335 від 23.09.2014 на суму 8 795,76 грн., № ВН-100271 від 21.10.2014 на суму 1139,40 грн., № ВН-100368 від 28.10.2014 на суму 2468,58 грн., № ВН-110345 від 26.1.2014 на суму 1707,24 грн., № ВН-120016 від 02.12.2014 на суму 2087,28 грн., № ВН-030017 від 04.03.2015 на суму 1625,94 грн., № ВН-030018 від 04.03.2015 на суму 2 661,48 грн., № ВН-050243 від 29.05.2015 на суму 1478,82 грн., № ВН-060012 від 03.06.2015 на суму 888,66 грн., № ВН-060048 від 08.06.2015 на суму 710,34 грн., № ВН-060057 від 09.06.2015 на суму 1564,68 грн., № ВН-070126 від 13.07.2015 на суму 472,44 грн., № ВН-070127 від 13.07.2015 на суму 755,64 грн., № ВН-090056 від 07.09.2015 на суму 1877,22 грн.

Відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару виконано частково на суму 27050,76 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Крім того, відповідачем здійснено повернення товару на суму 13 434,00 грн., що підтверджується накладними на повернення від покупця № Ппк-12002 від 03.12.2015 на суму 7734,90 грн. та № Ппк-020050 від 28.03.2016 на суму 5699,10 грн.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що заборгованість відповідача становить 703,22 грн. У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 58,16 грн. - пені, 26,73 грн. - втрат від інфляції, 6,24 грн. - 3 % річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Наявними в матеріалах справи видатковими накладними № ВН-090333 від 23.09.2014, № ВН-090335 від 23.09.2014, № ВН-100271 від 21.10.2014, № ВН-100368 від 28.10.2014, № ВН-110345 від 26.1.2014, № ВН-120016 від 02.12.2014, № ВН-030017 від 04.03.2015, № ВН-030018 від 04.03.2015, № ВН-050243 від 29.05.2015, № ВН-060012 від 03.06.2015, № ВН-060048 від 08.06.2015, № ВН-060057 від 09.06.2015, № ВН-070126 від 13.07.2015, № ВН-070127 від 13.07.2015, № ВН-090056 від 07.09.2015 підтверджено факт поставки відповідачу та прийняття останнім товару на суму 41 188,08 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач здійснив часткову оплату товару, а також повернув частину товару, у зв'язку з чим заборгованість становить 703,32 грн. (41188,08-27050,76-13434,00).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що строк оплати товару на суму 703,32 грн. не настав, оскільки, відповідно до п. 8.1.1 Договору, строк оплати настає тільки після реалізації товару кінцевому споживачу.

Суд вважає вказані твердження відповідача безпідставними, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 8.1 Договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар в такі строки: по мірі реалізації товару кінцевому споживачу, до п'ятнадцятого числа кожного місяця, наступного за звітним.

Положеннями п. 8.1.2 Договору встановлено, що покупець зобов'язаний надати письмово оформлений звіт про залишки товару по кожному окремому магазину, який надсилається постачальнику не пізніше 15 числа кожного місяця.

Тобто, обов'язок з надсилання звіту про залишки нереалізованого товару лежить саме на відповідачу і останній повинен доводити факт наявності нереалізованого товару та факт направлення позивачу звітів про залишки товару.

Однак, матеріали справи не містять жодного доказу як направлення відповідачем позивачу звітів про залишки товару, так і наявності у відповідача нереалізованого товару на суму 703,32 грн.

Більше того, 02.11.2016 позивач звертався до відповідача з вимогою вих. № 45/16 від 31.10.2016, у якій зазначав про порушення відповідачем договору щодо надання звітів про залишки товару. Однак, відповідачем відповіді на претензію не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи положення п. 8.1.1 Договору, суд дійшов висновку, що сторонами договору поставки визначено строк виконання грошового зобов'язання покупцем лише щодо товару, який був реалізований останнім, втім, умов про порядок та строки розрахунку за товар, який поставлений, однак не реалізований, договір поставки не містить.

За приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони погодили, що покупець має беззастережне право на свій розсуд повернути постачальнику поставлений ним за договором товар (п. 5.16 Договору).

Отже, аналіз загального змісту укладеного між сторонами правочину свідчить, що його умови не містять ні граничного строку, протягом якого поставлений товар міг би бути реалізований покупцем, ані граничної дати, з настанням якої переданий, втім не реалізований, товар підлягав би поверненню постачальнику.

Тобто, умовами вказаного договору сторони не визначили конкретної дати чи строку, з настанням якого у відповідача виникає обов'язок з оплати товару, що, однак, не свідчить про відсутність обов'язку останнього оплатити отриманий товар, адже, хоча вказані вище пункти договору і не містять конкретного строку виконання зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленого товару, втім, безперечно свідчать про згоду сторін на виконання вказаних дій у майбутньому, а отже, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530, ч. 1 ст. 692 ЦК України, пов'язують момент виконання такого зобов'язання з моментом відповідної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2016 у справі № 910/1830/15-г.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, враховуючи наведені вище приписи, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання з оплати товару на суму 703,32 грн. настав 07.09.2015 (дата останньої поставки товару (накладна № ВН-090056 від 07.09.2015)).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 703,32 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 703,32 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 58,16 грн. - пені, 26,73 грн. - втрат від інфляції, 6,24 грн. - 3 % річних.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат та пені.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати поставлений товар передбачена у 10.1 Договору.

Позивачем здійснено нарахування пені за період з 15.11.2016 по 02.03.2017.

Однак, оскільки судом встановлено, що відповідач повинен був здійснити оплату 07.09.2015, то прострочення виконання зобов'язання відбулось з 08.09.2015.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 . постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, судом встановлено, що вірним періодом для нарахування пені, з урахуванням приписів ч. 6 статті 232 ГК України є з 08.09.2015 по 07.03.2016.

Однак, оскільки зазначений період не входить в період, визначений відповідачем, у задоволенні вимог про стягнення пені слід відмовити, оскільки нарахування пені за період з 15.11.2016 по 02.03.2017 є необґрунтованим.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення пені в сумі 58,16 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, надані позивачем, суд встановив, що вони є арифметично вірними, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 26,73 грн. втрат від інфляції та 6,24 грн. 3 % річних.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ "ІНФАНТА" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СИМПАТИК" (03049, м. Київ, вул. Лукашевича, буд. 15-А, код 32524414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ "ІНФАНТА" (03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, буд. 7/2, код 31952783) 703,32 грн. основного боргу, 6,24 грн. 3% річних, 26,73 грн. інфляційних втрат та 1482,87 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 27.04.2017.

Суддя С.О. Турчин