Рішення № 66260599, 13.12.2016, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/7056/15-ц

№ провадження 2/208/271/16

РІШЕННЯ

Іменем України

13 грудня 2016 р. м. Кам'янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Івченко Т. П.,

при секретарі Бейгул Н. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_1 «Про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність», -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, у якому просить суд у рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором № 0312/1007/98-162, укладеним 30.10.2007 р. між відповідачем та АКБ «ТАС -Комерцбанк» (від 15.10.2007 р. змінив своє найменування на АТ «Сведбанк»), яким 25.05.2012 року передано позивачу ПАТ «Дельта банк» право вимоги за кредитним зобовязанням, що станом на 28.07.2015 р. у гривневому еквіваленті складає 181 648, 88 грн., з яких 170 998, 32 грн. - сума заборгованості за кредитом, 10 650, 56 - сума заборгованості за відсотками,

- звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, загальною площею 44,5 кв. м., жилою площею 26,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка на праві власності на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_2 26.01.2004 року та зареєстрованого в реєстрі за № 387, відомості про яку зареєстровано в Дніпродзержинському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі номер 124, номер запису 21338, реєстраційний номер 4390061, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.02.2004 року, номер витягу 2873412, належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1), шляхом визнання права власності на нього за публічним акціонерним товариством «Дельта банк» (код ЄДРПОУ 34047020).

- визнати за ПАТ «Дельта банк» право власності на квартиру № 30, що знаходиться за адресою: м. Дніпродзержинськ, проспект Комсомольський, будинок 21;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім та документально підтверджені судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що, 30.07.2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС - Комерцбанк» (від 15.10.2007 р. змінив своє найменування на АТ «Сведбанк») яким 25.05.2012 року передано позивачу ПАТ «Дельта банк» право вимоги за кредитами (а.с. 25 - 33), та відповідачем укладено кредитний договір 0312/1007/98-162, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 20 000,00 доларів США строком до 29.10.2017 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 30.10.2007 року між АКБ «ТАС - Комерцбанк» та відповідачем укладено іпотечний договір № 0312/1007/98-162-Z-1, за умовами якого відповідач передав в іпотеку двокімнатну квартиру, загальною площею 44,5 кв. м., жилою площею 26,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З урахуванням положень ст. ст. 36 - 37 Закону України «Про іпотеку», просить суд, в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву в якій просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, та розглянути справу без його участі та без застосування технічних засобів (а. с. 132).

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав в повному обсязі, надав суду заперечення на позовну заяву (а. с. 92 - 93), до зали судового засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, в передбаченому законом порядку.

Дослідивши матеріали цивільної справи № 208/7056/15-ц, докази надані сторонами, суд приходить до наступного:

30.10.2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС - Комерцбанк» (від 15.10.2007 р. змінив своє найменування на АТ «Сведбанк») та відповідачем укладено кредитний договір № 0312/1007/98-162, за умовами якого позивач надав відповідачу на споживчі цілі кредит у розмірі 20 000,00 доларів США зі сплатою 11,9% річних строком до 29.10.2017 року (а. с. 6 - 10).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 30.10.2007 року між АКБ «ТАС - Комерцбанк» та відповідачем укладено іпотечний договір № 0312/1007/98-162-Z-1 (а. с. 11 - 12), за умовами якого відповідач передав в іпотеку: двокімнатну квартиру, загальною площею 44,5 кв. м., жилою площею 26,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

25.05.2012 року АТ «Сведбанк» передав позивачу ПАТ «Дельта банк» право вимоги за кредитами (а. с. 25 - 33).

Згідно розрахунку, наданого позивачем, через невиконання відповідачем взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, виникла заборгованість, яка станом на 28.07.2015 року у гривневому еквіваленті складає 181 648, 88 грн., з яких 170 998, 32 грн. - сума заборгованості за кредитом, 10 650, 56 - сума заборгованості за відсотками (а. с. 9 - 10), (а. с. 117 - 129).

Позивач просить суд в рахунок погашення існуючої заборгованості за вищевказаним кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за ним на вказане нерухоме майно (а. с. 5).

Представник відповідача надав суду заперечення (а. с. 92 - 93), де зазначив, що наданий представником позивача розрахунок заборгованості не є достатнім доказом заборгованості відповідача, оскільки не містить чітко визначених розрахунків та не підкріплений розрахунковими документами. Наголошує, що неможливо встановити як та в який спосіб позивач визначив саме вказану суму заборгованості.

Також в запереченнях на позовну заяву представник відповідача вказав, що при ухваленні рішення про виселення мешканців із займаного житлового приміщення на підставі частини другої статті 39 ЗУ «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

На підставі заяви представника відповідача (а. с. 100) ухвалою суду (а. с. 106) витребувані належним чином завірені первинні бухгалтерські документи, касові ордери, заяву позичальника ОСОБА_1 про видачу йому суми кредиту, які підтверджують отримання позичальником ОСОБА_1 суму коштів 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США (кредит);

- за період з 30.10.2007 року по 08.08.2016 рік, розшифровану виписку руху коштів по кредитному договору № 0312/1007/98-162, в тому числі і по позичковому рахунку № 22035044946001, відкритий банком для обліку розрахунків за кредитом Банком, згідно до п. 2.1. Договору, та по рахунку № 22080044946001, для обліку нарахованих процентів за користування кредитом Банком, згідно до п. 2.1. Договору;

- щомісячний розрахунок по процентам із зазначенням процентної ставки, періоду за який нараховується і суму заборгованості, починаючи з 30.10.2007 року станом на 08.08.2016 року,

- щомісячний розрахунок суми заборгованості по тілу кредиту починаючи з 30.10.2007 року станом на 08.08.2016 року з зазначенням періоду нарахування, сплачених сум та в який строк.

Суд критично ставиться до заперечень представника відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В той же час, суд звертає увагу що у позивача за клопотання представника відповідача, за ухвалою суду витребувалося в тому числі розрахунок заборгованості, але з наданих представником позивача документів вбачається, що розрахунку заборгованості за договірними зобовязаннями відповідача перед банком, суду не надано, а тому фактично не виконано ухвалу суду.

Стосовно посилань представника відповідача на порядок виселення мешканців із займаного житлового приміщення суд зазначає, що такої вимоги позовна заява не містить.

Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку про необґрунтованість заперечень представника відповідача, але, в той же час, вважає що позов задоволенню не підлягає в повному обсязі, виходячи з наступного.

Пункт 1 частини 1статті 512 ЦК України передбачає, що кредитор у зобовязанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Ч. 1 ст. 516 ЦК України вказує, що заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Згідно ст. 33 вказаного закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено порядок позасудового врегулювання, а саме сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону;

- після завершення позасудового врегулювання будь - які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Згідно ст. 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Як вбачається з пункту 11 Іпотечного договору, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений основним зобов'язанням, позичальник не повернее іпотекодержателю суму кредиту та / або проценти за користування кредитом та / або пеню або іншу заборгованість, та / або платежі та санкції, що передбачені та / або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачениїх основним зобов'язанням та цим договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу так і процентів за ним) (а. с. 11).

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки:

- судовий (на підставі рішення суду);

- два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Згідно п. 12.3.1 Іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». При цьому, вважається що предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторонни домовляються, що кандидатура незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. При оцінці предмету застави незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені діючим законодаством на момент оцінки (а. с. 32).

Якщо фактично розмір заборгованості позичальника за основним зобов'язанням менший за вартість, вказану у висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодежатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавців протягом 60 (шестидесяти) банківських днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки. Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень п. 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавців, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцями в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання.

Також суд приймає до уваги положення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Пункти 38, 39 вказаної постанови проголошують, що у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України "Про іпотеку"), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

З урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Відповідно до частини першої статті 590, статті 578 ЦК звернення стягнення на предмет застави / іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу.

Стаття 39 Закону України «Про іпотеку» проголошує, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Однак, прохальна частина позовної заяви не дає можливості встановити, як саме позивач бажає реалізувати предмет іпотеки, а саме шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (а. с. 5).

Таке формулювання прохальної частини позовної заяви унеможливлює захист прав позивача способом, передбаченим законом.

Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Дана норма спеціального по відношенню до правовідносин, що є предметом розгляду цієї справи нормативно - правового акту є імперативною для суду.

Визнання ж права власності за позивачем, в даному випадку може мати місце лише в порядку позасудового врегулювання на підставі договору. Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» вказує, що позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь - який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як свідчать матеріали справи, позивач не реалізував своє право позасудового врегулювання, тому суд не має законних підстав для визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Цей висновок суду кореспондує ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», яка проголошує, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Також, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 р. у справі № 6-1851цс15, яка згідно ст. 360 - 7 ЦПК України є обов'язковою для судів, згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Якщо іпотекодавець не визнає чи оспорює факт набуття права власності іпотекодержателем в позасудовому порядку, таке право може стати предметом судового захисту.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В той же час, з огляду на специфіку даного виду правовідношень, з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів громадян, зміцненню законності та розумності, суд вбачає за необхідне розяснити сторонам наступне.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та / або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та / або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За правовою позицією Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6-58ЦС15 Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Оскільки Законом не призупиняється дія будь - яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах позовних вимог, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено дотримання процесуальних вимог в досудовому врегулюванні та обґрунтованість своїх позовних вимог в судовому порядку, та не надав в ході судового розгляду докази витребувані судом щодо розрахунку фактичної заборгованості за договором, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача.

В той же час, позивач не позбавлений права звернутися до суду на захист своїх порушених прав з вимогою про стягнення суми кредитної заборгованості та про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації, з урахуванням положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 88 ЦПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст.512, 516, 526, 1054 ЦК України, ст. ст.12, 24, 33, 35, 37 ,39 ЗУ «Про іпотеку», ст. ст.5, 6, 7, 8, 10, 11, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 «про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність» ПАТ «Дельта Банк» - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Івченко Т. П.