Ухвала суду № 66257182, 28.04.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 223/2687/2012 Провадження № 22-ц/772/1084/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 48Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Нікушина В.П.,

суддів Медвецького С.К., Іващука В.А.,

за участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2017 року, ухвалене по даній справі, -

ВСТАНОВИЛА:

З позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя звернулася в суд ОСОБА_2 в листопаді 2012 року.

Мотивуючи позовні вимоги, вона посилалась на те, що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 19 листопада 1995 року по 17 серпня 2011 року.

Перебуваючи в шлюбі вони започаткували у 1999 році будівництво житлового будинку по вул. Чернишевського, 5 в смт. Тиврів, за наявності всіх дозвільних документі. У 2000 році будівництво було завершено, сімя вселилась до цього будинку і експлуатувала його. У 2011 році ОСОБА_3 отримав на будинок технічний паспорт, але з метою зашкодити його поділу не звертається до Тиврівської селищної ради за отриманням свідоцтва про право власності і позбавляє її можливості проживання в цьому будинку.

В ході розгляду справи позивачкою заявлені позовні вимоги дещо уточнені, а саме вона просила визнати за нею право, як за співзабудовником право на ? частину спірного будинку під літерою «А» з мансардним поверхом «М/А» площею 50,5 кв. м., верандою «а» розмірами 1,66 х 3,59 м., загальною площею 101,4 кв. м., а також на господарські будівлі: сарай «а1» площею 67,3 кв. м., вбиральню «Б» розмірами 1,01 х 1,65, м., гараж розмірами 4,09 х 10,37 та погріб площею 22,5 кв. м. А також просила провести реальний розділ цього будинку та господарських будівель в рівних частках між нею та відповідачем.

Рішенням суду першої інстанції від 23.02.2017 року позов задоволено частково, а саме визнано за ОСОБА_2 право на ? частину обєктів незавершеного будівництва, розташованого по вул. Чернишевського, 5 в смт. Тиврів.

З таким рішенням не погодився ОСОБА_3 і оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі він просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, він посилається на те, що судом при вирішенні спору були порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки, яких дійшов суд не відповідають встановленим по справі обставинам.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, сторін по справі, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до наступного висновку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на субєктивній оцінці обставин по справі та висновках, які суперечать змісту оскаржуваного рішення.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що спірний будинок є обєктом незавершеного будівництва, фактична готовність якого становить 100%, експлуатується за призначенням і його будівництво здійснювалось за спільні кошти подружжя та є їх спільним майном.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Встановлено, що під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснювали відповідно до дозволу №21 від 21.06.1999 року (а. с. 12 том 1) будівництво житлового будинку по вул. Чернишевського, 5 у смт Тиврів Вінницької області.

Будівництво будинку фактично було завершено у 2000 році в якому зареєструвались та проживали сторони по справі та їх двоє дітей ОСОБА_3 Даніїл та ОСОБА_4 .

Всі дозвільні документи на будівництво та земельну ділянку під будинком були оформлені на імя відповідача, який не бажає легалізувати збудований спірний будинок, не заперечуючи при цьому права ОСОБА_2 на частину спірного будинку.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 цього Кодексу визначає основні способи захисту цивільних прав та інтересів, вибір такого способу захисту в кожному конкретному випадку залежить від змісту субєктивного права, за захистом якого звернулася особа та від характеру його порушення.

Обраний ОСОБА_2 спосіб захисту відповідає характеру спірних правовідносин і є єдино можливим для відновлення порушених майнових прав.

Відповідно до ст. 22 КЗпШ України, яка діяла на час фактичного завершення будівництва спірного будинку та статті 60 СК України, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Згідно висновків будівельно-технічної експертизи (а. с. 54-73 том 1) ступінь готовності спірного житлового будинку та господарських будівель при ньому становить 100%, що дає можливість для його введення в експлуатацію, зважаючи на те, що всі будівлі за технічним станом конструктивних елементів відповідають Державним будівельним нормам. Цією ж експертизою визначені варіанти реального поділу будинку.

Відповідно до частини 2-ї статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту прийняття нерухомого майна до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, відповідно до вимог наведеної норми новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житла після його прийняття до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності. Проте, якщо житловий будинок, який не набув статусу житлового в юридичному розумінні він є сукупністю будівельних матеріалів, які є матеріальним обєктом, відносно якого за умов, передбачених законом може виникнути право спільної сумісної власності подружжя і таке майно з дотриманням будівельних норм і правил може підлягати поділу між ними.

Системний аналіз положень статей 60, 63, 69 СК України у поєднанні зі статтями 328, 331, 368, 372 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що обєкт незавершеного будівництва, збудований за час шлюбу, може бути визнаний обєктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Такі висновки узгоджуються з існуючою судовою практикою Верховного Суду України, яка склалась на час розгляду даної справи і задекларована при розгляді справ і зокрема при розгляді справи №6-47цс-16 від 7 вересня 2016 року, за результатами розгляду якої були зроблені висновки про те, що за позовом дружини, членів сімї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ обєкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеним особам.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що спірний житловий будинок по вул. Чернишевського, 5 в смт. Тиврів, Вінницької області не підлягав поділу через те, що його не прийнято в експлуатацію та за відсутності правовстановлюючих документів є безпідставними.

Крім того, ці доводи суперечать змісту ухваленого рішення, оскільки суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково, визнавши за ОСОБА_2 лише право на ідеальну частку спірного незавершеного будівництва, в позові щодо його реального поділу відмовлено.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд в порушення діючого законодавства вирішив спір про поділ обєкта до складу якого входять самочинно збудовані обєкти нерухомого майна, то вони також не мають під собою обґрунтованих підстав.

Відповідно до статті 186 ЦК України, річ призначена для обслуговування іншої речі і повязана з нею спільним призначенням є її приналежністю і слідує за головною річчю.

За визначенням статті 381 ЦК України житловий будинок, господарсько-побутові будівлі, наземні і підземні комунікації, багаторічні насадження, розташовані на земельній ділянці є садибою. Отже ганки, веранди, мансарди, сараї, гаражі, літні кухні, підвали є приналежністю головної речі (будинку), а тому при визнанні права власності на самочинно збудовані такі будівлі не застосовуються правила статті 376 ЦК України. Такі висновки висловлені в пунктах 7 та 27 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при вирішенні спору були порушенні положення статті 376 ЦК України є безпідставними.

За встановлених по справі обставин оскаржуване рішення не підлягає скасуванню з підстав наведених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 23.02.2017 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий-суддя: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: