Рішення № 66256596, 24.04.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 145/1704/16-ц Провадження № 22-ц/772/973/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 23 Доповідач Сало Т. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Копаничук С.Г., Марчук В.С., секретар Агеєва Г.В., за участі представників ТОВ: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуг» на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуг» про визнання недійсними договорів оренди землі та скасування державної реєстрації договорів оренди землі,-

встановила:

У жовтні 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду із вищевказаним позовом, в якому просили: визнати недійсним договір оренди землі від 26.01.2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Агробуг», що зареєстрований 15.05.2007 року; визнати недійсним договір оренди землі від 26.01.2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Агробуг», що зареєстрований 15.05.2007 року; визнати недійсним договір оренди землі від 26.01.2007 року, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ «Агробуг», що зареєстрований 20.08.2007 року; скасувати державну реєстрацію вказаних договорів оренди землі.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_5, на підставі державного акта ЯА №108170 від 14.04.2006 року, є власником земельної ділянки № 227, площею 3,1225 га.

ОСОБА_6 є власником земельної ділянки № 178, площею 3,1246 га на підставі державного акта ЯА № 108145 від 27.04.2006 року.

ОСОБА_7, на підставі державного акта ЯА № 323046 від 11.07.2005 року, є власником земельної ділянки № 233, площею 1,6477 га.

Вказані земельні ділянки знаходяться на території Яришівської сільської ради.

26 січня 2007 року власникам земельних ділянок працівниками ТОВ «Агробуг» були видані примірники договорів оренди вказаних земельних ділянок, які були укладені між позивачами та відповідачем.

Позивачі вважають, що договори оренди повинні бути визнані недійсними, оскільки не відповідають вимогам закону, зокрема, у договорах оренди не зазначено: внесення орендарем орендної плати з урахуванням індексу інфляції; не вказані умови збереження стану об'єкта оренди та сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2017 року позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки №297, укладений 26.01.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Агробуг», зареєстрований у Державному реєстрі земель 15.05.2007, за №040787900113. Визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки №313, укладений 26.01.2007 між ОСОБА_6 та ТОВ «Агробуг», зареєстрований у Державному реєстрі земель 15.05.2007 за №040787900014. Визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки №452, укладений 26.01.2007 між ОСОБА_7 та ТОВ «Агробуг», зареєстрований у Державному реєстрі земель 20.08.2007, за №040784800351. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Агробуг» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним зясуванням всіх обставин справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, зокрема, суд не врахував, що при укладенні договорів сторони врегулювали договірні відносини на власний розсуд та виконували умови договору узгодженим способом, також суд не зясував яким чином та чи були порушені, невизнані або оспорені права позивачів.

Колегія суддів дослідивши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.01.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Агробуг» укладено договір оренди землі №297, зареєстрований у Державному реєстрі земель 15.05.2007 за №040787900113.

Цього ж дня між ОСОБА_6 та ТОВ «Агробуг» укладено договір оренди землі №313, який зареєстрований у Державному реєстрі земель 15.05.2007 за №040787900014.

Також було укладено договір оренди землі №452, між ОСОБА_7 та ТОВ «Агробуг», який зареєстрований у Державному реєстрі земель 20.08.2007, за №040784800351.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки в договорах оренди землі не вказано про індексацію орендної плати, умови збереження стану об'єкта оренди, сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення обєкта оренди чи його частини, що є істотними умовами договору оренди, то, відповідно до Закону України «Про оренду землі», відсутність цих умов є підставою для визнання такого договору недійсним.

Із таким висновком суд першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 638 ЦК України закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент укладення договорів оренди землі) істотними умовами договору оренди землі є, об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відповідно до частини 2 цієї статті, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

У п. 4.1 Договорів сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі і не може бути менше 1,5% від вартості земельної ділянки, яка визначається згідно довідки відділу земельних ресурсів.

Пунктом 4.5 Договорів передбачено, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік, зокрема, у разі проведення індексації, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в інших випадках передбачених законом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що умовами договору узгоджено порядок та розмір орендної плати за землю та вони не суперечать вимогам законодавства.

Під час розгляду даної справи позивачами не заперечувалось твердження відповідача, що оплата за оренду землі здійснювалось регулярно та вчасно. Спору між сторонами з приводу неналежного виконання умов договору, в т.ч. низького розміру плати за користування їх землями, не було.

Як стверджували представники відповідача, орендна плата була більшою за ту, яка передбачена договором, і даного твердження позивачі теж не заперечували.

Що стосується інших підстав для визнання спірного договору недійсним, про які зазначає позивач, то вони є теж безпідставними.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент укладення договорів оренди землі), ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Пунктом 10 Договору визначено ризики випадкового знищення або пошкодження та форс-мажорні обставини.

Так, у п. 10.1 зазначено, що жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання своїх обовязків, якщо таке невиконання сталося внаслідок таких обставин як повінь, пожежа, землетрус та інших природних катастроф, військових дій, які виникли після укладання Договору.

Ряд положень договорів, зокрема, п. 5.3, 7.1, 7.2, 9.1, 9.4, гарантують та забезпечують належне використання та обовязок орендаря нести відповідальність за пошкодження або знищення обєкта оренди землі.

Також, слід звернути увагу на головне при вирішенні даного спору.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі посилались на те, що спірні договори оренди землі не містять усіх передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» істотних умов, зокрема, індексацію орендної плати, умови збереження стану об'єкта оренди, сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення обєкта оренди чи його частини.

З матеріалів справи вбачається, що сторони, у 2007 році, врегулювали в договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України та виконували умови договору узгодженим способом протягом 9 років, а відсутність, на думку позивачів, у договорі наведених ними істотних умов не унеможливила виконання договору.

Крім того, вказані позивачем істотні умови регулюються іншими пунктами договору, вказаними вище.

Посилання позивачів на правові позиції про визнання недійсними договорів оренди через відсутність істотних умов після того, як умови договору виконувались належним чином є недоречним.

В даному випадку колегія суддів вважає, за доцільне застосувати правову позицію Верховного суду України, висловлену в постанові ВСУ від 21.09.2016 року по справі № 6-1512цс16, в якій вказується, що суд, при розгляді справи даної категорії, крім встановлення наявності чи відсутності в договорі оренди землі істотних умов договору, необхідно також встановити, чи порушуються права орендодавця відсутністю у договорі тих чи інших істотних умов договору.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в даному випадку, незгода позивачів з відсутністю зазначених ними умов в спірному договорі, не може бути підставою для визнання порушеними їх прав в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини, а тому дійшов хибних висновків та ухвалив неправильне рішення.

Частиною 1 статті 309 ЦПК України закріплено, що неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріальногоправа є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуг» задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуг» про визнання недійсними договорів оренди землі та скасування державної реєстрації договорів оренди землі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуг» сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги - по 1212,64 грн. з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підпис/ /підпис/

Згідно з оригіналом: