Рішення № 66256570, 25.04.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 127/24183/16-ц Провадження № 22-ц/772/1114/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 5 Доповідач Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

При секретарі: Безрученко Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року в справі за позовом

ОСОБА_2 до Вінницької міської ради, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області про визнання відмови співвласника на прийняття в експлуатацію прибудови необґрунтованою, визнання прибудови та гаража приналежністю до основної речі, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі вказаним вище позовом, посилаючись на те, що відповідно до Договору купівлі-продажу від 22.06.1981 року позивачем було придбано 7/20 частин незакінченого будівництва житлового будинку за адресою: м. Вінниця, 2-ий пров. Р. Зорге, 17, 13/20 будинку належить ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину. Позивачем придбано недобудовану частину будинку готовністю 80%. Рішенням Виконкому Староміського району м. Вінниці №157 від 09.06.1982 року позивачу дозволено добудувати до будинку прибудову зовнішніми розмірами 5,5м. на 4,2м., в якій розмістити кухню та веранду, а існуючу кухню 2-1 переобладнати в житлову кімнату. Попереднім власником - батьком ОСОБА_3, продавцем частини будинку за Договором купівлі-продажу був побудований сарай та туалет, який знесено позивачем, оскільки ОСОБА_3 категорично заперечував проти прийняття в експлуатацію цих забудов. Крім того, позивач самочинно побудував гараж розміром 5,10 кв.м. на 4,26 кв.м. За реєстрацією цих будівель позивач звертався в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю, однак йому було відмовлено і зазначено, що позивач зобовязаний надати письмову згоду співвласника ОСОБА_3 на прийняття в експлуатацію, посилаючись на Порядок прийняття в експлуатацію індивідуальних садибних житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж.

Позивачем також зазначено, що земельна ділянка площею 0,0235 га по 2-му пров. Зорге, 17 в м. Вінниці належить йому на праві приватної власності відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 01.08.2007 року, межі земельної ділянки відповідно виділені, плани меж земельної ділянки зазначено в кадастровому номері земельної ділянки №0610137000:03:061:0101, а тому на своїй земельній ділянці він має право будувати будівлі господарчого призначення при умові, що вони не порушують права інших осіб і відповідають державним будівельним нормам і правилам.

Крім того, на думку позивача прибудова «А1» в якій розміщені кухня площею 7,0 кв.м., кімната площею 9,10 кв.м., коридор площею 4,3 кв.м. не є самочинним будівництвом, оскільки вона побудована з дозволу Виконкому Староміського району м. Вінниці, на той час на 1982 рік у Виконкому Староміського району м. Вінниці були повноваження надавати такі дозволи і крім того побудовано на земельній ділянці, цільове призначення якої - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Прибудова «А1» ніяким чином не порушує права співвласника ОСОБА_3 для користування ним своєю частиною будинку. Стосовно відповідності архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним нормам і правилам, то позивачем було двічі проведено технічне обстеження будинку та відповідно до технічного звіту №Ю-160БК виготовленого ТОВ Вінницький головний проектний інститут», технічний стан будівельних конструкцій, прибудови до житлового будинку «А1», погребу «А1», гаражу Б», розташованих по 2-му пров. Зорге, 17, в м. Вінниці, оцінена як задовільні та придатні для надійної та безпечної експлуатації. Вїзд в гараж знаходиться з вул. Топольського, тобто в гараж позивач проїжджає по іншій вулиці і не через свій двір, що ніяких перешкод не створює для співвласника ОСОБА_3

З урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову від 30.01.2017 року: постановити рішення, яким визнати відмову ОСОБА_3 в не наданні дозволу на прийняття в експлуатацію прибудови «А1» та гаражу необґрунтованою; визнати прибудову «А1», що складається з коридору площе 5,4 кв.м., кухні площею 7,3 кв.м., житлової кімнати 9,9 кв.м., житлової кімнати 7,1 кв.м., приналежністю житлового будинку №17 по 2-му провулку Омеляна Грабця в м. Вінниці, зроблену співвласником ОСОБА_2 з дозволу Староміського виконкому за свій рахунок; визнати гараж, що розташований поряд з житловим будинком на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, приналежністю головної речі (будинку).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, міський суд виходив з того, що такого способу захисту права, як визнання відмови відповідача в не наданні дозволу на прийняття в експлуатацію прибудови та гаражу необґрунтованою, а також визнання прибудови та гаража приналежністю житлового будинку зроблену співвласником з дозволу Староміського виконкому за свій рахунок, чинним законодавством України не передбачено, а тому відновлення прав позивача в такий спосіб, як просить позивач не передбачено законом. Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами, позивачем фактично не заявлено жодної вимоги до відповідача Вінницької міської ради.

Однак погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд не правильно застосував норми матеріального закону.

Висновок суду не узгоджується зі ст. ст. 55, 124 Конституції України, норми яких поширюється на всі без винятку правовідносини, що виникають у державі, загальними принципами ст. 3 ЦК про право звернення до суду за захистом і не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обовязковим для України. За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право предявити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Згідно ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ч. 4 ст. 357 ЦК співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Тобто приватна власність виникає всередині спільної часткової власності.

Щодо моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно встановлені особливості, передбачені ч. 2 т. 331 ЦК України. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації (прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів регулюється відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (систему органів державної реєстрації прав визначено ст. 6 Закону № 1952-IV). Положення ч. 2 ст. 331 ЦК слід розуміти у системному звязку із положенням ст. 182 ЦК щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

За реєстрацією збудованих обєктів нерухомості ОСОБА_2 звернувся до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області. Проте йому було відмовлено у реєстрації декларації про готовність обєкта до експлуатації, оскільки відповідно до п. 3.2. встановленого Порядку прийняття в експлуатацію ОСОБА_2 повинен надати згоду всіх співвласників житлового будинку по 2-му пров. Зорге, 17 у м. Вінниці, зокрема ОСОБА_4. Проте останній відмовляється надати таку згоду.

Наявність згоди іншого із співвласників як обовязкова умова прийняття обєкта в експлуатацію в позасудовому порядку і ненадання такої згоди відповідачем зумовлюють необхідність судового захисту порушеного права позивача, ефективним способом якого може бути лише визнання відмови необґрунтованою.

Зазначене підтверджується й постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.10.2012р. у справі №2а/0270/4536/12, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.11.2012р. Відмовляючи у задоволенні позову про зобов'язання ІДАБК зареєструвати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації без підпису ОСОБА_3 на заяві про прийняття об'єкта в експлуатацію, суди виходили з того, що подання до Інспекції заяви без підпису співвласника об'єкту (земельної ділянки) є недотриманням вимог Порядку та підставою для повернення замовнику декларації згідно із пунктом 3.5 даного підзаконного нормативного-правового акту.

Отже, законом надано право співвласнику житлового будинку в ненаданні згоди на прийняття об'єкта в експлуатацію іншим співвласником. Проте, як передбачено ч. ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 вказує на те, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №375490, виданого 01.08.2007 року, він являється власником земельної ділянки площею 0,0235 га. у м. Вінниці по 2-му провулку Зорге, 17, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На вказаній земельній ділянці позивач збудував прибудову «А1» та гараж «Б», що відповідає положенням ст. 375 ЦК України. Прибудова літ. «А1» побудована до 05 серпня 1992 року, про що не заперечував попередній співвласник ОСОБА_5, а гараж знаходиться з вул. Топольського, тобто з іншої вулиці і не через спільний відповідачем двір, а тому ніяких перешкод та незручностей для співвласника ОСОБА_3 не створює. Проте прийняти в експлуатацію обєкти нерухомості у законний спосіб позивач не може, оскільки співвласник будинку ОСОБА_3 не надає своєї згоди, при цьому не наводить жодної обставини порушення свого права.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

З врахуванням спірних відносин саме відповідач повинен довести суду обґрунтованість відмови у наданні згоди на прийняття обєктів в експлуатацію, що є його обовязком відповідно до засад змагальності. Однак зазначене ОСОБА_3П не довів, при цьому суд створив всі умови для змагальності процесу.

Судова колегія вважає, що наданий відповідачем ОСОБА_6 № 1 від 17.02.2017 року не є належним доказом обґрунтованості такої відмови, оскільки зі змісту документа вбачається, що його метою є фіксування відсутності ринви для відведення дощової води, проте обстеженням було встановлено, що ринва для відведення дощової води на прибудові по пров. 2 Ом. Грабця № 17 А1, де співвласником будинку являється ОСОБА_7 присутня.

Підлягають задоволенню вимоги позивача й щодо визнання прибудови та гаража приналежністю до основної речі.

В 2003 році набуло чинності положення п. 1 ст. 380 ЦК про те, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. У свою чергу під будинковолодінням розуміється житловий будинок та господарські будівлі і споруди, які призначені для його обслуговування. При цьому в ЦК реалізовано концепцію правового звязку між головною і приналежною речами. Так, відповідно до п. 1 ст. 186 ЦК річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і повязана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 2 ст. 186 ЦК)

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідно до договору купівлі-продажу від 22.06.1981 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_8 7/20 частин незакінченого будівництвом жилого будинку, технічної готовності 80%, в м. Вінниці по 2-му провулку Зорге, №17 (ОСОБА_9) (а.с. 10-11).

Згідно з копією технічного паспорту на житловий будинок №17 по 2-му провулку Зорге в м. Вінниці, виготовленого 30.03.2016 року, власниками будинку є ОСОБА_2 7/20 частки власності та ОСОБА_3 13/20 частки власності (а.с. 17-18).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №375490 виданого 01.08.2007 року на підставі рішення Вінницької міської ради № 1018 від 28.04.2007 року, ОСОБА_2 являється власником земельної ділянки площею 0,0235 га, у м. Вінниці по 2-му провулку Зорге, 17, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 12).

На вказаній земельній ділянці позивач ОСОБА_2 збудував прибудову «А1», в якій розташовані коридор 2-1 площею 5,4 кв. м., кухня 2-2 площею 7,3 кв. м., кімната 2-3 площею 9,9 кв. м., кімната 2-4 площею 7,1 кв. м., а також господарсько-побутову споруду гараж під літерою «Б».

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень ст. ст.186,381 ЦК Україниє приналежністю головної речі (будинку).

У зв'язку із цим положення ч. 5ст. 376 ЦК Українине є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу.

Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91".

Хоча безпосередньо перешкоди в реалізації позивачем ОСОБА_2 своїх прав чинить саме відповідач ОСОБА_3, Вінницька міська рада також є належним відповідачем по справі, так як реалізація заявлених позивачем вимог впливає на права та обовязки Винницької міської ради у сфері регулювання містобудівної діяльності.

При таких обставинах судова колегія вважає, що позивач звернувся до суду зі способом захисту, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Позовні вимоги про визнання прибудови та гаража приналежністю до основної речі ґрунтуються на вимогах закону, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції при вирішенні даної справи було неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати відмову співвласника ОСОБА_3 на прийняття в експлуатацію прибудови та гаража необґрунтованою.

Визнати прибудову «А1», що складається з коридору площею 5,4 кв.м., кухні площею 7,3 кв.м., житлової кімнати 9,9 кв.м., житлової кімнати 7,1 кв.м. приналежністю житлового будинку № 17 по 2-му провулку ОСОБА_9 в. м. Вінниці, зроблену співвласником ОСОБА_2.

Визнати гараж, що розташований поряд з житловим будинком на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2І на праві приватної власності, приналежністю житлового будинку № 17 по 2-му провулку ОСОБА_9 в. м. Вінниці, побудований співвласником ОСОБА_2.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_10

Судді: (підпис) ОСОБА_11

(підпис) ОСОБА_12

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.