Постанова № 66227314, 27.04.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2017 року Справа № 904/200/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Пархоменко Н.В. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.,

при секретарі судового засідання Дон О.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;

від відповідача: Подолінська Т.В. представник, довіреність №б/н від 28.09.2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі №904/200/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Нікополь Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ", м. Дніпро

про стягнення пені, 3% річних та інфляційних за договором оренди

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" про стягнення пені у розмірі 3 231,89грн., 3% річних у розмірі 248,73грн., інфляційних у розмірі 979,82грн., а також витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 1 500,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі №904/200/17 (суддя Петрова В.І.) позов задоволений частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" на Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 пеню у розмірі 1 611,52 грн., 3% річних у розмірі 248,73 грн., інфляційні у розмірі 979,82 грн., 1 375,26 грн. судового збору, оплату послуг адвоката у розмірі 500,00 грн.; в решті позовних вимог відмолено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення №01/08/14 від 01.08.2014 року в частині своєчасної та повної сплати орендної плати за січень - березень 2016 року, що підтверджено рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1637/16. Оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання має місце, місцевий господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат (з урахуванням задоволених вимог у справі №904/1637/16). Також, місцевий господарський суд здійснив перевірку розрахунку пені та зазначив про обґрунтованість позовних вимог про стягнення пені у сумі 3 223,03 грн. Однак, враховуючи повну оплату відповідачем заборгованості за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 року у справі №904/1637/16, приймаючи до уваги те, що окрім пені позивач нараховує 3% річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем, місцевий господарський суд зменшив розмір стягуваної пені на 50% і стягнув пеню у розмірі 1 611,52 грн. Розглянувши вимоги позивача про стягнення витрат на оплату послуг адвоката місцевий господарський суд дійшов до висновку, заявлений розмір (1 500,00 грн.) не є співрозмірними роботі, виконаній адвокатом, у зв'язку з чим обмежив суму, яку необхідно стягнути на користь позивача за адвокатські послуги, до 500,00 грн.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі №904/200/17 в частині зменшення пені на 50%, в цій частині нове рішення, яким пеню стягнути у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та норм процесуального права, без дослідження всіх істотних обставин у справі. Апелянт зазначає, що зменшуючи розмір пені місцевим господарським судом не враховано, що відповідач з жовтня 2015 року безпідставно припинив виконання договірних зобов'язань по сплаті орендних платежів за договором №01/08/14 від 01.08.2014 року. Факт наявності боргу був встановлений рішеннями у господарських справах №904/9641/15 (жовтень - грудень 2015 року), №904/1637/16 (січень - березень 2016 року), №904/5984/16 (квітень - серпень 2016 року), №904/8173/16 (вересень - жовтень 2016 року), №904/5984/16 (листопад - грудень 2016 року). Апелянт вважає безпідставним посилання місцевого господарського суду на стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки останні за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а є особливим способом захисту порушених прав. Позивач вважає зменшення розміру пені безпідставним та просить скасувати рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі №904/200/17 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Пархоменко Н.В. (доповідач), судді: Коваль Л.А., Чередко А.Є., розгляд справи призначений у судове засідання на 27.04.2017 року.

24.04.2017 року від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надійшла заява, в якій апелянт просить розглянути справу без його участі та повідомляє про підтримання вимог у повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Відповідач зазначає, що 24.11.2015 року звільнив орендоване приміщення, однак питання дострокового розірвання договору оренди на даний час не вирішено, що зумовлює стягнення позивачем орендної плати та санкції за її несвоєчасне перерахування, навіть за умови не використання орендованого приміщення. Відповідач вважає, що місцевим господарським судом враховані майнові інтереси сторін та правильно зменшений розмір пені.

У судовому засіданні 27.04.2017 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків, повноту їх дослідження місцевим господарським судом вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 року (набрало законної сили 07.06.2016 року) у справі №904/1637/16 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення №01/08/14 від 01.08.2014 року у загальному розмірі 26 736,81 грн. встановлено наступні обставини.

01.08.2014 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення №01/08/14, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати орендарю, а орендар - прийняти у тимчасове платне користування на строк та на умовах договору нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,1 кв. м.

Відповідно до пункту 1.5 договору приміщення передається в оренду орендодавцем строком на 2 роки та 11 місяців до 30.06.2017 року.

Відповідно до пункту 7.1 договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом 2 років та 11 місяців, а в частині виконання зобов'язань сторонами - до повного їх виконання.

При укладенні договору у розділі 3 сторонами визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати, інших платежів та порядку розрахунків, а саме:

- щомісячна орендна плата за користування приміщенням сплачується в безготівковій формі та складає: у період з 01.08.2014 року до 31.01.2015 року - 7 000,00грн. з ПДВ; у період з 01.02.2015 року по 31.07.2015 року - 8 000,00 грн. з ПДВ; у період з 01.08.2015 року до повернення приміщення з оренди (згідно розділу №2 до договору) - 8 500,00грн. без ПДВ. Зазначені розміри орендної плати підлягають щорічній індексації (коефіцієнт індексації дорівнює 1) (пункт 3.1 договору).

Оплата оренди здійснюється орендарем в безготівковій формі шляхом перерахування передплати на поточний рахунок орендодавця таким чином: передплата за перший місяць оренди в розмірі 7 000,00грн. без ПДВ та за останній місяць оренди в розмірі 8 500,00грн. без ПДВ, сплачуються протягом 5 робочих днів з дня укладання договору; за другий і наступні (окрім останнього) місяці оренди, орендна плата сплачується щомісячно, не пізніше 02 числа поточного місяця в національній грошовій одиниці України (пункт 3.4 договору).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 року у справі №904/1637/16 встановлено неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасної сплати орендної плати за період з січня по березень 2016 року внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 25 500,00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 року у справі №904/1637/16 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 25 500,00грн. - основного боргу (за період з січня по березень 2016 року), 1 134,27 грн. - пені, 78,03 грн. - 3% річних, 1 376,74грн. - частину витрат по сплаті судового збору (а.с. 19-22).

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" сплатив заборгованість з орендної плати за січень - березень 2016 року лише 08.07.2016 року (а.с.23), позивач нарахував та заявив до стягнення пеню на підставі пункту 8.3 договору, 3% річних та інфляційні втрати на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, на суму боргу за період прострочення, за виключенням періоду, заявленого до стягнення у справі №904/1637/16.

Причиною виникнення спору є неналежне виконання Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" умов договору №01/08/14 від 01.08.2014 року в частині своєчасної сплати орендної плати протягом січня - березня 2016 року.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 8.3 договору орендар у разі порушення строку розрахунків сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на день оплати від простроченої суми за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

З урахуванням того, що рішенням у справі №904/1637/16 період стягнення пені заявлений до 10.03.2016 року, позивач заявив до стягнення з відповідача пеню: нараховану на орендну плату за січень 2016 року за період з 11.03.2016 року по 05.07.2016 року у розмірі 1 067,05 грн., нараховану на орендну плату за лютий 2016 року за період з 11.03.2016 року по 07.07.2016 року у розмірі 1 082,42 грн., нараховану на орендну плату за березень 2016 року за період з 11.03.2016 року по 07.07.2016 року у розмірі 1 082,42 грн., всього у сумі 3 231,89 грн.

Місцевим господарським судом здійснений перерахунок пені, за результатами якого розмір пені за заявлений період склав 3 223,03 грн.

Оскільки під час здійснення розрахунку пені позивачем допущено арифметичну помилку щодо розміру пені, апеляційний господарський суд погоджується із розрахунком місцевого господарського суду та вважає правомірними вимоги в частині пені у сумі 3 223,03 грн.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов`язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, частина 1 статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 218 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України (пункт 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи повну оплату відповідачем суми основного боргу, а також нарахування позивачем крім суми пені ще сум 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов до висновку про можливість зменшення розміру пені на 50% від належної до стягнення, та стягнув пеню у сумі 1 611,52 грн. (3 223,03 грн. х 50%).

Позивач вважає таке зменшення розміру пені необґрунтованим та просить скасувати рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Згідно частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Апеляційний господарський суд враховує ті обставини, що період прострочення сплати орендної плати є незначним, а заборгованість за спірний період погашена до подання позовної заяви, однак зазначає, що пеня нарахована з урахуванням приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (за шість місяців) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, тобто у повній відповідності до чинного законодавства та є співрозмірною розміру прострочених платежів.

Матеріали справи не містять ні клопотання відповідача про зменшення пені, ні доказів, які підтверджують наявність виняткових обставин, що спричинили прострочення виконання зобов'язання, та доказів, які б підтверджували майновий стан сторін.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують наявність виняткових обставин, що спричинили прострочення виконання зобов'язання, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, як того вимагає стаття 43 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи співмірність заявленої до стягнення суми пені розміру прострочених платежів, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що місцевий господарський суд необґрунтовано зменшив розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, стягнувши з відповідача на користь позивача 50% правомірно заявленої до стягнення пені, та вважає, що пеня підлягає стягненню у повному обсязі у сумі 3 223,03 грн.

За викладеного апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта про відсутність підстав для зменшення розміру пені, в розумінні вимог статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача про те, що товариством звільнено орендоване приміщення ще 28.11.2015 року, оскільки вказані обставини не були предметом розгляду під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням того, що рішенням у справі №904/1637/16 період стягнення 3% заявлений до 10.03.2016 року, позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 11.03.2016 року по 07.07.2016 року у сумі 248,73 грн. та втрати від інфляції за загальний період з 05.01.2016 року по 07.07.2016 року у сумі 979,82 грн.

Місцевий господарський суд, з яким погоджується апеляційний господарський суд, дійшов до висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних за загальний період з 11.03.2016 року по 07.07.2016 року у сумі 248,73 грн. та втрат від інфляції за загальний період з лютого 2016 року по червень 2016 року у сумі 979,82 грн. (з урахуванням пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, яка викладена у постановах №6/433-42/183, №12/207 від 14.11.2011 року, №37/64 від 23.01.2012 року та №37/64 від 23.01.2012 року, що є обов'язковим для застосування господарським судом відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, у сумі 1 375,26 грн.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Як вбачається із наданих позивачем документів, вартість адвокатських послуг склала 1 500,00 грн.

Місцевий господарський суд, з яким погоджується апеляційний господарський суд, визнав суму винагороди, сплачену позивачем, явно завищеною, оскільки спір стосується стягнення донарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних, отже, підготовка позовної заяви за таким спором не є складною та не потребує значних витрат часу кваліфікованого спеціаліста, у зв'язку з чим обмежив суму, яку необхідно стягнути на користь позивача за адвокатські послуги, до 500,00 грн., в іншій частині заяву позивача відхилив.

При цьому апеляційний господарський суд враховує, що позивачем не оскаржується зменшення розміру витрат на адвокатські послуги.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд погоджується із доводами позивача наведеними в обґрунтування апеляційної скарг.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, для скасування рішення суду першої інстанції в частині зменшення пені та прийняття в цій частині нового рішення про стягнення пені у сумі 3 223,03 грн. (згідно здійсненого перерахунку).

Оскільки позивач в апеляційній скарзі просить стягнути пеню у повному обсязі 3 231,89 грн.), однак за результатами перерахунку позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково (3 223,03 грн.), апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

У зв'язку з тим, що при визначенні місцевим господарським судом розміру судового збору, враховані приписи пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, розмір судового збору за розгляд позовної заяви, що підлягає стягненню з відповідача за результатами апеляційного перегляду не змінюється.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі №904/200/17 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі №904/200/17 скасувати в частині зменшення пені.

В цій частині прийняти нове рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 пені у сумі 3 223,03 грн.

В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 року у справі №904/200/17 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 512,79 грн., про що видати наказ.

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Повна постанова складена 27.04.2017 року.

Головуючий суддя Н.В. Пархоменко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко