Рішення № 66222211, 27.04.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/246/2017(м)

263/8460/16-ц

Головуючий у 1 інстанції Шатілова Л.Г.

Категорія 27 Доповідач Мальцева Є.Є.

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

27 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Лопатіної М.Ю., Мироненко І.П.,

секретар - Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В И Р І Ш И Л А:

В липні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи тим, що 01.07.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позивач надав у борг відповідачу грошові кошти в сумі 45000 грн. на строк до 01.07.2014 року. Договір посвідчений нотаріально. За умовами договору позичальник ОСОБА_2 зобовязався повернути борг до 01.07.2014 року, у випадку прострочення виконання договору виплатити штраф у розмірі 5 % від суми зобовязання щомісячно. 21.06.2014 року сторонами був укладений додатковий договір до вищевказаного договору позики, яким продовжено строк дії попереднього договору до 01.07.2016 року. У встановлений строк відповідач не повернув ОСОБА_1 борг, у звязку з чим він 06.07.2016 року звернувся з позовом до суду. Просив стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції, штраф в розмірі 2250 грн..

У звязку із тим, що під час розгляду справи в суді 28.07.2016р. відповідач повернув йому позику у розмірі 45000,00 грн., позивач змінив позовні вимоги й просив стягнути з відповідача тільки штраф у розмірі 2250,00 грн. у відповідності до п.5 договору позики від 01.07.2013р., відшкодувати витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. та судовий збір у розмірі 551,21 грн..

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2017 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невірне застосування норм матеріального права, просив рішення від 27.02.2017 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

В скарзі зазначає, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема, в рішенні судом вказано на необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення штрафу на підставі ст. 625 ЦК України. Однак позивач просив стягнути штраф з відповідача саме в порядку ст. 549 ЦК України. Основний борг погашений відповідачем тільки під час розгляду спору в суді. Разом з тим відповідач не оспорював наявність боргу перед позивачем, його розрахунок, частково визнавав позовні вимоги, а саме, штраф.

У відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності відповідача ОСОБА_2, належним чином, через представника та рекомендованою поштою повідомленого про час та місце розгляду справи в апеляційному суді, який не повідомив про причини неявки, заяв про відкладення розгляду справи не направляв.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_3, які просили задовольнити апеляційну скаргу, заперечення представника відповідача ОСОБА_4 проти задоволення скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.07.2013 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 45000 грн., строком до 01.07.2014р. (а.с.5-6).

21.06.2014р. між тими ж сторонами був укладений додатковий договір, в якому було продовжено строк дії попереднього договору до 01.07.2016р. (а.с.7-8).

06.07.2016 р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 45000,00 грн. та штраф у розмірі 2250,00 грн., відшкодувати судові витрати.

27.07.2016 р. ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 повний розрахунок, передбачений у п.1 договору, в сумі 45000,00 грн., про що вказав у письмовій заяві (а.с.18-19).

У звязку з такими обставинами ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, підтримував вимоги тільки в частині стягнення суми штрафу та просив відшкодувати судові витрати.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу, виходив з того, що позовні вимоги про стягнення штрафу відповідно до вимог ст. 625 ЦК України є неспроможними, а таких вимог на підставі ст.549 ЦК України заявлено не було. У зв'язку із тим, що правовідносини, зазначені в ст. 549, 625 ЦК України, є різними по своїй правовій природі, суд вважав, що позовні вимоги про стягнення штрафу на підставі ст. 625 ЦК України та п.5 договору позики є необгрунтованими, тому задоволенню не підлягають. У звязку із відмовою у стягненні суми штрафу, суд не стягував судові витрати на користь позивача.

З такими висновками колегія суддів не може погодитись, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з вимогами ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Договір позики від 01.07.2013 року, як і додатковий договір від 21.06.2014 року, укладений між сторонами, посвідчений нотаріусом.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду такої самої якості, що були передані йому) у строк та в порядку, що встановлюється договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.4 договору позики у разі неповернення боргу в сумі і строки, передбачені даним договором, позичальник зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

А умовами п.5 договору позики передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобовязань, що випливають з договору позики, винна у такому порушенні сторона повинна сплатити іншій стороні штраф у розмірі пяти відсотків від суми зобовязання, вказаної у п.1 цього договору, щомісячно. Сплата неустойки не звільняє сторін від виконання зобовязань за цим договором.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Як розяснено п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулює провадження у справі до судового розгляду» , уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Оскільки підставою для позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Під час ухвалення рішення, згідно ст. 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Зі змісту договору позики вбачається, що умовами договору окремо передбачена відповідальність позичальника згідно з положеннями ст. 625 ЦК України, а також окремо - зобовязання сплатити неустойку за порушення стороною умов договору.

Суд першої інстанції, встановивши обставини справи, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, та дійшов до невірного висновку про те, що позивачем вимоги про стягнення штрафу за договором заявлені на підставі статті 625 ЦК України, тому не підлягають задоволенню. Отже, у відповідності до положень ст. 309 ЦПК України рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи питання про стягнення суми штрафу з відповідача, колегія суддів враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що строк договору позики в договорі визначений до 01.07.2016 року.

Звертаючись з позовними вимогами та з урахуванням уточнень до них, позивач просив стягнути з відповідача щомісячний штраф в розмірі 5% від суми зобов'язання в порядку ч. 3 ст. 549 ЦК України (а.с.54).

Відповідач повернув позивачу борг 27.07.2016 року, тобто, з простроченням на 26 днів, тому колегія суддів вважає, що у звязку із порушенням умов виконання договору є підстави для стягнення з позичальника на користь позикодавця суми штрафу в передбаченому договором розмірі 2250 грн.. При цьому неможливо погодитися із позицією відповідача, що штраф повинен бути розрахованим пропорційно кількості днів пропуску строку виконання договору на час звернення позивачем до суду, оскільки законом визначена правова природа штрафу, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення суми штрафу є обгрунтованими.

Разом з тим, статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобовязані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням КМ України від 2 грудня 2015 р. N 1275-р затверджений Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, серед яких є м.Маріуполь. Крім того, прийняті інші нормативні акти, що визначають райони проведення АТО. Так, наказом Служби безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», визначені такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, як Донецька і Луганська області з 07 квітня 2014 року.

Відповідач проживає й зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 304, 315 ЦПК України, на зазначені положення закону уваги не звернув.

Отже, враховуючи наведене, рішення суду в частині відмови в позовних вимогах про стягнення з відповідача суми штрафу 2550 гривень підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову в таких позовних вимогах з інших підстав.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після предявлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Але якщо підставою відмови від позову є задоволення вимог відповідачем після предявлення позову, позивач має право звернутись до суду із заявою про стягнення з відповідача всіх понесених ним по справі витрат.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір в розмірі 551,21 грн.; понесені витрати на оплату юридичної допомоги в сумі 4000 грн..

Отже, у відповідності до положень ст.ст. 88,89 ЦПК України, на користь позивача підлягає відшкодуванню сума судового збору, понесена позивачем, в розмірі 551,21 грн..

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, то такі витрати позивача підтверджуються квитанцією про оплату, договором та актом виконаних робіт (а.с.9,20,21), відповідно до яких адвокат зобовязався та надав юридичну допомогу, яка складається з надання юридичних консультацій з підготовкою правової позиції по справі протягом 4,5 годин, складання та формування позовної заяви протягом двох годин, підготовка пакету документів для звернення особи до суду протягом години. Вартість виконаних робіт 4000 грн..

Відповідно до Правил адвокатської етики, затверджених Установчим зїздом адвокатів України 17.11.2012 року, в договорі про надання правової допомоги мають бути чітко і недвозначно визначені всі головні умови, на яких адвокат приймає доручення клієнта. Гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту . Гонорар, що отримує адвокат за надання правової допомоги, має бути законним за формою і порядком унесення й розумно обгрунтованим за розміром. Правилами зазначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час виконання доручення. Крім того, в договорі про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, повязаних з виконанням доручення (оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт), порядок їх погашення, та може бути визначений їх обсяг.

Враховуючи, що позовна заява є типовою, і час, визначений адвокатом на її складання та формування, вказаний в акті виконавцем робіт, є завищеним, і представник позивача не надав ґрунтовних пояснень розміру гонорару за визначений обєм юридичних послуг, в договорі не вказані передбачувані фактичні витрати, повязані з виконанням доручення, а саме, підготовка пакету документів для звернення особи до суду, колегія суддів вважає можливим зменшити суму, що підлягає відшкодуванню з відповідача на оплату послуг юриста, тому з відповідача на користь позивача у відшкодування витрат на правову допомогу слід стягнути 2000 грн., визначивши суму не тільки відповідно до розміру частки задоволених вимог, але й дотримуючись принципів справедливості, добросовісності і розумності.

У звязку із частковим задоволенням апеляційної скарги позивача з відповідача також слід стягнути на його користь 303,16 грн судового збору за апеляційне оскарження судового рішення, та з тих же підстав, що наведені вище, зменшити розмір відшкодування на оплату правової допомоги за складання апеляційної скарги до 1000 грн..

Таким чином, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 854,37 грн. та на оплату правової допомоги 3000 грн..

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2017 року скасувати.

В позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми штрафу за договором позики - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат на оплату правової допомоги 3000 ( три тисячі) грн. та судового збору 854 (вісімсот пятдесят чотири) грн. 37 коп..

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді

ОСОБА_6

ОСОБА_7

ОСОБА_8