Ухвала суду № 66220598, 11.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 року м. Київ К/800/23403/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року

у справі №804/1047/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігейтер» (надалі - ТОВ «Сігейтер»)

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (надалі - ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська)

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

ТОВ «Сігейтер» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 15.09.2015 року №0000692202.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, ТОВ «Сігейтер» просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2016 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.09.2011 року по 31.12.2014 року, наслідки якої оформлено актом від 14.08.2015 року №876/04-62-22-02/37807745.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Сігейтер» пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з безпідставним включенням до складу витрат, що формують собівартість наданих послуг, вартості придбаних в охоплений перевіркою період у фізичних осіб-підприємців інформаційних послуг з обробки даних, які в подальшому не були реалізовані, а тому, на думку контролюючого органу, не пов'язані з господарською діяльністю позивача та отриманням ним прибутку.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2015 року №0000692202, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 841277,50 грн., у тому числі 673022,00 грн. за основним платежем та 168255,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками адміністративного оскарження, назване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про непов'язаність понесених товариством витрат на придбання спірних послуг з його господарською діяльністю, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За правилами п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання в господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку.

В свою чергу, господарською діяльністю згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суд апеляційної інстанції з'ясував, що в охоплений перевіркою період позивач придбавав у фізичних осіб-підприємців послуги з обробки даних програмних засобів щодо роботи сайту та сервісів, обробки даних щодо оптимізації роботи сайту, обробки бази даних сайту, обробки даних щодо змісту сайту. Реальний характер зазначених операцій засвідчується долученими товариством до матеріалів справи належним чином оформленими первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, що, в свою чергу, контролюючим органом під сумнів не поставлено.

Щодо підтриманих судом першої інстанції доводів відповідача про непов'язаність придбаних позивачем послуг з його господарською діяльністю з огляду на те, що ці послуги в подальшому не реалізовано, то Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом з'ясовано, що ТОВ «Сігейтер» є виробником інформаційних послуг більш високого технологічного рівня, ніж ті, які він придбавав у фізичних осіб-підприємців. Придбані в охоплений перевіркою період активи позивач використовував для створення нових інформаційних послуг та продуктів, які й реалізував контрагентам-нерезидентам, а також використовував у власній діяльності у сфері інформаційних технологій та комп'ютерних систем, зокрема для здійснення функцій оператора власного інтернет-сервісу www.trud.com, за допомогою якого здійснює, в тому числі рекламування сервісу ТОВ «Хедхантер» на виконання укладеного контракту.

Наведене підтверджується й тим, що у позивача наявний штат найманих працівників, який з 2011 року по 2014 рік зріс із 2 до 32 осіб, а також ТОВ «Сігейтер» має в користуванні декілька приміщень на умовах оренди.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов цілком об'єктивного висновку про правомірність включення позивачем до собівартості реалізованих ним активів вартості придбаних у фізичних осіб-підприємців послуг, які використані для створення власних.

Отже, оцінюючі зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з твердженням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду щодо задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ Ю.І. Цвіркун