Ухвала суду № 66219775, 18.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25523/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 26.10.2015 року № 3419-о; поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника директора Департаменту - Начальника управління аналітичної роботи та координації діяльності регіональних підрозділів Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Державної фіскальної служби України; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як свідчать матеріали справи, наказом Державної фіскальної служби від 26.10.2015 року № 3419-о «Про звільнення ОСОБА_3.», позивача звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника управління аналітичної роботи та координації діяльності регіональних підрозділів Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Державної фіскальної служби з 26.10.2015 року, з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади», у відповідності до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, Закону України «Про очищення влади», звіту про результати проведеної перевірки щодо виконання ДФС норм Закону України «Про очищення влади» від 21.10.2015 року, пункту 6 витягу з протоколу №116 засідання Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року.

Вважаючи своє звільнення незаконним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».

Закон України «Про очищення влади» визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно з абз. 1 ч. 4 та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про очищення влади» організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка. Перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №563 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади» затверджено Порядок проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади"; перелік органів, що проводять перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до цього Порядку вбачається, що перевірка достовірності відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» проводиться керівником відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка (далі - керівник органу), згідно з планом проведення перевірок, затвердженим Кабінетом Міністрів України, Керівник відповідного органу приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі (далі - початок проведення перевірки в органі), в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу (далі - відповідальний структурний підрозділ).

Таким чином, у даному випадку організація перевірки щодо позивача, відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади» була покладена на Голову Державної фіскальної служби України.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, стосовно позивача ОСОБА_2 проведено перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» та за результатами проведеної перевірки встановлено, що до останнього не застосовуються заборони, визначені частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», що підтверджується наданою суду копією довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», складеної директором Департаменту персоналу ДФС України Пригаровським В.М. та затвердженої Головою Державної фіскальної служби України Насіровим Р.М. від 03.07.2015 року.

Запити про надання відомостей щодо ОСОБА_2 надсилалися до Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, ДПІ у Дарницькому районі у м. Києві, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державної судової адміністрації України.

Відомості про визнання недійсними результатів проведеної перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_2, викладених у вищевказаній довідці, матеріали справи не містять.

Водночас, зі змісту копії Витягу з Протоколу № 116 засідання Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року (пункт 6), судом першої інстанції встановлено, що Кабінет Міністрів України надав доручення Голові ДФС Насірову Р.М. забезпечити виконання Закону України «Про очищення влади» в частині прийняття відповідних рішень щодо посадових осіб ДФС, до яких застосовуються заборони, визначені цим Законом, та за результатами в одноденний строк поінформувати Кабінет Міністрів. Контроль за виконанням цього рішення покласти на першого заступника Міністра фінансів Уманського І.І.

У відповідності до наданої копії звіту про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади»,спільною робочою групою з представників Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Національного агентства України з питань державної служби та Секретаріату Кабінету Міністрів України під час проведення перевірки ДФС України перевірено матеріали особових справ та виявлено порушення щодо незастосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» до: ОСОБА_2 та Голові ДФС запропоновано на виконання норм Закону та на підставі пункту 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України невідкладно вжити заходів щодо звільнення з посад осіб, до яких застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених частинами першою та другою статті 1 Закону, в тому числі посадових осіб, які наведені у додатках 4 та 5, та проінформувати Міністерство юстиції України про їх звільнення.

Згідно Додатку №4 до звіту «Перелік посадових осіб Центрального апарату ДФС України до яких не було застосовано заборону передбачену ч. 3 ст. 1 Закону» під №20 зазначено ОСОБА_2 - заступника директора Департаменту - начальника управління аналітичної роботи та координації діяльності регіональних органів Департаменту внутрішнього аудиту та контролю (попередня структура) з вказівкою на те, що останній у період з 05.2010 року по 08.2011 року займав посаду заступника голови ДПА в Київській області, з 09.2011 року по 04.2012 року - заступника директора Департаменту відомчого контролю ДПС та з 04.2012 року по 01.2013 року - заступника директора Департаменту внутрішнього контролю та аудиту ДПС.

Із наданої позивачем копії трудової книжки ОСОБА_2 судом першої інстанції встановлено, що останній

- 24.01.2007 року переведений на конкурсній основі на посаду начальника управління оподаткування фізичних осіб Державної податкової адміністрації в Київській області. (Наказ №24 «о» від 24.01.2007 року);

- Наказом Державної податкової адміністрації України від 18.05.2010 року № 660 «о» призначений на посаду заступника голови ДПА в Київській області.

- 08.08.2011 року звільнений із займаної посади у зв`язку з переведенням на роботу до Державної податкової служби України, п. 5 ст. 36 КЗпП України. (Наказ ДПА України від 08.08.2011 року № 1152-«о»);

- 09 серпня 2011 року призначений на посаду заступника директора Департаменту відомчого контролю на період відпустки ОСОБА_7 для догляду за дитиною, як такого, що перебуває у кадровому резерві на цю посаду. (Наказ №1160-о від 09.08.2011 року);

- у зв`язку з реорганізацією та зміною штатного розпису переведений на посаду заступника директора Департаменту внутрішнього контролю та аудиту Державної податкової служби України на період відпустки ОСОБА_7 для догляду за дитиною. (Наказ № 7-о від 03.01.2012 року)

- 26.04.2012 року переведений на посаду заступника директора Департаменту внутрішнього контролю та аудиту. (Наказ № 942-о від 26.04.2012 року);

- 22.01.2013 року звільнений із займаної посади у зв`язку з переводом його на роботу до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, п. 5 ст. 36 КЗпП України. (Наказ № 50-о від 22.01.2013 року)

- Наказом №33-к від 21.01.2013 року призначено на посаду директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства енергетики та вугільної промисловості України за переведенням з Державної податкової служби;

- 03.04.2013 року присвоєно 5 ранг державного службовця;

- 24.03.2014 року звільнено з посади за переведенням для подальшої роботи в Міністерстві доходів і зборів України, згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України. (Наказ № 105-к від 24.03.2014 року)

- 25.03.2014 року на підставі Наказу № 657-о від 25.03.2014 року призначено на в порядку переведення на посаду заступника директора Департаменту стратегічного управління та інновацій.

- 16.05.2014 року переведено на посаду директора Департаменту відомчого контролю та внутрішнього аудиту, як такого, що перебуває у кадровому резерві. (Наказ № 1322-о від 16.05.2014 року);

- 09.07.2014 року відповідно до Постанови КМУ від 21.05.2014 р. № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби» у зв`язку з утворенням Державної фіскальної служби шляхом перетворення Міністерства доходів і зборів України переведено на посаду директора Департаменту відомчого контролю та внутрішнього аудиту Державної фіскальної служби України (Наказ № 4-о від 09.07.2014 року);

- 09.09.2014 року у зв`язку із зміною штатного розпису переведено на посаду директора Департаменту внутрішнього аудиту та контролю Державної фіскальної служби України. (Наказ № 411-о від 09.09.2014 року);

- 05.06.2015 року переведений на посаду заступника директора Департаменту - начальника управління аналітичної роботи та координації діяльності регіональних підрозділів Департаменту внутрішнього аудиту (Наказ №1598-о від 05.06.2015 року);

- 26.10.2015 року звільнений із займаної посади з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. (Наказ № 3419-о від 26.10.2015 року).

Так, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказана норма п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» свідчить про те, що обов`язковою умовою для застосування заборони, передбаченої Законом, є наявність двох умов: забезпечення формування державної податкової та/або митної політики та реалізація державної податкової та/або митної політики, при цьому забезпечення формування та реалізація політики повинні здійснюватися одночасно.

Разом з тим, проаналізувавши зміст Закону України «Про державну податкову службу в України», Указу Президента України «Про утворення державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» від 22.08.2000 року №760/96, Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 13.07.2000 року №886/2000 ДПА України, Положення про Державну податкову службу України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 року №584/2011 суд першої інстанції вірно вказав на те, що Державна податкова адміністрація України та Державна податкова служба України у період часу з травня 2010 року по січень 2013 року, тобто на момент обіймання позивачем посад у вказаних органах, лише забезпечували реалізацію єдиної державної політики, однак не забезпечували її формування.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» задекларовано мету очищення влади, яка полягає у недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Натомість доказів вчинення позивачем будь - яких дій, тим більше протиправних, прийняття рішень чи допущення бездіяльності, які б були спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.1958 року «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості» (ратифікована Україною 04.08.1961 р.) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (ст. 4 цієї Конвенції).

Крім того, необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується й у Резолюції Парламентської асамблеї ООН Європи від 27 червня 1996 року № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем».

Зокрема, Парламентська асамблея Ради Європи надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Установлені згадуваною Резолюцією підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 14.02.2006 року у справі «Турек проти Словаччини», від 24.04.2007 року у справі «Матиєк проти Польщі», від 17.07.2007 року у справі «Бобек проти Польщі», від 15.01.2008 року у справі «Любох проти Польщі»).

У вказаних рішеннях ЄСПЛ наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених ст. 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що підставами для прийняття спірного наказу є також звіт про результати проведення перевірки щодо виконання ДФС норм Закону України «Про очищення влади» від 21.10.2015 року, пункт 6 витягу з протоколу № 116 засідання Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що вказані акти не передбачені в якості правової підстави для звільнення, ні Законом України «Про очищення влади», ні жодним іншим підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на його виконання.

Більше того, складання таких актів не передбачено Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 563 від 16.10.2014 року, а органи, що їх видали не включені в Перелік органів, що проводять таку перевірку.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про протиправність Наказу Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 року № 3419-о «Про звільнення ОСОБА_2.» та наявність правових підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Протиправність наказу від 26.10.2015 року № 3419-о прямо вказує на наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді та виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 25.04.2017 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Оксененко О.М.

Ісаєнко Ю.А.