Рішення № 66197734, 21.04.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/10299/14-ц

Провадження № 2/201/117/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2017р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Ткаченко Н.В.

при секретарі Кірієнко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Плюс») про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

30.07.2014р. ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2015р. (під головуванням судді Черновського Г.В.) в задоволені позовних вимог відмовлено (а.с. № 203-205 т. № 1).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.05.2015р. рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог про поділ автомобіля скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості ? частини автомобіля в розмірі 100000грн., а у решті рішення суду від 19.02.2015р. залишено без змін (а.с. № 290-291 т. № 1)

По справі в межах розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 19.08.2015р. постановлена ухвала Вищого Спеціалізованого Суду України (а.с. № 25-27 т. № 2).

Як вбачається з ухвали ВССУ від 19.08.2015р., позивачка оскаржувала рішення судів першої та апеляційної інстанції лише в частині відмови у задоволені позовних вимог, а у решті, судові рішення не переглядалися (а.с. № 25 звор. стор. т. № 2).

Враховуючи, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.05.2015р. в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на її користь з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості ? частини автомобіля в розмірі 100 000грн. не оскаржувалось в касаційному порядку та ВССУ з приводу цієї позовної вимоги не виносив ухвали, то вважається, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.05.2015р. в частині стягнення грошових коштів набрало законної сили.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.07.2016р. в задоволені заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа, виданого 04.05.2016р. по цивільній справі № 201/10299/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину квартири та стягнення половини грошових коштів, внесених до статутного фонду ТОВ «Алянс Плюс» таким, що не підлягає виконанню було відмовлено (а.с. № 142 т.№2).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.08.2016р. ухала суду першої інстанції від 12.07.2016р. залишена без змін (а.с. № 162-163 т. № 2).

Після повернення справи з ВВСУ 29.09.2015р. справу згідно протоколу автоматизованого розподілу справ було передано в провадження судді Ткаченко Н.В., а пізніше, а саме 28.11.2015р. позивачка уточнила свої позовні вимоги и остаточною редакцією її позову є редакція від 28.11.2015р. (а.с. № 30, 37-38 т. № 2).

Позивачка, в уточненій позовній заяві та у судовому засіданні в обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що сторонни перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.06.2004р. по 06.02.2012р., під час перебування в якому ними, як подружжям, було набуто майно, що зареєстрували на відповідача, а саме: у серпні 2004р. квартира АДРЕСА_1, ринковою вартістю 396500 грн., у 2008р. автомобіль марки Лексус, модель LX 470, д/з АЕ1010ВО, чорного кольору, 2004р. випуску, зареєстрований 17.06.2008р., технічний паспорт № АЕС233227, кузов № НОМЕР_1, ринковою вартістю 355 000 грн. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.05.2015р. було часткового задоволено апеляційну скаргу позивачки та вирішено питання щодо поділу автомобіля, шляхом стягнення ? частини його вартості у розмірі 100 000грн. з відповідача. Крім того, під час перебування у зареєстрованому шлюбі відповідачем, який є засновником ТОВ Алянс Плюс був здійснений внесок до статутного фонду вказаного товариства у розмірі 41 500 грн. У звязку з зазначеними обставинами позивачка звернулась до суду з даним позовом, в якому просила суд, з урахуванням уточнень позову від 28.11.2015р., визнати за нею право власності на ? частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; стягнути з ОСОБА_2 20 750грн., що складаєть половину внесених ним 30.12.2010р. сімейних коштів до статутного фонду ТОВАлянс Плюс.

При новому розгляді справи представник позивачки ОСОБА_3 (діє за дорученнями від 20.04.2015р., 16.12.2014р.,27.01.2017р. - а.с. № 44, 88, 228 т.№ 2) та допитана як свідок ОСОБА_1, позовні вимоги в редакції від 28.11.2015р. підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача - ОСОБА_4 (діє за дорученням від 12.09.2014р. а.с. № 46 т. № 2) та відповідач ОСОБА_2, допитаний як свідок у судовому засіданні 19.12.2016р., позовні вимог не визнали, проти задоволення позову заперечували, відповідач надав суду письмові заперечення проти позову (а.с. № 81-82 т. № 1), в яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що вищевказане майно: квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки вона придбана за особисті кошти останнього. Також зазначив, що ТОВ Алянс Плюс взагалі не представляє з себе будь-яку матеріальну цінність, у звязку з чим воно не може бути поділено.

Ухвалою суду від (без виходу до нарадчої кімнати) від 12.07.2016р. до участі у справі в якості 3-тої особи було залучено ТОВ Алянс Плюс (а.с.№ 140 т. № 2), а в судовому засіданні ухвалено про розгляд справи за їх відсутності (а.с. № 178, 185-186, 189 т. № 2).

Суд, вислухавши пояснення представників позивачки та відповідача, допитавши позивачку та відповідача в якості свідків, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги в редакції від 28.11.2015р. підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.06.2004р. (а.с.№ 8 т. № 1), який був розірваний за позовною заявою ОСОБА_1 06.02.2012р. на підставі рішення суду від 24.01.2012р. (а.с. № 9 т. № 1), з тексту якого також вбачається, що сторони припинили сімейні відносини у травні 2011р.

Судом також встановлено, що 25.08.2004р. на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 4-3852, ОСОБА_2 набув право власності на квартиру № 4, розташовану в будинку № 26 по вул. Ульянова у м. Дніпропетровську. Викладене підтверджується матеріалами справи (а. с. № 14, 15, 16, 166 т. № 1).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 18979508 від 10.07.2014р., ОСОБА_2 є засновником (учасником) ТОВ Алянс Плюс (що зареєстровано як юридична особа 11.07.2003р. (а.с. № 34 т. № 1), та розмір внеску відповідача до статутного фонду даного товариства становить 41 500 грн. (а.с.№ 33 т.№ 1).

Відповідно до кредитного договору №014/16896/3177/74 від 25.08.2004р. ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 11 830 доларів США, та відповідно до п.2.1. кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі.

Відповідно до договору іпотеки від 10.09.2004р., спірна квартира була передана в іпотеку, в забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_2 за кредитним договором №014/16896/3177/74 від 25.08.2004р.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Сімейного кодексу України.

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Допитана в якості свідка позивачка ОСОБА_1 пояснила, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.06.2004р. по 06.02.2012р., під час перебування в якому ними як подружжям було набуто майно, що зареєстрували на відповідача, а саме: у серпні 2004р. квартира № 4 в буд. у № 26 по вул. Ульянова у м. Дніпропетровську, в 2008 році автомобіль марки Лексус, модель LX 470, д/з АЕ1010ВО, чорного кольору, 2004р. випуску, зареєстрований 17.06.2008р., технічний паспорт № АЕС233227, кузов № НОМЕР_1. В 2012 році їй стало відомо, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, останній став засновником ТОВ Алянс Плюс та здійснив внесок до статутного фонду вказаного товариства у розмірі 41 500 грн. У звязку з зазначеними обставинами позивачка звернулась до суду, оскільки вважає що до статутного фонду ОСОБА_2 були внесені сімейні кошти, а отже вона має право на половину цих коштів у розмірі 20 750 грн. Стосовно придбання спірної квартири, позивачка пояснила, заселилися в спірну квартиру вони з відповідачем одразу після реєстрації шлюбу. Також пояснила, що підписувала кредитний договір в ОСОБА_5, та підписувала згоду на придбання квартири у нотаріуса. При отриманні кредитних грошових коштів вона не була присутня, та вважає, що в кредит було отримано 16 або 18 тисяч доларів. Коли був остаточно погашений кредит вона не знає, оскільки платежами займався відповідач. Також зазначила, що кошти на погашення кредиту вона отримувала від свого батька. Зазначила, що ці обставини можуть підтвердити свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що є рідною сестрою позивачки, та зі слів позивачки їй стало відомо, що вони наприкінці літа 2004р. брали кредит у банку на придбання квартири у розмірі приблизно 16-18 тисяч доларів США. Також пояснила, що позивачка в день придбання квартири їздила з відповідачем до банку та до нотаріуса, а вона в цей час доглядала за їх дітьми.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що є подругою позивачки, з якою знайома з 2007р. Вони з позивачкою разом навчалися у вищому навчальному закладі, та свідок декілька разів зупинялася в її квартирі на період навчальної сесії. В 2008 році зі слів відповідача їй стало відомо, що квартира на вул.Ульянова була придбана в кредит, для проживання їх сім,ї, та ОСОБА_2 станом на 2008р. продовжував сплачувати кредит.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що є подругою позивачки, з якою знайома з 2005-2006 року. В квартиру по вул. Ульянова позивачка з відповідачем переїхали в 2007 році. Вона часто приходила в гості до позивачки в квартиру, розташовану на вул. Ульянова, та була присутня при розмові позивачки та відповідача, з якої зрозуміла, що ОСОБА_2 сплатив черговий платіж по кредиту, та зробила висновок, що мова йшла з приводу кредиту на квартиру, розташовану по вул. Ульянова, в якій вони проживають. Щодо розміру кредиту, отриманого в банку на придбання квартири, пояснила, що зі слів відповідача їй стало відомо, що це була сума приблизно 20 тисяч доларів США.

Допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_2, пояснив, що 19.06.2004р. з ОСОБА_1 вони зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу вони з ОСОБА_1 проживали на квартирі, розташованій на вул. Робочій, 40а, яку орендували за договором оренди. Спірну квартиру він придбав за кошти, отримані 14.04.2004р. (до укладання шлюбу з ОСОБА_1О.) від ОСОБА_9 в борг. Спірну квартиру він придбавав тільки для власного проживання, оскільки після розірвання попереднього шлюбу він залишив житло колишній дружині, та йому не було де жити. В травні 2004р., він дав завдаток за придбання квартири в розмірі 1 500 доларів, та продавець оформлював належним чином документи для продажу квартири, а в серпні 2004р. він придбав зазначену квартиру за 17 000 доларів, а саме за гроші,які йому дав в борг ОСОБА_9 Кредитний договір ним дійсно укладався на суму 11 800 доларів, вже після придбання квартири, та кошти надавалися банком на споживчі цілі, а не на придбання квартири, та в будь-якому випадку йому б не вистачило коштів отриманих від банка в кредит на придбання квартири. Отримані в кредит кошти він витратив на розвиток бізнесу, та в листопаді 2007 році повністю сплатив споживчий кредит. Також ОСОБА_2 пояснив, що фінансові питання та питання ведення бізнесу, питання кредитів, ніколи не обговорював ані з колишньою дружиною, ані з її подругами чи родичами. ОСОБА_2, який був допитаний в якості свідка, надав в судовому засіданні пояснення, стосовно того, що ні він, ні позивачка, не мали власних грошей для придбання ані житла, ані автомобілю.

На підтвердження своєї позиції відповідачем надано суду розписку від 14.04.2004р. про те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_9 60 000 доларів США для купівлі житла та автомобіля. Відповідач зобовязувався повернути зазначену суму протягом 10 років (а.с. № 83 т. № 1).

Крім того, до суду надано нотаріально посвідчений договір від 27.08.2014р. про умови та порядок погашення ОСОБА_2 запозичених грошей в розмірі 60 000доларів США (а.с. № 84 т. № 1).

Відповідно до кредитного договору №014/16896/3177/74 від 25.08.2004р. ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 11 830 доларів США, та відповідно до п.2.1. кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі.

У судовому засіданні від 21.02.2017р. ОСОБА_9 надав суду відповідні пояснення, в якості свідка, та підтвердив факт надання 14.04.2014 р. (до реєстрацію шлюбу відповідача з позивачкою) грошей ОСОБА_2, в розмірі 60 000 доларів для придбання квартири та машини. Крім того, свідок ОСОБА_9 пояснив, що гроші в борг ОСОБА_2 він давав на придбання квартири особисто для проживання ОСОБА_2, оскільки після розірвання попереднього шлюбу останньому не було де жити. З ОСОБА_2, він перебував у дружніх стосунках.

Відповідно до кредитного договору №014/16896/3177/74 ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 11 830 доларів США, та відповідно до п.2.1. кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Крімцього, частиною першою статті 69 СК України, передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, тільки того, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, надані відповідачем докази підтверджують факт придбання квартири № 4, яка розташована по вул. Ульянова, буд. 26 у м. Дніпропетровську за особисті кошти ОСОБА_2, які він отримав від ОСОБА_9 до реєстрації шлюбу з позивачкою.

Зазначені обставини також підтверджуються Відомостями з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів від 01.12.2014р., виданими Державною податковоюінспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо отримання ними усіх видів доходів за період з 01.01.2004р. по 30.06.2014р. (а.с. № 157, 158-159 т. № 2). Згідно з даними, щомістяться у цих відомостях, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали фінансової можливості придбати за власні кошти квартиру, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Ульянова, буд. 26.

Суд критично ставиться до пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які особисто не були знайомі з позивачкою та відповідачем на момент придбання спірної квартири, та відповідно не можуть знати безпосередньо про події. Крім того, їх свідчення не узгоджуються з документальними доказами, наданими відповідачем стосовно суми грошових коштів, взятих в кредит в ОСОБА_10. Відповідно до кредитного договору ця сума складає 11 800 доларів США, а свідок ОСОБА_7 стверджує, що зі слів ОСОБА_2 їй стало відомо, що була отримана в кредит сума близько 20 000 доларів США. Свідок ОСОБА_6 стверджує, що в 2008 році зі слів ОСОБА_2 їй стало відомо, що він придбав квартиру в кредит, та продовжує сплачувати кредит, в той час, як зазначений кредит був погашений раніше, а саме в листопаді 2007 року. Пояснення свідка ОСОБА_11 теж сприймаються судом критично, оскільки про обставини придбання квартири та отримання кредиту їй відомо зі слів позивачки та відповідача, та безпосередньо вона не була присутня при цих подіях. Свідчення позивачки, в якості свідка, теж не узгоджуються з фактичними даними, встановленими судом. Вона стверджує, що кредит був отриманий в ОСОБА_10 в розмірі 16-18 тисяч доларів США, в той час як відповідно до кредитного договору ця сума складає 11 800 доларів США. Також позивачка стверджує, що підписувала кредитний договір у банку, але в кредитному договорі її підпису не міститься. Також ОСОБА_1 підтвердила, що при видачі грошей у банку не була присутня, та безпосередньо не знала, яку суму було видано банком за кредитним договором.

Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачка, в порушення ч.3 ст. 10, ч.1 ст.60 ЦПК України, не наддала жодного доказу на підтвердження факту придбання спірної квартири сааме за спільні кошти позивачки та відповідача.

Отже, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК УкраїниАДРЕСА_3, яка розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Ульянова, буд. 26, є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки це майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Суд також враховує вимоги п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України, згідно яких, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Верховним Судом України в постанові від 07.09.2016р. у справі № 6-801цс16 була висловлена наступна правова позиція:

Статтею 60 СК України визначено, щомайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже , належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але йспільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно,суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо поділу грошових коштів, внесених в статутний фонд ТОВ Алянс Плюс ОСОБА_2, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З наданих матеріалів справи вбачається, що в роздруківці з Державного підприємства Інформаційно-ресурсного центру та копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 402428, наданими представником позивачки, зазначено дату реєстрації ТОВ Алянс Плюс, а саме: 11.07.2003р., тобто до моменту реєстрації шлюбу між позивачкою та відповідачем, яка відбулось 19.06.2004р. (а.с. № 129-131, 132-134, 170-172 т. 2).

Але за наданих представником позивачки Інформаційних довідок вбачається, що внесок в уставний фонд ТОВ Алянс Плюс, було зроблено у період шлюбу з позивачкою.

При цьому, відповідач не отримував згоди дружини на витрату сімейних грошей на ці цілі. При оформленні нотаріально посвідченої заяви про вступ до товариства ОСОБА_1 не надавала товариству відповідну заяву. Згідно з ч.2. ст. 61 СК України обєктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, отримані одним з подружжя та внесені до сімейного бюджету. Відповідно до ч.1 ст. 65 СК жінка, чоловік розпоряджується майном, що є обєктом права спільної сумісної власності, за згодою. Відповідно до ч.1 ст. 65 СК для укладання одним з подружжя договорів, що потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації, а також договорів щодо цінного майна, згода одного з подружжя повинна бути надана письмово. Але відповідач порушив вимоги закону та витратив сімейні кошти без згоди на це дружини. Та як було зясовано в судовому засіданні, ці дії відповідача були здійснені всупереч інтересам сім,ї, оскільки, як пояснив відповідач жодного доходу від діяльності товариства він до сімейного бюджету не вносив.

Згідно абз.3 п.28 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у разі використання одним з подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК, іншій із подружжя має право на компенсацію вартості частки. Такі ж правові наслідки випливають, зокрема з абз.2 п.30 цієї Постанови, де зазначено, що «у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім,ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі».

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, приймаючи до уваги, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_2, які він отримав від ОСОБА_9 до моменту реєстрації шлюбу з позивачкою, та враховуючи короткий термін знаходження в шлюбних відносинах позивачки та відповідача, відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 57 СК України, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно поділу внеску до статутного фонду ТОВ «Альянс Плюс», суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та законними, отже такими що підлягають задоволенню.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе на підставі ст. 88 ЦПК України та керуючись розясненнями що містяться в Постанові Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», розподілити їх наступним чином.

При подачі позову ( з урахуванням всіх уточнень) позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 3654грн. (а.с. № 2 т. № 1). З огляду на те, що судом задоволено вимоги в частині стягнення з відповідача грошової суми 20750грн., то на користь позивачки слід стягнути судовий збір пропорційно у розмірі 207 грн. 50коп. Крім того, позивачкою було сплачено протягом розгляду справи судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову в розмірі 121грн.80 коп. (а.с. № 42 т. № 1) та судовий збір за подачу трьох заяв про витребування доказів по 121грн.80коп. за кожну ( а.с. № 68, 108, 111 т. № 1).

З огляду на те, що заява про витребування доказів задоволена, так само, як і одна з заяв про витребування доказів, по другій заяві відмовлено в задоволені, а третю задоволено частково, то суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір, сплачений при подачі заяв про забезпечення позову та витребування доказів в розмірі 304грн. 50коп. ( 121грн.80коп.+121грн.80коп.+60грн.90коп.)

Загальний розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки становить 512грн.

В іншій частині вимог про стягнення судового збору в сумі 3446грн.50коп. та про стягнення судового збору, сплаченого при подачі двох заяв про витребування доказів в розмірі 182грн. 70коп. слід відмовити у звязку з відмовою в задоволені позову та відмовою в задоволені заяв про витребування доказів.

На підставі викладеного, керуючись п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 57, ст. 60, ч. 1 ст. 69 СК України, Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 07.09.2016р. у справі № 6-801цс16, Постановою Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Постановою Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», ст.ст. 8, 10, 11, 57-60, 74-76, 88, 169, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Плюс») задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 750 грн., що складають половину внесених ним 30.12.2010р. сімейних коштів до статутного фонду ТОВ «Альянс Плюс».

В задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Плюс») про поділ майна подружжя - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 512грн.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів.

Суддя Ткаченко Н.В.