Постанова № 66195440, 06.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2017 р. Справа№ 910/21432/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Діденко Ю.О. - представник, дов. б/н від 28.02.2017;

Атаманова Ю.Є. - представник, дов. б/н від 28.02.2017;

від відповідача: Курінний С.Ю. - представник, дов. № 368 від 10.08.2017;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2017

у справі № 910/21432/16 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл"

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Сільпо Рітейл" з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсними укладених між сторонами договорів про внесення змін до договору поруки № 0405/1-кю/1/П-02 від 10.09.2010: № 4 від 21.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 15.05.2014, № 7 від 30.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014 та № 10 від 25.11.2014.

Рішенням від 15.02.2017 Господарський суд міста Києва позов задовольнив частково, а саме: визнано недійсними договори про внесення змін до договору поруки № 0405/1-кю/1/П-02 від 10.09.2010: № 5 від 13.03.2014, № 6 від 15.05.2014, № 7 від 30.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014 та № 10 від 25.11.2014, в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 у справі № 910/21432/16 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 у справі № 910/21432/16 прийнято до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 06.04.2017 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

У судовому засіданні 06.04.2017 представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 у справі № 910/21432/16 залишити без змін. Представник відповідача у судовому засіданні 06.04.2017 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 у справі № 910/21432/16 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви про визнання договорів недійсними, в повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, письмового заперечення на апеляційну скаргу, заслухавши представників позивача та відповідача, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.04.2005 між Закритим акціонерним товариством "Внєшторгбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", та Закритим акціонерним товариством "Фоззі", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" укладено договір про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 0405/1-кю.

Згідно із п. 1 договору № 0405/1-кю, в редакції договору № 14 від 20.07.2012 про внесення змін до договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 0405/1-кю від 26.01.2015, відповідач, за договором банк, зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 6 800 000 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути відповідачу кредит не пізніше 24.04.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором; кредит надається в межах ліміту кредитування, визначеному відповідно до графіку, а саме: починаючи з дати укладення договору № 12 про внесення змін до цього договору.

Відповідно до п. 5.3. договору № 0405/1-кю, в редакції договору № 14 від 20.07.2012 про внесення змін до договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 0405/1-кю від 26.01.2015, відповідач набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п. 1.1 цього договору, виконати таку вимогу відповідача і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь відповідача згідно із умовами цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника, між відповідачем та Закритим акціонерним товариством "Сільпо Рітейл", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Сільпо Рітейл", укладено договір поруки № 0405/1-кю/1/П-02 від 10.09.2010, відповідно до п. 1.1 якого за цим договором позивач, за договором поручитель, поручається перед відповідачем, за договором банком, за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Згідно із п. 2.1 договору поруки у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, позивач і позичальник несуть солідарну відповідальність перед відповідачем у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

Відповідно до п. 5.1 договору поруки цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками відповідача та позивача (у випадку наявності у позивача печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

В подальшому сторонами неодноразово вносились зміни до договору поруки, шляхом укладення між позивачем та відповідачем договорів, а саме:

- договір про внесення змін № 1 від 31.05.2011, яким внесено зміни в найменування позичальника у порядку правонаступництва та змінено процент за користування кредитом;

- договір про внесення змін № 2 від 30.11.2011, яким було змінено процент за користування кредитом;

- договір про внесення змін № 3 від 20.07.2012, яким змінено процент за користування кредитом;

- договір про внесення змін № 4 від 21.11.2013, яким, зокрема, змінено позовну давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 18 місяців;

- договір про внесення змін № 5 від 13.03.2014, яким було збільшено позовну давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 24 місяців;

- договір про внесення змін № 6 від 15.05.2014, яким було викладено п. 1.2 в новій редакції 31.07.2014;

- договір про внесення змін № 7 від 30.07.2014, яким було викладено п. 1.2 в новій редакції;

- договір про внесення змін № 8 від 12.09.2014, яким було збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних та договірних санкцій до 30 місяців;

- договір про внесення змін № 9 від 06.10.2014, яким було викладено п. 1.2 в новій редакції;

- договір про внесення змін № 10 від 25.11.2014 р., яким було викладено п. 1.2 в новій редакції.

25.02.2013 відповідачем було направлено на адресу позичальника лист-вимогу № 1393/1-2 щодо дострокового повернення останнім отриманого кредиту в повному обсязі, в якій останній вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Як зазначає позивач, договори про внесення змін № 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 є недійсними у зв'язку із тим, що ними вносились зміни у неіснуюче зобов'язання, крім того, на думку позивача, підставою для припинення поруки є збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі збільшення зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-701цс15 від 24.06.2015.

Таким чином, посилання позивача щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності судом відхиляються з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності позивача (поручителя).

Натомість, слід зазначити, що за приписами ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Як вже зазначалось, сторонами у п. 5.1 договору поруки погоджено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками відповідача та позивача (у випадку наявності у позивача печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Згідно із ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином, в п. 5.1 договору поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України № 3-42гс15 від 15.04.2015, № 6-436цс15 від 23.12.2015.

Отже, для визначення строку дії договору поруки підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вже було зазначено, 25.02.2013 відповідачем на адресу позичальника було надіслано лист-вимогу № 1393/1-2 щодо дострокового поврення отриманого кредиту в повному обсязі та сплати кредиту, штрафних із договірних санкцій не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Зазначена вимога отримана позичальником 06.03.2013, що підтверджується вхідною відміткою № 684-08/13 на листі-вимозі.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідачем на підставі п. 5.3 кредитного договору та у порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України було змінено строк виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи те, що лист-вимога отриманий позичальником 06.03.2013 з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 1043-р від 19.12.2012, позичальник повинен був повернути кредит до 05.06.2013 і саме з цієї дати підлягає обрахуванню передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-28цс14 від 10.09.2014.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто, протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-28цс14 від 10.09.2014.

Однак, у період з 06.06.2013 по 05.12.2013 відповідач не звертався з позовом до позивача у судовому порядку, доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на направлення листа-вимоги поручителю, як на факт пред'явлення вимоги поручителю, спростовуються наведеними вище правовим висновками Верховного Суду України.

Оскільки відповідач з 06.06.2013 протягом шестимісячного строку не звернувся до позивача, як поручителя за договором поруки, з позовом у судовому порядку, тому, починаючи з 06.12.2013 правовідносини поруки є таким, що припинилися.

Посилання відповідача на договір №4 як на підтвердження своїх доводів про те, що поручителем визнано за собою обов'язок виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 21.05.2014 суд відхиляє з огляду на наступне.

Договором № 4 про внесення змін до договору поруки від 21.11.2013 сторонами було внесено зміни в п. 1.2 договору поруки та викладено його в такій редакції "Згідно Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит в сумі 6 800 000,00 доларів США 00 центів у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на строк до 21.05.2014 включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,5% відсотків річних або в іншому розмірі, передбаченому Кредитним договором».

Пункт 1.2 договору поруки містить опис зобов'язання, за яке поручився позивач за договором поруки, тому, викладення його у новій редакції не є зміною строку повернення кредиту чи зміною (встановленням) строку дії договору поруки.

Із умов кредитного договору та договору поруки вбачається, що сторонами не вносились зміни до строку дії договору поруки і незважаючи на укладення договору № 4 строк дії договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 21.05.2014 або про наявність волі останнього на продовження дії договору поруки.

Укладення договору № 4 не спростовує зміну банком строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором шляхом направленням вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2009 у справі №19/72пн та від 04.09.2013 у справі № 922/1027/130 та ухвалі Верховного Суду України № 6-19076ск10 від 14.07.2010.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Про що, також, зазначав Вищий господарський суд України у своїх постановах від 13.01.2016 у справі №910/11920/15 та від 23.06.2014 у справі №910/22121/13.

Як вбачається із матеріалів справи, договори про внесення змін №№ 5, 6, 7, 8, 9, 10 укладені після припинення договору поруки.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11).

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Таким чином, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились та не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме наслідків у зв'язку із внесенням змін до умов договору поруки № 0405/1-кю/1/П-02 від 10.09.2010, який припинив свою дію 06.12.2013, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки № 5 від 13.03.2014, № 6 від 15.05.2014, № 7 від 30.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014, № 10 від 25.11.2014, є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що договір № 4 про внесення змін до договору поруки укладений 21.11.2013 та передбачав внесення змін у чинний договір поруки, підстави для визнання його недійсним відсутні, інших підстав для визнання його недійсним позивачем не наведено, тому позовна вимога про визнання договору № 4 про внесення змін, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Внесення змін до договору поруки додатковою угодою № 4 від 21.11.2013 не свідчить про продовження строку дії договору поруки, як і не свідчить про встановлення для позивача іншого строку виконання основного зобов'язання, ніж встановлений відповідачем у листі-вимозі вих. № 1393/1-2 від 25.02.2013, а також його погодження з позивачем.

Твердження скаржника про те, що 10.07.2013 останній направив на адресу позивача лист-вимогу № 5220/1-2, тому відповідачем у шестимісячний строк пред'явлено вимогу до поручителя, спростовується правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України у справі № 6-28цс14 від 10.09.2014.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на постанови Вищого господарського суду України, а саме: від 03.11.2015 у справі № 910/11586/13, від 24.06.2015 у справі № 910/22372/14, від 07.04.2015 у справі № 910/9630, від 21.01.2015 у справі № 910/9381/14 та ухвалу Верховного Суду України від 22.12.2010 у справі № 6-18041св09 є безпідставними, оскільки, дослідивши тексти зазначених постанов та ухвали, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обставини справи у них є відмінними від обставин справи № 910/21432/16.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень та неправильного застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 у справі № 910/21432/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2017 у справі № 910/21432/16 залишити без змін.

3. Справу № 910/21432/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім