Ухвала суду № 66193708, 18.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" квітня 2017 р. м. Київ К/800/14522/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів Іваненко Я.Л., Заїки М.М., Мойсюка М.І.,розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії згідно заяви від 28 жовтня 2015 року; зобов'язати відповідача призначити та виплачувати йому пенсію за віком на пільгових умовах з 28 жовтня 2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не зараховано період його роботи з 22 серпня 1992 року по 11 липня 1997 року у зв'язку з непроведенням атестації робочих місць та через це відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 16 березня 2016 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інтонації та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та того, що у спірний період атестація робочих місць законодавством Російської Федерації передбачена не була.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 11 березня 1985 року по 31 грудня 1991 року працював водієм великовагового автомобіля, зайнятого на вивезенні вугілля з вугільного розрізу «Норильського гірничо-металургійного комбінату імені А.П. Завенягина», що відноситься до цехів і виробництв, передбачених у списку № 2 розділу 1 «Гірничі роботи», підрозділ 1а «Роботи на поверхні шахт та рудників», затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173.

З 01 січня 1992 року по 11 липня 1997 року ОСОБА_4 працював водієм великовагового автомобіля на вивезенні вугілля і породи з вугільного розрізу та займався транспортуванням гірничої маси в технологічному процесі гірничих робіт колони «Норильського гірничо-металургійного комбінату імені А.П. Завенягина», що відноситься до цехів і виробництв, передбачених у списку № 2 розділу 1 «Добування відкритим способом вугілля, породи», підрозділу 1а «Відкриті гірничі роботи на поверхні з розрізом, кар'єром».

28 жовтня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

26 січня 2016 року відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з посиланням на те, що період з 22 серпня 1992 року по 11 липня 1997 року не може бути враховано до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пільгової пенсії, через відсутність документів, що підтверджують атестацію посад, на яких останній працював у вказаний період.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у відповідній державі законодавства та нормативних актів щодо проведення атестації робочих місць і відсутність підстав для проведення атестації робочих місць щодо умов праці, віднесених до Списку № 2, не позбавляє громадян права на зарахування до пільгового стажу даних періодів роботи.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за відсутності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці, відсутні підстави зарахувати до пільгового стажу спірні періоди роботи позивача.

Проте погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Згідно пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок № 442) та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Аналіз норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку № 442 дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є формальна констатація факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 10 вересня 2013 року (справа № 21-183а13).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи з 22 серпня 1992 року по 11 липня 1997 року позивач працював на підприємстві, яке знаходиться на території Російської Федерації, а тому питання щодо можливості зарахування цього періоду роботи до пільгового стажу за відсутності висновків атестації, слід розглядати у відповідності до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода).

Згідно статті 6 Угоди працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтва та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Відповідно до статті 7 Угоди питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

Статтею 1 Угоди про гарантії передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Зі змісту наведених норм вбачається, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Як встановлено судом першої інстанції на території Російської Федерації обов'язкове здійснення атестації робочих місць було запроваджено лише з 01 вересня 2007 року на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я Російської Федерації № 569, яким затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці.

За наведених обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що період роботи позивача з 22 серпня 1992 року по 11 липня 1997 року підлягає зарахуванню до пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Проте, не можна повністю погодитись з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу з 28 жовтня 2015 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки суд належним чином не перевірив чи має позивач визначений вказаною нормою стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, а за відсутності такого стажу - на скільки років позивачу може бути зменшено пенсійний вік.

Крім того суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, не врахував положень частини 2 статті 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, адміністративно-дискреційних повноважень. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді справи за адміністративними позовами про зобов'язання органів Пенсійного фонду України призначити та виплачувати пільгову пенсію, суд вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про виплату такої пенсії, що не належить до компетенції суду.

Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Не встановлення в судовому процесі зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 16 березня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.М. Заїка

М.І. Мойсюк