Ухвала суду № 66193548, 20.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

20 квітня 2017 р. К/800/12454/17

У Х В А Л А

Суддя Вищого адміністративного суду України Черпіцька Л.Т.

розглянувши матеріали касаційної скарги Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 р. у справі №808/3669/16 за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1, третя особа: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення витрат, пов'язаних зї утриманням відповідача у ДДУВС в сумі 22441,74 грн.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 р., закрито провадження у справі.

У касаційній скарзі заявник ставить питання про скасування ухвалених у справі судових рішень, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з частиною третьою статті 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 названої статті до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, правовий аналіз пунктів 1 - 4 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справах №№П/811/3781/14, 804/6131/14.

Даний спір виник щодо правомірності отримання ОСОБА_1 безоплатного утримання у Дніпропетровському ДУВС під час її навчання та стягнення вартості такого утримання у сумі 22441,74 грн. на підставі договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, підписаного між позивачем та відповідачем 01 серпня 2012 року.

Тобто, в даному випадку між сторонами виник спір з договірних відносин, а тому має приватно-правовий характер.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, оскільки між сторонами у справі було укладено договір на підготовку фахівця у навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, який є цивільно-правовим договором, то вимоги про стягнення витрат за цим договором повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства за правилами встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, ця касаційна скарга є необгрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст. 211, 213, п.5 ч.5 ст. 214 КАС України, -

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 р.

Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя Л.Т. Черпіцька