Ухвала суду № 66192305, 25.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4721/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

25 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

за участю представників:

позивача - Рибак А.Ю.,

відповідача - Михайлюка А.З.,

третіх осіб: - Іосіфової В.В., Синиці М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Державного агентства резерву України, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року позивач - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державного агентства резерву України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача прострочену суму заборгованості у розмірі 84 442 620,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року К/800/57419/14 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2016 року до участі в справі в якості третьої особи залучено Міністерство енергетики України, яке в подальшому замінено на правонаступника - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Також в ході нового розгляду справи судом першої інстанції замінено первинного позивача - ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві, на правонаступника - ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржуваної постанови судом порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, суд першої інстанції виходив з того, що саме по собі подання носить лише обліковий, інформативний характер щодо наявності суми простроченої заборгованості за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою перед державою. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості за бюджетною позичкою, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. А оскільки особами, які беруть участь у справі, не надано жодних первинних та банківських документів, які б підтверджували надання бюджетних позичок, їх перерахування відповідачу (або його структурному підрозділу) та їх отримання останнім, тому не доведено обставин, наявність яких зумовлює можливість стягнення з відповідача спірної суми коштів у вигляді заборгованості перед бюджетом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, із змісту постанов Кабінету Міністрів України від 28 серпня 1997 року № 941 «Про забезпечення фінансування видатків на закладення до державного резерву вугільної продукції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1997 року № 728» та від 16 квітня 1998 року № 501 «Про виділення коштів на закладення вугільної продукції до державного резерву», на які посилається позивач як на підставу виникнення спірної заборгованості, вбачається, що Урядом прийнято рішення щодо фінансування видатків на закладення до державного резерву на електростанціях вугільної продукції підприємствами, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості.

Оплату відповідного вугілля повинно було забезпечити Міністерство енергетики, а Державний комітет по матеріальних резервах, яке в подальшому було реорганізовано в Державне агентство резерву України, провести перерахування відповідних коштів до державного бюджету.

У відповідності до ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України, положення якого були чинними до 01.01.2011, у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Наведене вище положення відображено і в Бюджетному кодексі України від 08.07.2010, який набрав чинності 01.01.2011.

Так, згідно із ч. 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення контролюючого органу до суду із даним позовом) прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання.

У відповідності до пп. 191.1.38 п. 191.1 ст. 191 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення контролюючого органу до суду із даним позовом) до функцій контролюючих органів віднесено забезпечення стягнення сум простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Одночасно, пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України закріплено право контролюючого органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктом 1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що погашення простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 174 затверджений Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості (далі - Порядок № 174).

Вказаний Порядок № 174 регламентує дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб'єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички/фінансову допомогу у 1993-1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою; встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993-1998 роках.

Таким чином, вказаною постановою Кабінету Міністрів України затверджений лише порядок обліку заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою.

Відповідно до пп. 3 п. 2 Порядку № 174 боржник - це суб'єкт господарювання, який отримав кредит, залучений державою або під державні гарантії, бюджетну позичку/фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги, та не забезпечив своєчасне і повне виконання своїх зобов'язань за такою угодою.

Згідно із пп. 5 п. 2 Порядку № 174 заборгованість за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою - це зобов'язання перед державою, що виникають у суб'єкта господарювання, який отримав кредит, залучений державою або під державні гарантії, бюджетну позичку/фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги.

За приписами п. п. 6, 9, 10 вказаного Порядку № 174 облік простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою ведеться органами Державної казначейської служби у валюті бюджетної позички/фінансової допомоги, в якій вони надані. Кошти, що надходять до бюджету в рахунок погашення простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, зараховуються органами Державної казначейської служби на рахунки, відкриті згідно з бюджетною класифікацією.

Державна казначейська служба на підставі зазначеної в пунктах 4 і 8 цього Порядку інформації, що подана Мінфіном, відображає зміни заборгованості за кредитами в обліку виконання державного бюджету та протягом тижня після надходження інформації, зазначеної в пункті 8 цього Порядку, інформує територіальні органи Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника про розмір простроченої заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені, а також про розмір простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою.

З метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом: інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами та суму нарахованої на неї пені; нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені.

Прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку за встановленою згідно з додатком 1 формою (п. 15 Порядку № 174).

Таким чином, як вірно визначено судом першої інстанції, саме по собі подання носить лише обліковий, інформативний характер щодо наявності суми простроченої заборгованості за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою перед державою.

У той же час, в ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент звернення контролюючого органу до суду із даним позовом) чітко закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Поряд з цим, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, (норма в початковій редакції) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Аналіз вказаних вище норм дає підстави стверджувати, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості за бюджетною позичкою, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

У той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодних первинних та банківських документів, які б підтверджували надання бюджетних позичок, їх перерахування відповідачу (або його структурному підрозділу) та їх отримання останнім.

Таку ж позицію зазначено апелянтом в його доводах, викладених в апеляційній скарзі, зокрема, контролюючий орган вказує на те, що за своєю правовою природою заборгованість Державного агентства резерву України не є власне податковою заборгованістю, а тому інші докази щодо підстав формування відповідного боргу, обґрунтування суми заборгованості та виставлення податкової вимоги окрім тих, що наявні в матеріалах справи (Подання № 520 та № 521 від 14.10.2013, Постанова КМУ від 02.03.2011 № 174, Постанова КМУ від 28.08.1997 № 941, Постанова КМУ від 16.04.1998 № 501, Листи Державної казначейської служби України у м. Києві від 17.08.2012 № 06-08/4347-10853 та від 14.10.2013 № 06-08/4061-13641, податкова вимога № 4399 від 23.08.2012) не можуть існувати.

Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів вважає, що ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду апеляційної скарги позивача, не було доведено обставин, які б свідчили про можливість стягнення з відповідача спірної суми коштів у вигляді простроченої суми заборгованості перед бюджетом.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 94, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 25.04.2017.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.