Постанова № 66191588, 26.04.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/4504/15

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області № 81-17 від 22 червня 2015 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2017 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у справі № 816/4504/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року справу прийнято до провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, на те що оскаржуване податкове повідомлення - рішення винесено ДПІ у м. Полтаві без врахування підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 та підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Вважає, що контролюючий орган уповноважений нараховувати та стягувати транспортний податок в розмірі 25000 грн. починаючи з 01.01.2016, а тому позивач позбавлений обовязку сплачувати транспортний податок за 2015 рік. Зазначає, що з урахуванням статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення № 81-17 має дефекти щодо його оформлення, які не дають можливості встановити податковий період, за який відповідачем нараховано податкове забовязання, за яким саме платежем та визначити строки його сплати.

16.11.2015 до суду надійшли письмові заперечення на адміністративний позов, у яких відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що зважаючи на приписи Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та статті 267 Податкового кодексу України, позивач зобовязаний сплачувати транспортний податок з 2015 року /а.с. 18/.

Позивач у судове засіданні не зявився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки LEXUS моделі LX 570, тип легковий універсал В, з обємом двигуна 5663, реєстраційний номер ВІ 2151 CB, 2012 року випуску, дата реєстрації 28.11.2014.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції норм Податкового кодексу України введено новий місцевий податок податок на майно, що складається, у тому числі, з транспортного податку.

У відповідності до пункту 10.2. статті 10 та підпункту 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішенням позачергової 47 сесії 6 скликання Полтавської міської ради від 30.01.2015 "Про місцеві податки і збори", вирішено встановити у 2015 році податок на майно /пункт 1 рішення/ та затвердити "Положення про податок на майно", що є додатком до вказаного рішення міської ради від 30.01.2015 /пункт 2 рішення/ /а.с. 20-25/.

Згідно з п.п. 267.6.2 п.267 ст. 267 цього ж Кодексу ДПІ у м. Полтаві винесено податкове повідомлення - рішення за формою "Ф" № 81-17 від 22.06.2015, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобовязання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб 18011000" в розмірі 25000 грн. /а.с. 19/.

Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням № 81-17, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню - рішенню, суд виходить з наступного.

Підпунктом 267.1.1 пункту 267.1. статті 267 Податкового кодексу України визначено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", що набрав чинності 01.01.2015).

Підпунктом 267.2.1 пункту 267.2. статті 267 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

За приписами підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Підпунктом 267.5.1 пункту 267. 5 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з підпунктом 267.6.2. пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

За приписами підпункту 267.6.3 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України органи внутрішніх справ зобов'язані до 1 квітня 2015 року подати контролюючим органам за місцем реєстрації об'єкта оподаткування відомості, необхідні для розрахунку податку.

З 1 квітня 2015 року органи внутрішніх справ зобов'язані щомісячно, у 10-денний строк після закінчення календарного місяця подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем реєстрації об'єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.

Форма подачі інформації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики.

Пунктом 4 Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Рішення позачергової 47 сесії 6 скликання Полтавської міської ради від 30.01.2015 "Про місцеві податки і збори", яким встановлений розмір транспортного податку у 2015 році, офіційно оприлюднене Полтавською міською радою у місцевій газеті "Полтавський вісник" № 6 від 06.02.2015.

Пунктом 3.4 розділу 3 додатка № 1 до рішення Полтавської міської ради від 30.01.2015 " Положення про податок на майно " встановлено ставку транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 3.2.1. пункту 3.2. цього розділу.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини першої статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

За приписами статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з п.п. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

У свою чергу, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) /пункт 10.2. статті 10 Податкового кодексу України.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору /пункт 10.3. статті 10 Податкового кодексу України /.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України /пункт 10.5. статті 10 Податкового кодексу України/.

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом /підпункт 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України /.

Відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із пунктом 12.5. статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Зазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення мало бути прийнято та оприлюднено до 15 липня 2014 року.

Оскільки, рішення позачергової 47 сесії 6 скликання Полтавської міської ради "ро місцеві податки та збори" прийняте 30 січня 2015 року та офіційно оприлюднене 06 лютого 2015 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

За приписами частин першої, другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

В силу вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях наголошує, що вираз "передбачено законом", крім наявності внутрішньодержавного закону, вимагає "по-перше, щоб оскаржувана міра мала певне обґрунтування у національному законодавстві, не була свавільною; по-друге, передбачає вимоги до якості закону, вимагаючи, щоб він був сумісним із верховенством права, доступним для відповідної особи, яка, серед іншого, повинна мати можливість передбачити для себе його наслідки", "точним і передбачуваним".( § 37 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Йордаки та інші проти Молдови (Iordachi and others v. Moldova) від 10.02.2010 р. (заява № 25198/02), § 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine) від 14.10.2010 р. (заяви № 23759/03 та №37943/06).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 81-17, яким позивачу визначено у 2015 році податкове зобовязання із транспортного податку, не ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України, зокрема, підпункту 12.3.4. пункту 12.3., пункту 12.5 статті 12, та не узгоджується із вимогами принципу верховенства права. А відтак спірне рішення не відповідає вимозі законності, юридична формула якої закріплена у ч. 2 ст. 19 Конституції України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У § 50 рішення у справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine) Суд зазначив, що: "…верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним".

Так, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд ухвалою від 02 березня 2017 року, крім іншого, зауважив, що визначальним для вирішення даної справи є встановлення обставин щодо наявності чи відсутності у позивача зареєстрованого на праві власності транспортного засобу з обємом двигуна понад 3000 куб.см.

Відповідно до Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 року № 1118 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.11.2005 року за № 1428/11708, документи, що підтверджують право власності на транспортні засоби (далі - ТЗ):

а) придбані (отримані) у громадян чи підприємств засвідчені нотаріально в країні придбання або в консульських установах чи в посольствах України договори купівлі-продажу, міни чи дарування тощо;

б) придбані в підприємств - оформлені на відповідних бланках і завірені печатками цих осіб чи інших організацій та установ оригінали рахунків, чеків, рахунків-фактур, інвойсів, інших документів. У цих документах, крім чеків, згідно з формою відповідного бланка повинні бути зазначені дата продажу, номери шасі (рами), кузова (або ідентифікаційний номер), двигуна ТЗ, його модель і рік виготовлення, а також прізвище, ім'я, по батькові особи, якій продано ТЗ;

в) технічні паспорти, технічні талони, сервісні книжки, реєстраційні свідоцтва та інші документи на ТЗ, видані вповноваженими органами країни придбання, із зазначенням власника ТЗ або відміткою про зняття ТЗ з обліку.

В той же час, матеріали справи не містять та відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що свідчили б про наявність у позивача на праві власності транспортного засобу марки LEXUS моделі LX 570, тип легковий універсал В, з обємом двигуна 5663, реєстраційний номер ВІ2151CB, 2012 року випуску, дата реєстрації 28 листопада 2014 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій не зясовано чи мав відповідач у розпорядженні інформацію щодо наявності у позивача вказаного транспортного засобу на момент прийняття оскаржуваного рішення, і, як наслідок, судами попередніх інстанцій не зясовано наявності правових підстав для винесення оскаржуваного рішення.

Доводи податкового органу про те, що позивачем не заперечується наявність вказаного транспортного засобу у власності не можуть бути прийняті судами до уваги, оскільки такі повинні бути підтвердженні належними доказами.

Тобто, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо зясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не зясовано у повному обсязі обставин щодо наявності у позивача права власності на ТЗ з обємом двигуна понад 3000 куб.см.

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин які мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.

На виконання вказаних вимог зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України витребувано у сторін письмові пояснення, разом із доказами на їх обґрунтування, щодо: наявності у позивача на праві власності транспортного засобу марки LEXUS моделі LX 570, тип легковий універсал В, з об'ємом двигуна 5663, реєстраційний номер ВІ2151CB, 2012 року випуску, дата реєстрації 28 листопада 2014 року; чи мав відповідач у розпорядженні інформацію щодо наявності у позивача вказаного транспортного засобу на момент прийняття оскаржуваного рішення.

Так, відповідачем долучено до матеріалів справи копію інформації, отриманої від Центра надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Полтави Полтавського району, що послугувала підставою для винесення відповідачем оскаржуваного рішення, відповідно до якої судом першої інстанції під час нового розгляду встановлено вторинну реєстрацію за позивачем спірного транспортного засобу, придбаного в торговельній організації 28 листопада 2014 року /а.с. 132/.

Також, позивачем долучено до матеріалів справи копію свідоцтва про реєстрацію спірного транспортного засобу, на підставі якого судом першої інстанції під час нового розгляду встановлено та підтверджено право власності позивача на транспортний засіб марки LEXUS моделі LX 570, тип легковий універсал В, з об'ємом двигуна 5663, реєстраційний номер ВІ 2151 CB, 2012 року випуску /а.с. 142-143/.

Судом досліджено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки LEXUS моделі LX 570, реєстраційний номер ВІ2151CB, 2012 року випуску та встановлено, що вказаний транспортний засіб був зареєстрований за ОСОБА_1 23 червня 2015 року, у той час як податкове повідомлення-рішення яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб, 18011000" в сумі 25 000 грн. винесено ДПІ у м. Полтава 22 червня 2015 року тобто за день до реєстрації за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки LEXUS моделі LX 570, реєстраційний номер ВІ2151CB.

За змістом Рішення Європейського Суду з прав людини від 22 вересня 1994 року у справі "Ентрік проти Франції" (від 22 вересня 1994 року) вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права. Тобто, втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно є законним.

В своїх рішення, Європейський Суд з прав людини, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа вливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб ("Баєлер проти Італії" (заява № 33202/96), "Онер'їлбіз проти Туреччини" (заява №48939/99), "Megadat.com. проти Молдови" (від 08 квітня 2008 року, заява № 21151/04), "Москаль проти Польщі" (від 15 вересня 2009 року, заява № 10379/05).

Так, в Рішеннях Європейського Суду "Лелас проти Хорватії" (від 20 травня 2010 року, заява №55555/08), "Тошкуце та інші проти Румунії" (від 25 листопада 2008 року, заява № 36900/03) зазначено, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

У пункті 73 Рішення Європейського Суду "Москаль проти Польщі" (від 15 вересня 2009 року, заява № 10379/05), зазначено, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по соті суперечило б загальним інтересах. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, заява №36548/97). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримаються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своїх обов'язків (див., зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії". Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Також, у спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Сєрков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У даному випадку відповідач не довів суду, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Разом із цим, позивач навів належні та допустимі докази порушення відповідачем його прав та законних інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області № 81-17 від 22.06.2015, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 487,20 грн (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяС.С. Бойко