Ухвала суду № 66179112, 13.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/973/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Черевка П.М.,

при секретарі Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» про стягнення індексації заробітної плати та моральної шкоди,

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод» про стягнення індексації заробітної плати в сумі 10607 грн., 3% річних в сумі 548,67 грн., моральної шкоди в сумі 5000 грн., витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн., судові витрати в сумі 39,94 грн. Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області 11.06.2014 року він був поновлений на роботі на посаді водія автонавантажувача цеху внутрішньозаводського транспорту ПАТ «Ізмаїльський виноробний завод» та на його користь з відповідача було стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 18289 грн., моральну шкоду в сумі 2000 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1434 грн. Наказом №57-ок від 12.06.2014 року він був поновлений на посаді, де працює до теперішнього часу. Проте, в порядку виконання судового рішення відповідач перерахував на його рахунок 20436,37 грн. лише 29.05.2015 року. Вважає, що вищевказана сума фактично є заробітною платою за час вимушеного прогулу, внаслідок прострочення виплати вказаної суми з відповідача необхідно стягнути суму індексації заробітної плати, а також три відсотки річних за користування коштами. Крім того, просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, завдану порушенням його трудових прав, та судові витрати.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, вважає, що до трудових правовідносин не застосовується положення ст. 625 ЦК України, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства, з рішення суду про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу зобовязальні правовідносини не виникають. Крім того, відсутні докази завдання відповідачем моральної шкоди позивачу.

Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 1500 грн. та в дохід держави судовий збір в розмірі 73,08 грн.

На вказане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду від 16.06.2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.06.2014 року №500/1496/13-ц (а.с.12) ОСОБА_2 був поновлений на посаді водія автонавантажувача в цеху внутрішньозаводського транспорту приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод». Стягнуто з ПАТ «Ізмаїльський виноробний завод на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 14.02.2013 року по 10.06.2015 року в сумі 18289 грн. з утриманням з вказаної суми всіх обовязкових платежів, моральну шкоду в сумі 2000 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1434 грн. Рішення набрало законної сили.

Наказом від 12.06.2014 року №54-ОК (а.с.10) позивач поновлений на посаді водія автонавантажувача в цеху внутрішньозаводського транспорту приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський виноробний завод».

Відповідно до квитанції від 29.05.2015 року (а.с.6) 28.05.2015 року відповідач перерахував на рахунок ОСОБА_2 кошти в сумі 20436,37 грн., які позивач одержав 29.05.2015 року.

Згідно розрахунку позивача сума інфляції за період з червня 2014 року по травень 2015 року становить 10607 грн., 3% річних 548,67 грн.

Згідно зі ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобовязання.

За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобовязання, встановлена статтею 625 ЦК України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобовязання.

При цьому частина пята статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами трудового законодавства.

За таких обставин положення ч.2 ст.625 ЦК України не застосовуються до правовідносин, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства, та з рішення суду про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку зобовязальні правовідносини не виникають.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 року, справа № 6-43цс14.

У звязку з цим, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми інфляції за час прострочення виплати 10607 грн. та 3% річних 548,67 грн. на підставі ст.625 ЦК України задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», на який посилається позивач, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Згідно п.п.2,3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру. До об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Таким чином, твердження позивача про те, що присуджена за рішенням суду сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу фактично є заробітною платою та підлягає індексації, дійсно є необґрунтованими.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних) та з урахуванням інших обставин.

У п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, судом правильно було встановлено, що внаслідок тривалої невиплати відповідачем належної позивачу за рішенням суду суми середнього заробітку, останньому була спричинена моральна шкода.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату належних сум та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, та дійшов висновку, що достатньою та справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 1500 грн.

У відповідності до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується строк позовної давності три місяці.

Враховуючи, що відповідач провів розрахунок з позивачем 28.05.2015 року, строк позовної давності щодо вимог про стягнення моральної шкоди на час подачі позову до суду 19.08.2015 року не сплинув.

Згідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи (ст.79 ЦПК України).

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми інфляції та 3% річних відмовлено, суд правильно відмовив у стягненні з відповідача витрат, повязаних з розглядом справи в розмірі 39,94 грн.

У стягненні витрат на правову допомогу суд також обґрунтовано відмовив, виходячи з такого.

Згідно ч.ч.1,2 ст.56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем в галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

В матеріалах справи відсутня відповідна заява позивача та ухвала суду про допуск особи до участі у справі як особи, яка надає правову допомогу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають лише частковому задоволенню в частині стягнення компенсації моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий ОСОБА_3

Судді ОСОБА_4

П.М. Черевко