Ухвала суду № 66173215, 21.04.2017, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/5821/16-ц

Провадження № 6/461/7/17

УХВАЛА

іменем України

21.04.2017 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернувся до суду із письмовою заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Обґрунтовує свою заяву тим, що на виконання рішення Галицького районного суду м.Львова від 04.10.2016 року видано виконавчий лист у справі №461/5821/16-ц про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ПП «Фарм-Сервіс» на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованості у розмірі 282741,10 грн. пені та заборгованості за договорами траншів у розмірі 78582,13 доларів США. Стверджує, що суд безпідставно прийняв до провадження спір, який виник між юридичними особами та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Зазначив, що рішення Галицького районного суду м.Львова від 04.10.2016 року відповідачем 03.11.2016 року оскаржено до апеляційної інстанції. Просить заяву задоволити.

У судове засідання заявник та інші відповідачі не зявилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Представник позивача у судове засідання не зявився, однак через канцелярію суду подав клопотання, в якому просила розгляд справи без її участі, подала письмові заперечення. Зокрема зазначила, що ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20.03.2017 року рішення Галицького районного суду м.Львова від 04.10.2016 року залишено без змін. Відтак, твердження ОСОБА_2 відносно того, що спір між юридичними особами має розглядатися в господарському судочинстві, вважає необґрунтованими. Просить відмовити у задоволенні клопотання.

На підставі ч.2ст.197 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не зявились.

Дослідивши матеріали заяви та справи, суд дійшов висновку, що заява про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.2016 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 461/5821/16-ц року про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ПП «Фарм-Сервіс» на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованості за договорами траншів у розмірі 78582,13 доларів США та заборгованості за пенею в розмірі 282741,10 грн.

Відповідно до ч.1ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обовязкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ч.4 ст.369 ЦПК України підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню є видання виконавчого листа помилково, у разі відсутності обов'язку боржника по повному або частковому виконанню рішення у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником.

Підстави визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обовязку) та процесуально-правові (обставини, що свідчать про помилкову видачу виконавчого листа).

Обовязок боржника може припинятися з передбачених законом підстав.

Так, зобовязання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обовязку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобовязань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; предявлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на предявлення цього листа до виконання.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року №13-рп/2011 поворот виконання рішення це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Як наголошено в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"(абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невідємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобовязання адміністративних органів виконувати рішення (наприклад, п.41 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.97 року).

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20.03.2017 року рішення Галицького районного суду м.Львова від 04.10.2016 року залишено без змін.

Виконавчий лист Галицького районного суду м. Львова від 19 жовтня 2016 року не видано судом помилково, дане рішення не виконане та такий виконавчий документ на даний час перебуває на стадії виконання, а тому суд не знаходить підстав для задоволення заяви про визнання виконавчого листа, виданим Галицьким районним судом м. Львова таким, що не підлягає виконанню.

Крім цього суд звертає увагу на те, що частиною 1ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 5 жовтня 2016 року передбачено, що виконавчі документи можуть бути предявлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути предявлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Пунктом 5прикінцевих та перехідних положень вказаного Законупередбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, предявляються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Щодо покликання ОСОБА_2 на те, що спір між юридичними особами повинен розглядатися у порядку господарського судочинства суд зазначає наступне.

Відповідно до умов вищевказаних договорів поруки, поручитель поручається перед кредитором за виконання усіх зобов'язань позичальника у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник.

Згідно ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договором поруки, яким забезпечується виконання зобов'язань позичальника не передбачено спеціальних умов відповідальності поручителя, а отже позичальник і поручитель відповідає перед ПAT «ПроКредит Банк» як солідарний із позичальником боржник.

Відповідно до ст.118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній, заяві кілька вимог, які пов'язані між собою.

Оскільки у позові заявлено вимоги, що виникли із правовідносин видачі кредиту на підставі Рамкової угоди та кредитних договорів, укладеними із фізичною особою та враховуючи те, що їх належне виконання забезпечено окремими договорами поруки, зокрема і укладеного із юридичною особою, укладеними окремо із кожним із поручителів, то дані вимоги є взаємопов'язаними і їх окремий розгляд неможливий.

Зокрема це пов'язано із тим, що укладено Рамкову угоду на підставі якої укладено кредитні договори, а отже сума що підлягає до стягнення виникла не тільки у зв'язку із порушенням кожного із кредитних договорів, а і положень Рамкової угоди вцілому, а також у зв'язку із тим, що в силу ст.554 ЦК України, кожен із поручителів, що уклали окремі договори поруки є солідарними боржниками разом із позичальником, а отже у кожного із поручителів є солідарний обов'язок разом із позичальником.

Таким чином, вимоги що заявлені у даному позові, зокрема про стягнення заборгованості з позичальника та стягнення заборгованості з кожного із поручителів, кожен із яких є солідарним боржником виключно разом із позичальником, є однорідними, зокрема такими, які нерозривно пов'язані між собою в силу закону солідарна відповідальність (ст.554 ЦК України). При цьому однорідність заявлених вимог проявляється у тому, що від вирішення вимоги про стягнення заборгованості із позичальника залежить вирішення інших вимог - про стягнення заборгованості з кожного із поручителів.

Аналогічний підхід до зазначеної вище проблематики висловлено у п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", оскільки у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15 16, частини другої статті 118 ЦПК України при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку (іншої фінансової установи) до фізичної особи - позичальника і до юридичної особи поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих правовідносин отримання кредиту. Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Солідарну відповідальність перед кредитором несуть і боржник, і поручитель, якщо інше не встановлено договором поруки відповідно до ч.1 ст.554 ЦК України. Такі правовідносини регулюються як нормами цивільного, так і нормами господарського законодавства в залежності від субєктів.

Згідно ч.1 ст.216 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обовязок чи право стягнення є солідарним.

Суд зазначає, що ч.1 ст.543 ЦК України та ст.216 ЦПК України є виключенням із загального правила, встановленого ст.16 ЦПК України.

Таким чином, у випадку виникнення солідарного обовязку фізичної та юридичної особи позов може бути предявлено до обох боржників в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов ПАТ «ПроКредит Банк» обґрунтовано предявлено до боржників як фізичної особи, так і юридичної особи, тому твердження ОСОБА_2 в цій частині суд до уваги не приймає. Відтак у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 197, 208-210, 369 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м.Львова протягом пяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга може бути подана протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Зубачик Н.Б.