Постанова № 66166461, 20.04.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2017 року Справа № 904/1038/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),

суддів: Кузнецов В.О., Науменко І.М.

Секретар судового засідання: Ковзиков В.Ю.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, нотаріально-посвідчена довіреність №47 від 18.03.2015 р., представник;

від відповідача представник не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений судом належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2017 року у справі № 904/1038/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Кам'яні Потоки, Полтавська область

до Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м.Кривий Ріг

про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 10160грн.00коп., пені у розмірі 683грн.55коп., 3% річних у розмірі 520грн.00коп., інфляційної складової у розмірі 1860грн.71коп., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2017 року у справі №904/1038/17 (суддя Новікова Р.Г.) (ухвалою від 07.03.17р. виправлено описку в рішенні господарського суду Дніпропетровської області у справі в частині дати винесення рішення, викладено дату винесення рішення у наступній редакції: "01.03.2017р") позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 10160грн.00коп., пеню у розмірі 577грн.88коп., 3% річних у розмірі 512грн.35коп., інфляційну складову у розмірі 1860грн.71коп. та суму сплаченого судового збору в розмірі 1586грн.29коп., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням господарського суду, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, провадження у справі припинити.

В апеляційній скарзі відповідач зауважує, що судом першої інстанції надано перевагу доказам та доводам позивача, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставини справи.

Крім того, скаржником зазначено про те, що договір №88 від 16.05.2013р. містить третейське застереження, а тому, відповідно до частини другої п. 9.2 договору №88 від 16.05.2013р., даний спір має розглядатися в Постійно діючому Регіональному Третейському суді при Асоціації "Регіональна правова група". Враховуючи вказане, відповідач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції та необхідність припинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд, рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Від відповідача по справі надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Згідно ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України визначено обставини, за наявності яких господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України, за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2013р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладнання" (покупець) був підписаний договір на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №88.

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору постачальник зобов`язується передати, а покупець - прийняти товар та оплатити матеріали на умовах, передбачених цим договором.

Як вбачається з п. 2.1 договору, кількість, номенклатура ресурсів вказуються у специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до пункту 3.2 договору терміни постачання ресурсів вказуються у специфікаціях.

Пунктом 4.1 визначено, що постачання ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, зазначені в специфікаціях і включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника пов'язані з поставкою ресурсів.

Відповідно до пункту 5.2 договору оплата за поставлені ресурси буде проводитися протягом терміну, зазначеного у специфікаціях та обчислюється з моменту постачання ресурсів.

Відповідно до п.10.5 договору останній діє до 31.12.2015р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантій) за цим договором.

Між сторонами підписано специфікацію №6 від 25.08.2015р., якою передбачено здійснення оплату за поставлений товар протягом 60-ти календарних днів з моменту поставки (п.5 специфікації).

Так, 25.08.2015р. позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму в розмірі 20160грн.00коп., що підтверджується рахунком-фактурою №2 від 25.08.2015р., видатковою накладною №2 від 25.08.2015р., товарно-транспортною накладною №30 від 25.08.2015р., довіреністю №1189 від 20.08.2015р. на отримання товарних цінностей. Зазначені видаткова накладна та товарно-транспортна накладна підписані відповідачем без зауважень та заперечень до них (а.с.14,15).

18.03.2016р. відповідачем було частково сплачено суму основного боргу у розмірі 10000грн.00коп., що підтверджується платіжним дорученням №2492 від 18.03.2016р. (а.с.16).

У зв'язку з вказаним, позивачем направлено на адресу відповідача вимогу №288 від 22.12.2016р. про сплату залишку суми боргу у розмірі 10160, 00 грн., яка була отримана відповідачем 27.12.2016р. відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.17,18).

Відповідачем здійснено частковий розрахунок за поставлений товар, а саме у розмірі 10000грн. Тобто, заборгованість відповідача перед позивачем склала 10160, 00 грн., що стало підставою звернення позивача до суду з позовною заявою.

Господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 10160, 00 грн. слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а отже за відсутності доказів повної оплати отриманого товару висновок господарського суду про стягнення заборгованості є обґрунтованим.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 7.2 договору, у разі порушення більш ніж на 30 календарних днів терміну оплати ресурсів, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Так, господарський суд першої інстанції на підставі аналізу матеріалів справи, з урахуванням положень ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України, а також п.7.2 та п.10.6 спірного договору, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені у сумі 577, 88 грн., 3% річних у розмірі 512грн.35коп., інфляційні витрати у розмірі 1860грн.71коп.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Колегія суддів враховує, що подана апеляційна скарга не містить жодних заперечень щодо встановлених місцевим судом фактичних обставин існування заборгованості відповідача за спірним договором та правильності нарахованих на цю суму пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань, а також підстав виникнення зазначеної заборгованості.

Наявні ж заперечення скаржника, які зводяться виключно до посилань на необхідність припинення провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з наявністю третейського застереження, яке міститься у спірному договорі та може бути виконано шляхом вирішення спору між сторонами саме у Постійно діючому Регіональному суді при Асоціації "Регіональна правова група", колегія суддів не може прийняти до уваги з огляду на наступне.

Предметом даного спору є стягнення з відповідача заборгованості за поставлений позивачем товар за договором №88 від 16.05.2013р.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з положеннями ст.13 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що у разі якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.

Як роз'яснено в п.4.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", якщо письмову угоду сторін про передачу спору на вирішення третейського суду укладено до порушення провадження у справі, то: у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК України. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Відповідно до п.10.5 договору №88 від 16.05.2013р. останній діє до 31.12.2015р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантій) за цим договором.

Умов щодо порядку та підстав пролонгації цей договір не містить.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно п. 5 специфікації №6 від 25.08.2015р. покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 60-ти календарних днів з моменту поставки, тобто відповідач був зобов'язаний оплатити в строк до 26.10.2015р. (включно).

Отже, термін виконання відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару настав ще до 31.12.2015р., тобто до моменту припинення договору у зв'язку із закінченням строку його дії.

Отже, у зв'язку з припиненням дії основного договору, припинилася й дія третейського застереження. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази як пролонгації зазначеного договору, так і подальшого укладення між сторонами до або після порушення провадження у даній справі третейської угоди, яка є діючою (чинною) на даний час.

Таким чином, не відповідає фактичним обставинам справи твердження скаржника про те, що місцевий господарський суд, до якого подано позов з питання, що є предметом третейської угоди, мав припинити провадження у справі.

Водночас, слід зазначити, що Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду господарського спору по суті.

Натомість за умов відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався.

Відповідно до ст.1 ГПК України юридичним особам та іншим суб'єктам господарської діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Крім того, відповідно до імперативних приписів ч.1 ст.8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

З огляду на викладене, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються наявними у справі матеріалами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини. Тому, суд вважає, що оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2017 року у справі №904/1038/17 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 24.04.2017 року

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя О.В. Кузнецов

Суддя І.М. Науменко