Постанова № 66165079, 06.04.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/5948/17

Провадження № 2-а/761/268/2017

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0515 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

17.02.2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини А0515 Міністерства оборони України, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0515 Міністерства оборони України щодо оформлення, призначення та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення їй інвалідності, у зв'язку із встановленням інвалідності III групи, пов'язаної із проходженням військової служби у сумі 112000,00 грн.; стягнути з Військової частини А0515 Міністерства оборони України на її користь 112000,00 грн.; стягнути з Військової частини А0515 Міністерства оборони України на її користь поштові витрати у сумі 18,36 грн., пов'язані із відправкою нею документів Військовій частині А0515 за встановленим переліком для отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням їй інвалідності III групи; стягнути з Військової частини А0515 Міністерства оборони України на її користь 20000,00 грн. в якості відшкодування заподіяної протиправною бездіяльністю Військової частини А0515 Міністерства оборони України моральної шкоди.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона була звільнена з військової служби у відставку за станом здоров'я, після чого отримала ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби. З цього приводу вона звернулась до відповідача про виплату їй одноразової грошової допомоги. Однак, відповідач відмовив їй, посилаючись на те, що вона подала копії документів, які належним чином не оформлені (засвідчені), в зв'язку з чим позивачка вважає, що діями відповідача порушуються її права, а тому звернулась до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту свого порушеного права.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, позивачка з 18.01.1995 року проходила військову службу в Збройних силах України, зокрема у Військовій частині А0515 Міністерства оборони України з 2001 року.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про хворобу № 2181 від 17.07.2015 року позивачка отримала захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби в Збройних силах України.

На підставі наказу Міністерства оборони України від 21.07.2016 року № 69Р, яким позивачку звільнено з військової служби у відставку за пунктом «б» ч.6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), наказом командира Військової частини А0515 Міністерства оборони України від 24.07.2015 року № 162ДСК позивачку після закінчення щорічних основних відпусток з 12.09.2015 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Печерсько-Голосіївського об'єднаного районного у м.Києві військового комісаріату.

Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, позивачка втратила професійну працездатність у зв'язку з захворюванням, яке пов'язане з проходженням військової служби. Дата встановлення страхового випадку - 17.07.2015 року.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією позивачці встановлена ІІІ група інвалідності з 07.12.2016 року, причиню якої є захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби.

15.12.2016 року позивачка звернулась до командира Військової частини А0515 Міністерства оборони України із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги.

03.01.2017 року тимчасово виконуючим обов'язки заступника командира Військової частини А0515 Міністерства оборони України була надана відповідь про те, що розгляд питання, пов'язаного із призначенням одноразової грошової допомоги буде здійснено після подання належним чином оформлених (засвідчених) копій документів.

Проаналізувавши наведені вище обставини, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІІ від 25.03.1992 року.

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон № 2011-XII).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року.

Розділом ІІ цього Закону встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до п.5 частини другої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Частиною дев'ятою статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Пунктом 6 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби закріплене у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку № 975.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 року в справі № 21-446а14 та від 21.04.2015 року в справі № 21-135а15, які у відповідності до загальних положень, а також ст. 244-2 КАС України є обов'язковими для всіх судів України.

Отже, з 07.12.2016 року позивачка набула право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975

Відповідно до п.п.14, 17 Порядку № 975 особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.

Згідно з п.11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Разом з тим, відповідно до пункту 4.13 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530 (далі - Положення № 530), порядок оформлення, призначення, фінансування та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 4.7 цього розділу, у військовій частині А0515 та підпорядкованих їй військових частинах визначається наказом командира військової частини А0515.

Судом встановлено, що до заяви про виплату одноразової допомоги, поданої до Військової частини А0515 Міністерства оборони України, позивачкою було додано усі необхідні копії документів, які зазначені у п.11 Порядку № 975 та п.4.7 Положення № 530.

Разом з тим відповідач, посилаючись на вимоги Інструкції про порядок призначення та виплати од допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або працездатності без встановлення інвалідності у військовій частині А0515 та підпорядкованих військових частинах, затвердженої наказом командира Військової частини А0515 від 09.12.2016 року № 191 (далі - Інструкція), якими передбачено, що копії документів для призначення одноразової грошової допомоги засвідчуються в установленому законодавством порядку, зазначив у своїй відповіді про те, що подані позивачкою копії документів є неналежно оформленими (засвідченими), тому і відмовив у розгляді питання, пов'язаного із призначенням одноразової грошової допомоги.

При цьому, суд вважає посилання відповідача, які стали підставою для відмовив позивачці у розгляді питання, пов'язаного із призначенням одноразової грошової допомоги безпідставними, оскільки положення Інструкції суперечать вимогам п.11 Порядку № 975 та п.4.7 Положення № 530. Крім того позивачка на підтвердження достовірності наданих нею копій документів готова на розгляд комісії її питання надати для огляду оригінали всіх наданих нею копій.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з боку відповідача допущена протиправна бездіяльність, яка потягла порушення гарантованого державою права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, зважаючи на наявність для цього усіх передбачених законодавством підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом вказаної правової норми вбачається, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

Суд може прийняти рішення про зобов'язання органу владних повноважень прийняти певне рішення, в разі, якщо можливість прийняття єдиного альтернативного рішення виключена судом.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст. 11, ч.1 ст. 69, ч.ч.1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідач у справі не надав суду жодних доказів, які б спростували доводи викладені позивачем у позовній заяві.

Разом з тим, згідно із частиною другою статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до частини першої статті 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною третьою статті 162 КАС України надано адміністративному суду повноваження на прийняття іншої постанови, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а тому визнає протиправною бездіяльність Військової частини А0515 Міністерства оборони України щодо зволікання з оформленням призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ОСОБА_1 інвалідності, у зв'язку із встановленням їй інвалідності III групи, пов'язаної із проходженням військової служби, та вважає за необхідне зобов'язати Військову частину А0515 Міністерства оборони України розглянути питання про оформлення призначення ОСОБА_1 вказаної одноразової грошової допомоги на підставі поданих нею документів.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року та № 1 від 27.02.2009 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачкою не обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з бездіяльністю зазначеного суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується. Таким чином, позов у вказаній частині задоволенню не підлягає.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно з ч.3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, з відповідача на користь позивачки на підставі ч.3 ст. 94 КАС України підлягає стягненню сплачений позивачкою судовий збір в сумі 1280,00 грн. Разом з тим, оскільки понесені позивачкою витрати на оплату поштових відправлень в сумі 18,36 грн. у розумінні ст. 87 КАС України не відносяться до судових витрат, суд не вбачає правових підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивачки.

Керуючись ст.ст. 2, 7-12, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167, 185, 186 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0515 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0515 Міністерства оборони України щодо зволікання з оформленням призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ОСОБА_1 інвалідності, у зв'язку із встановленням їй інвалідності III групи, пов'язаної із проходженням військової служби.

Зобов'язати Військову частину А0515 Міністерства оборони України розглянути питання про оформлення призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ОСОБА_1 інвалідності, у зв'язку із встановленням їй інвалідності III групи, пов'язаної із проходженням військової служби, на підставі поданих нею документів.

Стягнути з Військової частини А0515 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп.

В решті вимог адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м.Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови в письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду справи в апеляційному порядку, якщо постанову суду не скасовано.

Суддя: