Ухвала суду № 66160346, 19.04.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/2447/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Наваляний Т.Д. Провадження № 22-ц/773/386/17 Категорія: 39 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Федонюк С.Ю., Осіпука В.В.,

з участю секретаря Лимаря Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 24 січня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 24 січня 2017 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи просила скасувати це рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_3, яка померла 29 грудня 2015 року (а.с.6). Відповідно до заповіту від 04 квітня 2008 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла належний їй цілий житловий будинок № 96Д по вул.Грушевського в м. Ковелі та земельну ділянку, яка розташована в м.Ковелі по вул. Грушевського, 96Д ОСОБА_2. На день смерті спадкодавця заповіт не змінено та не відмінено (а.с.8).

Судом також встановлено, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є дочка спадкодавця ОСОБА_1, яка 16 лютого 2016 року звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини (а.с.71). 22 лютого 2016 року з заявою про прийняття спадщини за заповітом звернувся до нотаріуса син спадкодавця ОСОБА_2(а.с.81)

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до вимог ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За правилами ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», правило абзацу другого частини 3 ст. 1224 ЦК України стосується особи, яка зобовязана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій ст. 1259 ЦК.

З досліджених судом матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 хворіла, двічі перенесла інсульт, неодноразово проходила курс лікування в закладах охорони здоровя, а саме: перебувала на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Ковельської ЦРЛ з 02.08.2011 по 10.08.2011, з 10.08.2011 по 23.08.2011 перебувала на лікуванні в Волинській обласній клінічній лікарні в нейрохірургічному відділенні, з 07.09.2011 по 16.09.2011 перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Ковельської ЦРЛ. З копії виписки № 414 із медичної карти стаціонарного хворого слідує, що ОСОБА_3 лікувалась в травматологічному відділенні Ковельської ЦРЛ з 06.09.2015 року по 14.09.2015 року з приводу травми, отриманої при ДТП 06.09.015 року.

З копії довідки МСЕК, що ОСОБА_2 є інвалідом першої групи з дитинства, є непрацездатним та потребує сторонньої допомоги (а.с. 38).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачем не доведено, що через стан здоровя ОСОБА_3 перебувала у безпорадному стані, потребувала сторонньої допомоги і відповідач мав можливість її надавати, але без поважних причин ухилився від її надання у звязку з чим обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що після перебування на лікуванні у медичних закладах ОСОБА_3 потребувала сторонньої допомоги, проте син ОСОБА_2 ухилявся від надання цієї допомоги не заслуговують на увагу з огляду на таке.

З медичної документації, яка наявна в матеріалах даної справи вбачається, що після проходження лікування в медичних закладах ОСОБА_3 рекомендовано лише нагляд невропатолога (а.с. 9-11), після лікування в травматологічному відділенні Ковельської ЦРЛ з приводу травми отриманої при ДТП в задовільному стані виписана додому(а.с. 16).

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 є непрацездатним та потребує сторонньої допомоги, що підтверджується, зокрема: довідкою серія 2-18 АЕ № 127046 від 14.02.1997 (а.с.38), посвідченням серія ААБ № 402714 від 22.01.2003 (а.с. 84).

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Отже, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Покликання в апеляційній скарзі на те, що позивачем на банківський рахунок спадкодавця, для використання на потреби останньої, внесені грошові кошти в сумі 190000 грн., а тому у відповідача відсутнє право на спадкування за законом цих грошових коштів є безпідставними та спростовуються наявним в матеріалах справи укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 20.10.2014 договором № SAMDNWFD0070316086101 вклад «Депозит Плюс на 3 місяці» та додатковою угодою до нього, згідно яких ОСОБА_3 передала ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти в сумі 190000 гривень для розміщення на депозитному вкладі на вкладний рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк» на її імя. Належні та допустимі докази внесення позивачем ОСОБА_1 вказаних коштів на вкладний рахунок ПАТ КБ «Приватбанк» в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для усунення відповідача від права на спадкування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду від 24 січня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді