Рішення № 66158109, 21.04.2017, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 21.04.2017

Справа № 335/11848/16-ц

Провадження № 2/320/1417/17

2017 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2017 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого: судді Дараган Л.В.

за участю секретаря: Данчук К.В.

за участю представників: позивача адвоката ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, розташованого в м. Мелітополі Запорізької області, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства Оборони України про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Міністерства Оборони України про стягнення моральної шкоди.

В позові зазначено, що в період з 16 листопада 1976 року по 19 грудня 1983 року позивач проходив військову службу на території країни Афганістан, де велись бойові дії. 23 січня 2017 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Внаслідок цього позивачу було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 100000 гривень 00 копійок. Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 100000 гривень 00 копійок.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав та пояснив, що вимоги позивача безпідставні та не обґрунтовані, позивачем не надано жодних доказів вини відповідача у заподіянні позивачу моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку із діями відповідача. Тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв від 14 листопада 2012 року № 2231, захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1: «Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., гіпертензивне серце, АГ-3, ступінь ризику дуже висока, ІХС: післяінфарктний (по даним ЕКГ) кардіосклероз, стенокардія напруги ІІІ ФК, СН ІІ А ст. ІІ ФК.» захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно довідки, виданої Мелітопольсько-Веселівським об'єднаним районним військовим комісаріатом від 09 січня 2013 року, ОСОБА_3 проходив військову службу на території Афганістану в період з 16 листопада 1976 року по 19 грудня 1983 року. На території Афганістану в період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велись бойові дії.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААБ № 481063, ОСОБА_3 встановлена інвалідність ІІІ групи; огляд інваліда первинний; дата огляду 22 січня 2013 року; причина інвалідності захворювання, пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; інвалідність встановлена безстроково.

Згідно посвідчення серії Є № 051487, виданого 23 січня 2013 року, позивач є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

Таким чином, вбачається, що позивачем було надано достатньо доказів на підтвердження тих обставин, що встановлена позивачу ІІІ група інвалідності є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, в зв'язку із чим у позивача виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди, так як він зазнав фізичних та душевних страждань в зв'язку із отриманим захворюванням та встановленням інвалідності, періодично протягом досить тривалого часу він перебував на стаціонарному лікуванні, й до теперішнього часу продовжує лікуватися, відчуваючи фізичний біль та моральні муки, порушенням звичного способу життя, пов'язаного із лікуванням та відсутністю можливості вести повноцінне життя, внаслідок чого позивач нервує, хвилюється, втратив душевний спокій та здоровий сон, його мучать головні болі, біль в серці, хребті та колінних суглобах, все це викликає в нього негативні емоції та переживання.

Стосовно ж заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 100000 гривень, то суд вважає можливим їх задовольнити частково, враховуючи при цьому спричинені позивачу моральні страждання, пов'язані з ушкодженням здоров'я, та з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Посилання представника відповідача на те, що відповідати за позовом про відшкодування моральної шкоди має не Міністерство Оборони України, судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки нормами ст. 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Також, положеннями ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Міністерство Оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається саме на Міністерство Оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачу тілесних ушкоджень і моральних страждань, пов'язаних з ушкодженням здоров'я, істотність вимушених змін у його житті, час та зусилля, які були необхідні позивачу для відновлення стану його здоров'я, та пов'язані з цим його фізичні страждання і моральні переживання, суд вважає, що позивачу внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, дійсно була завдана моральна шкода, тому заявлені позовні вимоги про стягнення моральної шкоди необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 25000 гривень як відповідне та достатнє відшкодування понесених позивачем моральних страждань.

Отже, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 25000 гривень 00 копійок, а в іншій частині позову необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦК України, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволення позовних вимог, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 551 гривня 20 копійок.

Керуючись ст.ст. 23, 1166, 1168 ЦК України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст.ст. 10, 11, 15, 57, 59, 60, 88, 107, 208, 212 215 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 до Міністерства Оборони України про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства Оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Міністерства Оборони України на користь держави судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: