Ухвала суду № 66156948, 25.04.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/252/2017(м)

266/1628/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Дзюба М.В.

Категорія 27 Доповідач Лопатіна М.Ю.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.,

суддів Мироненко І.П., Принцевської В.П.,

при секретарі Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за поданням Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, заінтересована особа: ОСОБА_2

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 травня 2015 року,

в с т а н о в и в :

Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 травня 2015 року вищезазначене подання державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції задоволено, тимчасово обмежене у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 до фактичного виконання рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2014 року.

ОСОБА_1 не погодився з таким судовим рішенням та подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні подання про його тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суду не надано належних доказів його ухилення від виконання рішення суду в розумінні чинного законодавства. Судом першої інстанції не враховано, що в 2014-2015 роках він переїхав до міста Києва, що зробило неможливим його участь у виконавчих діях. Крім того, в липні 2016 року він частково погасив борг за рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2014 року в сумі 10 000 доларів США, що вказує на відсутність в його діях умислу на ухилення від виконання даного рішення.

Також в період з 2015 року по теперішній час він постійно намагався знайти високооплачувану роботу, щоб в подальшому розрахуватись в повному обсязі зі стягувачем, зокрема, намагався працевлаштуватись на посаду керівника ДП «Готель «Козацький». Крім того, з 02 лютого 2017 року він перебуває на обліку у Маріупольському центрі занятості населення для того, щоб знайти собі роботу за фахом та почати виплачувати грошові кошти ОСОБА_2. Також у звязку з досягненням пенсійного віку, йому за його заявою з квітня 2017 року буде призначена та виплачуватись пенсія, що дає йому змогу виконувати рішення суду.

Вважає, що посилання суду першої інстанції на листи-вимоги про необхідність його перебування за адресою проживання для здійснення перевірки майнового стану, акти державного виконавця про вихід за адресою проживання боржника, про відсутність боржника за місцем свого проживання, про примусовий привід боржника, є необґрунтованими, з огляду на те, що він виклики не отримував, оскільки переїхав на інше місце проживання в місто Київ. Також в справі немає доказів і того, що він отримував копію постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Крім того, не ґрунтується на фактичних доказах, що містяться у матеріалах справи, висновок суду про його повідомлення про час та місце розгляду подання.

Отже суд не врахував, що він не ухилявся від виконання рішення суду, а в нього були обєктивні причині, які позбавили його можливості виконати рішення суду, а саме проведення антитерористичної операції, відсутність у звязку з цим можливості працевлаштування на території міста Маріуполя.

ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_4 в судове засідання апеляційної інстанції не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Згідно заяви, ОСОБА_1 просив справу розглянути за його відсутності за участі його представника ОСОБА_4

Представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_4В вдруге не зявився у судове засідання апеляційного суду, просив справу відкласти у звязку з його зайнятістю в судових засіданнях в Жовтневому районному суді м. Маріуполя, при цьому на підтвердження зазначеної причини неявки в суд доказів не надав. Таким чином, оскільки повідомлена причина неявки ОСОБА_4 не може бути визнана поважною, апеляційний суд вважає, що його клопотання про повторне відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає та його неявка не перешкоджає розглядові справи, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Представник Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції в судове засідання апеляційного суду не зявився, згідно заяви, просив справу розглянути за його відсутності.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення ОСОБА_2А та його представника, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Задовольняючи подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що боржник ухилявся від виконання рішення суду.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Так, судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що на виконанні в Приморському відділі державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження з виконання рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 873 654,00 грн. (т. 1 а.с.131-132).

Із вказаного рішення суду та матеріалів справи вбачається, що відповідач під час розгляду справи по суті повідомлявся судом про час та місце розгляду справи, особисто отримував копію позовної заяви з додатками до неї, рішення судом ухвалювалось за відсутності ОСОБА_1 з урахуванням його позиції, викладеної його представником у письмових поясненнях, згідно якої вимоги ОСОБА_2 відповідачем визнавались (т. 1 а.с.68).

29 вересня 2014 року державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, в якій боржнику вказане про необхідність самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та розяснено, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (т. 1 а.с. 81, 132) .

Копія даної постанови отримана боржником особисто 23 жовтня 2014 року, що підтверджується поштовим повідомленням (т. 1 а.с. 81, 97, 115).

У процесі здійснення виконавчого провадження державним виконавцем направлялись запити з метою встановлення майнового стану боржника, в результаті чого нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1, не виявлено ( т. 1 а.с.164-169).

Також державним виконавцем були направлені листи-вимоги від 30 жовтня 2014 року та від 29 січня 2015 року на адресу боржника про необхідність його перебування за адресою свого проживання для здійснення перевірки майнового стану ( т. 1 а.с.117, 119). Крім того, державний виконавець складав акти про вихід за адресою проживання боржника від 06 листопада 2014 року (т. 1 а.с.83), від 27 лютого 2015 року про відсутність боржника за місцем свого проживання ( т. 1 а.с.118, 120).

20 березня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт рухомого майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (т. 1 а.с. 155).

Також в ході примусового виконання рішення суду державний виконавець виніс постанову про привід боржника через органи внутрішніх справ від 20 квітня 2015 року та отримав рапорт працівника міліції від 27 квітня 2015 року про неможливість виконання цієї постанови з огляду на те, що ОСОБА_1 з середини 2014 року за адресою свого проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 2., кв.9, не мешкає, що підтверджується поясненнями свідка (т. 1 а.с.141, 162)

Крім того, державним виконавцем встановлено, що ОСОБА_1 не має джерел отримання доходів та відкритих у банках та інших фінансових установах рахунків, що також ускладнює виконання рішення суду ( т.1, а.с.82).

З листів № 3/2-1491/3 від 17 квітня 2015 року та № 23-2275 від 15 травня 2015 року Донецького прикордонного загону вбачається, що ОСОБА_1 документований двома паспортами громадянина України на виїзд за кордон, обидва які є діючими та 25 березня 2014 року був зафіксований факт перетинання боржником державного кордону, а 03 квітня 2014 року - зафіксований в'їзд на територію України (т. 1 а.с.142, 143).

Відповідно до ст. 377' ЦПК України, ( в редакції, яка діяла на час розгляду подання), питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Згідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV ( в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» № 3857-XII (в редакції на час вирішення питання), громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.

В силу ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Крім того, виконання судового рішення є обов'язком відповідача з часу набрання рішення законної сили.

Правосуддя здійснюється не лише в результаті розгляду і вирішення цивільної справи, а за умов реального захисту прав, свобод та інтересів учасників цивільного судочинства, що можливо при реалізації судових рішень і перш за все в порядку їх примусового виконання у процедурах виконавчого провадження, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно положень ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Сферою регулювання статті 6 Конвенції є також виконання судового рішення. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції («Право на справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків; таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства Права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 10 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону № 606-XIV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Крім того, згідно п.п.5, 7 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції закону, яка діяла на час розгляду питання), сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та приймаючи до уваги те, що боржник ОСОБА_1 , будучи повідомленим про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2014 року, змінив своє місце проживання, не повідомивши про це державного виконавця, чим ускладнив виконання рішення, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що боржник свідомо не виконував зобовязання, покладені на нього судовим рішенням.

При цьому посилання ОСОБА_1 на наявність в нього обставин, що утруднюють виконання рішення, а саме проведення антитерористичної операції, яка привела до зміни ним місця проживання, апеляційний суд вважає неспроможними з огляду на те, що останній з часу ухвалення рішення про стягнення з нього боргу не повідомляв державного виконавця про своє місцезнаходження, а також про виникнення обставин, що зумовлюють зупинення виконавчого провадження, не звертався з заявами про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Доводи скарги про те, що ОСОБА_1 не міг знайти собі високооплачувану роботу, щоб в подальшому розрахуватись в повному обсязі зі стягувачем, є також необґрунтованими з тих підстав, що в підтвердження зазначених обставин боржник надав лише довідку, яка свідчить про його намагання працевлаштуватись на посаду керівника готелю, при цьому на облік у центр зайнятості боржник став лише в лютому 2017 року, тобто більше ніж через два роки після ухвалення рішення.

Безпідставними є доводи особи, яка подає апеляційну скаргу про те, що суд першої інстанції не врахував, що 24 липня 2016 року він погасив частково борг ОСОБА_2, оскільки такі дії, направлені на виконання рішення суду, боржник вчинив після постановлення оскарженої ухвали. Крім того, апеляційний суд вважає, що часткове погашення боргу ОСОБА_1 через два роки після ухвалення рішення свідчить про те, що останній міг виконати свій обовязок з виконання рішення суду раніш, але ухилявся від цього.

Не заслуговує на увагу апеляційного суду і довід ОСОБА_1 про те, що в справі немає доказів того, що він не отримував копію постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, оскільки це твердження спростовується чисельними копіями повідомлення про отримання ОСОБА_1 копії цієї постанови(т. 1 а.с. 81, 97, 115).

Не є обґрунтованим запереченням ОСОБА_1 те, що він не був повідомлений про час та місце розгляду подання, оскільки згідно з вимогами ч. 2 ст. 377' ЦПК України, суд зобовязаний негайно розглянути подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб.

Таким чином, суд першої інстанції, всебічно і повно зясувавши обставини справи, зробив правильний висновок, що ОСОБА_1 ухилявся від виконання рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2014 року, а тому є підстави для тимчасового обмеження його у праві виїзду за межі України до виконання зазначеного судового рішення .

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржену ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.307, 312, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: