Постанова № 66154869, 19.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3877/16

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Е.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1;

представників апелянта - Хвостікової Ольги Вячеславівни, Литвиненко Олени Євгенівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому, після уточнення позовних вимог, просив скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області № 0012941303 від 06.06.2016 року на суму 700119,09 грн.; № 0016261303 від 17.06.2016 року на суму 7256,84 грн.; № 0016271303 від 17.06.2016 року на суму 86502,36 грн. Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення відповідача незаконними і необґрунтованими.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року задоволено адміністративний позов.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6258-VI "Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" встановлено з 01.01.2015 року на території міста Одеси податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

06.06.2016 року ДПІ У Приморському районі ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0012941303 яким, згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПКУ та відповідно до п. 286.5 ст. 286 ПКУ, ОСОБА_4 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб № 18010700 за 2016 рік у розмірі 700119 гривень 09 копійок.

17.06.2016 року ДПІ У Приморському районі ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0016271303 яким, згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст.54 ПКУ та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, ОСОБА_4 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки,сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості № 18010300 за 2015 рік у розмірі 86502 гривень 36 копійок.

17.06.2016 року ДПІ У Приморському районі ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0016261303 яким, згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст.54 ПКУ та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, ОСОБА_4 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки,сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Як встановлено судом, фізичній особі ОСОБА_4 на підставі прав власності належать наступні нежитлові приміщення: АДРЕСА_2, загальна площа приміщень 4852,8 кв. м., АДРЕСА_5, загальна площа приміщень 321,8 кв.м., АДРЕСА_3 загальна площа приміщень 108,5 кв.м., АДРЕСА_6, загальна площа приміщень 87,5 кв.м., АДРЕСА_4, загальна площа приміщень 172,2 кв.м., АДРЕСА_7, загальна площа приміщень 252,3 кв.м., АДРЕСА_8, загальна площа приміщень 1239, 5 кв. м., АДРЕСА_1, загальна площа приміщень 96,6 кв. м..

Відповідно до договору від 23.04.2004 року, що укладений між Одеською міською радою та ОСОБА_4, Одеська міська рада визначила дольову участь та засвідчила право землекористування ОСОБА_4 на 17/1000 частки земельної ділянки площею 5314,16 кв.м., що складає 90,34 кв.м., за адресою: АДРЕСА_9, відповідно до плану земельної ділянки.

Також, судом встановлено, що фізичній особі ОСОБА_4 належить на праві приватної власності об'єкт житлової нерухомості: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_10, загальна площа 595,8 кв. м.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративний позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню у повному обсязі, оскільки відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень грубо порушено порядок їх прийняття.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 про скасування податкових повідомлень-рішень № 0016261303 від 17.06.2016 року на суму 7256,84 грн.; № 0016271303 від 17.06.2016 року на суму 86502,36 грн.колегія суддів зазначає.

Відповідно до положень п.п. 10.1, 10.3 ст. 10 ПКУ, до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок.

До місцевих зборів належать: збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно положень п. 12.3 ст. 12 ПКУ, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Приписами пп. 12.3.1, 12.3.2, 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПКУ встановлено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до положень п.12.5 ст. 12 ПКУ, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Судом встановлено, що на підставі ст. 266 ПКУ відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до положень пп. 4.1.9 п.4.1 ст. 4 ПКУ, одним із принципів оподаткування є стабільність, який полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно приписів ст. 265, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до пп. 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 ст.266 ПКУ, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПКУ встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Законом України "Про внесення змін до Податкового Кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон) від 28.12.2014 року, який набрав чинності з 01.01.2015 року, внесено зміни до ПКУ, відповідно до яких ст.266 ПК України викладена в новій редакції, а об'єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об'єктами нежитлової нерухомості.

Згідно приписів п. 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону, рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості. Установити, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Законом не внесено зміни до пп.4.1.9 п.4.1 ст. 4 та пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПКУ щодо строків та порядку внесення змін до елементів податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім цього, положення "Прикінцевих положень " Закону щодо прийняття та встановлення у 2015 році місцевого податку на майно носять рекомендаційний, а не зобов'язальний характер.

Як встановлено судом, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 р. на території Ізмаїльської міської ради встановлені рішенням Одеської міської ради за №6258-VI від 21.01.2015 року.

Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" прийнятий 28.12.2014 р., тобто після 15.07.2014 року.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку,що застосування контролюючим органом положень вказаного Закону та рішення органу місцевого самоврядування з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік є передчасним і протиправним.

Крім того, відповідно до положень п.9 розділу 2 Порядку надіслання контролюючим органом податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за №1204 від 28.12.2015 р. (далі - Порядок), до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Як встановлено судом, до податкових повідомлень - рішень від 17.06.2016 року № 00016271303 та № 00016261303 відповідачем не додано розрахунків податкових зобов'язань із зазначенням необхідної для їх визначення інформації, зокрема, яких саме об'єктів вони стосуються.

Що стосується позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 0012941303 від 06.06.2016 року на суму 700119,09 грн. колегія суддів зазначає.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування вищезазначеного податкового повідомлення рішення про нарахування податку за землю, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення Одеської міської ради про встановлення податку на майно в частині плати за землю було прийнято 10.06.2016 року, то такий податок у 2016 році до позивача застосовано передчасно.

Судова колегія в цій частині не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

За змістом пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст.14 цього Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до положень п. 269.1 ст. 269 ПКУ, платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно положень пп. 270.1.1 ст. 270 ПКУ, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;

Приписами п. 284.1 ст. 284 ПКУ встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно положень ст. 285 ПКУ, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до положень п.п. 286.1, 286.5 ст. 286 ПКУ, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що Рішення Одеської Міської Ради № 6762-VI було прийнято 10.06.2015 року. Ві дповідно до цього рішення на території міста Одеси податок на майно в частині плати за землю з 01.01.2016 року встановлений 3 відсотка для власників вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень, розташованих її житлових будинках, які використовують дані приміщення для ведення підприємницької діяльності.

Таким чином, відповідач мав право застосовувати Рішення Одеської Міської Ради від 10.06.2015 року № 6762-VI для нарахування земельного податку позивачу за 2016 рік.

Крім того, згідно наданого відповідачем розрахунку земельного податку на 2016 року, ставка податку застосована (у % до грошової оцінки) - 3, тобто встановлена рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 року.

Згідно пп. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПК України передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). При цьому в силу вимог пп. 270.1.1 п.270.1 ст. 270 цього Кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Отже, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст.120 ЗК України та ст.377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Однак з даного розрахунку земельного податку позивача на 2016 рік, виконаного податковим органом, копія якого є в матеріалах справи неможливо встановити правильність визначення площі земельної ділянки з якої проведено нарахування позивачу земельного податку в сумі, оскільки відсутні дані щодо площі всієї земельної ділянки, на якій розташований будинок, немає даних щодо площі приміщень зазначеного будинку, що не дає можливості суду перевірити дотримання відповідачем вимог п.286.6 ст.286 ПК України та вірність розрахунку суми зобов'язання.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.6 статті 286 ПКУ визначено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває в спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності. Ця частка визначається співвідношенням загальної площі приміщення до спільної площі всіх квартир і нежитлових приміщень у будинку.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 ПК України).

Відповідно до ст. 286.5 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Листом Державної фіскальної служби України від 13.07.2016р. №7388/С/99-95-42-01-14 роз'яснено, що ставки земельного податку встановлюються органами місцевого самоврядування (сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад) у розмірі не більше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. При цьому нормативна грошова оцінка земельної ділянки індексується на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, розрахований відповідно до пункту 289.2 статті 289 Кодексу станом на 1 січня поточного року.

Якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (фізичну особу - підприємця) і сам підприємець використовує земельну ділянку, яку надано для здійснення підприємницької діяльності, то такий підприємець (платник єдиного податку) звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку.

Позивач повинен сплачувати земельний податок за земельну ділянку під житловим приміщенням пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в його користуванні/власності, з урахуванням прибудинкової території.

Податковий орган, сформувавши позивачу податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору по цій справі, не навів жодних розрахунків такого нарахування земельного податку.

Також з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не можливо встановити, чому саме така площа земельної ділянки, що має оподатковуватися, оскільки не надано жодних обґрунтованих пояснень та розрахунків бази для такого оподаткування.

Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів (п. 1.1 ст. 1 ПКУ).

За таких обставин колегія суддів погоджується з твердженнями позивача про те, що розрахунок суми земельного податку за спірним повідомленням-рішенням є необґрунтованим та не підтверджений належними доказами, а тому таке повідомлення-рішення не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Отже, оскільки судом першої інстанції по суті було правильно вирішено справу, але допущено порушення норм матеріального права в частині обґрунтування свого рішення, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково та змінити мотивувальну частину оскаржуваної постанови.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року - змінити у мотивувальній частині, виклавши її у новій редакції.

У решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик