Постанова № 66152916, 20.04.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2017 року Житомир справа № 806/1717/16

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токаревої М.С.,

суддів Черноліхова С.В., Шимоновича Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання протиправними дій Міністерства оборони України в частині відмови у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності після звільнення з військової служби внаслідок виконання обов'язків військової служби та зобов'язати Міністерство оборони України здійснити йому виплату одноразової грошової допомоги у відповідності до постанови Кабміну за №975 від 25 грудня 2013 р. та Порядку виплати одноразової допомоги згідно пункту 6. В обґрунтування позову позивач вказує, що на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 у справі №806/292/16 було розглянуто його документи щодо призначення одноразової грошової допомоги, проте, відмовлено у її призначення з посиланням на те, що виплату допомоги повинно проводити МВС, оскільки позивач звільнявся саме з цього органу.

Позивач просив справу розглянути у порядку письмового провадження.

Представник відповідача до суду не прибув, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. На адресу суду надійшли заперечення та письмові пояснення. Крім того, представник відповідача направив на адресу суду клопотання про відкладення з посиланням на те, що він зайнятий при розгляді іншої справи. Суд не приймає до уваги подане представником відповідача клопотання та розцінює його, як зловживання наданими відповідачу правами, оскільки у жодне з призначених судових засідань представник відповідача не з'явився, направляв лише клопотання про відкладення, що призводить до порушення строків розгляду справи.

У відповідності до ч.6 ст.128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону N 2011-XII).

За змістом статті 16 зазначеного Закону N 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Судом встановлено, що у період з 14.05.1988 по 13.02.1989 позивач проходив військову службу в Збройних силах, приймав участь у бойових діях у Республіці Афганістан.

З наявної у матеріалах справи копії витягну з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 27.08.2014 №2419 встановлено, що отримані ОСОБА_1, поранення, ЗЧМТ, контузія, травма хребта, захворювання Так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ №830797 від 17.09.2014 Житомирською обласною медико-соціальною комісією №2 позивачу з 11.09.2014 була встановлена ІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення, контузії, травми хребта і захворюванням, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби в країнах де велись бойові дії.

Позивач отримав право на призначення відповідної одноразової грошової допомоги з 11.09.2014, а тому 24.07.2015 звернувся через Новоград-Волинський-Червоноармійський ОМВК до Міністерства оборони України про призначення та виплати допомоги у зв'язку з встановленням 2-групи інвалідності, внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

На день подання позивачем зазначеної заяви механізм розгляду таких звернень та механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності визначався правовими нормами Постанови КМ України від 25 грудня 2013 р. N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (надалі - Порядок N 975).

За результатами розгляду заяви позивача відповідачем в особі комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби (протокол засідання №55 від 08.07.2016), було прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.

Вказане рішення мотивоване тим, що позивача було звільнено з органів внутрішніх справ, а тому саме на МВС покладено обов'язок щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги.

Крім того, відповідач вказує, що в поданих документах немає документа про обставини поранення.

За приписами абзацу 2 п.13 Порядку N 975 Міністерство оборони України, як Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

В розумінні вимог ст.19 Конституції України, відповідач як орган державної виконавчої влади зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Що стосується посилання відповідача на п.17 Порядку N 975, яким передбачено, що особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби, то суд з цього приводу зазначає наступне.

За нормами ст.62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженого Постановою КМ УРСР, від 29.07.1991, № 114 Звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:

а) у запас Збройних Сил СРСР (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено у запас на підставі п. "ж" ст.63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - за власним бажанням.

Відповідно до ст.63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік).

Статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ( у редакції чинній на момент звільнення позивача) визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) в запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби в мирний або воєнний час;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди. Розряди встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних, які перебувають в запасі.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі взагалі.

Солдати і матроси, сержанти і старшини, прапорщики і мічмани, які перебувають у запасі, поділяються на розряди за віком:

а) у запасі першого розряду - до 35 років;

б) у запасі другого розряду:

солдати, матроси, сержанти і старшини - до 40 років;

прапорщики і мічмани - до 50 років.

На момент звільнення позивач мав військове звання прапорщик та його вік складав 44 роки.

Наведені обставини свідчать, що позивача було звільнено зі служби з органів внутрішніх справ, проте не з військової служби.

Слід також наголосити, що ст. 23 Закону України "Про міліцію" право на отримання допомоги пов'язує з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, або внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, а не зі звільненням з ОВС та подальшим встановленням інвалідності.

З огляду на те, що у ході розгляду справи безспірно встановлено з представлених документів, що позивачу встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, травми хребта і захворюванням, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби в країнах де велись бойові дії, на думку суду тому він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виплата якої здійснюється відповідно до Порядку N 975.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України відмовило позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги протиправно.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно, оскільки у ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії зокрема, щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду 2 групи з 11.09.2014 р. внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до Порядку №975.

Керуючись статтями 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 11.09.2014 р., внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08.07.2016 р. №55.

Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду 2 групи з 11.09.2014 р. внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя М.С. Токарева

Судді С.В.Черноліхов

Р.М.Шимонович